«Ігри героїв»: що мотивує хлопців з ампутаціями ставати найсильнішими

«Ігри героїв»: що мотивує хлопців з ампутаціями ставати найсильнішими

Євген Коваль – ініціатор та автор проекту «Ігри героїв» і Олександр Антипов – учасник «Ігор героїв» розповіли про змагання людей, які попри фізичні травми,показують дивовижну фізичну силу і силу духа, та мотивують до саморозвитку.

Сергій Жуковський: Розкажіть, що таке «Ігри героїв»?

Євген Коваль: Все починалося як змагання з кросфіту. Спочатку ми запрошували ветеранів АТО, які отримали поранення, вони долучалися. Пізніше до нас долучилися люди з інвалідністю. На сьогоднішній день, ми провели останні міжнародні змагання в Києві наприкінці минулого року, вже проходили такі змагання, як стронгмен, кросфіт, силовий фітнес та стрільба.

Сергій Жуковський: Але головна умова – що в них беруть участь тільки ветерани війни, військові?

Євген Коваль: Не лише ветерани з України. Були в нас і ветерани з Грузії. До нас долучився морський  піхотинець Хосе Санчес, зараз він топ-1 серед кросфіту. Він був в Іраці, Афганістані.

Сергій Жуковський: А є топ в Україні?

Євген Коваль: Так. Двоє хлопців, які пройшли від України в  півфінал – це Роман Линда, який зараз на третьому місці в світі з ампутацією верхньої кінцівки і Олександр Антипов, який шостий. Всього приймали участь 25 атлетів з ампутаціями верхніх кінцівок, 25 – з ампутаціями нижніх кінцівок, на візках і є категорія для жінок. Це вже топ відбір, півфінал. Фінал буде в Каналі в липні.

Олександр Антипов: Ну як сказати «топ»? Це відносно. В нас це тільки починається і людей не дуже багато. Тому, спробувавши свої сили, ми зрозуміли, що є на досить крутому рівні, але ще є куди йти. Тому, нас наразі двоє, тих, хто увійшли в півфінал: я на шостому місці  і мій друг Роман –на третьому місці серед своєї категорії, серед атлетів з ураженням верхніх кінцівок.

Сергій Жуковський: Як давно ви потрапили до проекту?

Олександр Антипов: Це було в 2016 році. Якраз займався в залі і тоді все починалося. Євген зібрав хлопців, а я просто ходив на тренування, я тоді вже не служив, вийшов на пенсію. Мені стало цікаво підключити маси таких хлопців, дати їм стимул, щоб вони мали чим зайнятися.

Сергій Жуковський:  Як у вас це все розширялося? Скільки у вас людей і в яких містах ще проводяться змагання?

Євген Коваль: Зали, в яких можуть приймати хлопців для тренувань, є в Дніпрі, у Львові, Харкові, Миколаєві, Одесі. Кросфіт – це нелегкий вид спорту. Хоча, від підходить для реабілітації, адаптації. Але якщо хочеш показувати результати, то постійно потрібно займатися, тренуватися. Щоб входити в топ-6 світу, топ-12 світу – це дуже важко. Кожен з тих, хто пройшов у півфінал – значно сильніші за мене. Одною рукою Олександр може взяти на груди 87 кілограм, я цього не зможу. Тому це дуже вражає.

Олександр Антипов: Концепція тренувань спрямована на те, щоб на кожному тренуванні мати якийсь змагальний ефект. Особливо допомагають групові тренування. Починається розминка, потім – відпрацювання якогось прийому, навику, вправи. І потім «work out of the day» - той комплекс, який необхідно зробити або найшвидше, або якомога більше раундів і всі роблять одне й те саме. Хто перший – той і молодець. Це дає свій ефект, бо всі максимально застосовують свої сили, навики і поринають в атмосферу тренувань.

Євген Коваль: Це дуже дивовижно, коли в хлопця немає руки, а він може зробити виходи на турнік. Це мотивує в першу чергу. І показує тобі, що ти не на 100% використовуєш себе і свій               потенціал. У Роми немає руки, а він підтягується 36 разів за хвилину – замислюєшся.

Сергій Жуковський:   Люди приходять до вас на проект, чи ви їх запрошуєте? Чи важко працювати з людьми, які зазнали таких фізичних і психологічних травм?

Євген Коваль: На сьогоднішній день важко через те, що немає афілійованих залів по Україні, тому що, ти не можеш надати всім можливості для тренувань, не можеш дати можливості тренерам працювати повноцінно з хлопцями. Немає доступності залів для людей з інвалідністю. Але, на сьогоднішній день до нас приїхали тренера з афілійованої штаб-квартири НАТО і в нас є попередня домовленість з американськими представниками з посольства про відкриття зали в Києві (але обговорили про відкриття залів по всій країні), в якому тренуватимуться ветерани безкоштовно і люди з інвалідністю. В цьому залі будуть сертифіковані тренери, які показуватимуть вправи, техніку. Тренера пройдуть навчання в Брюсселі, можливо, поїдуть в Америку і там пройдуть навчання з кросфіту. Є перепони, але цей вид спорту розвивається. Дехто нам пропонує свої зали, щоб хлопці могли тренуватися. Василь Вірастюк запрошує хлопців займатися стронгменом. Олександр сам викладає підготовку по володінню зброї – пістолетом чи карабіном у вогневій підготовці, стосовно силового фітнесу та стрільби.  

Сергій Жуковський: У 2016 році змагання відбувалися в Україні. А зараз ви виходите на світовий рівень…

Євген Коваль: В Україні цього року також буде шість змагань: Київ, Харків, Львів, Херсон, Одеса і фінал в Києві. Буде десь 15 спортсменів світу з різних країн. Хочемо топ зробити в Україні.

Сергій Жуковський: Як потрапити до вас?

Євген Коваль: У нас є сторінка у Facebook. В Instagram – Games of heroes. Там є наші координати. Пишіть, дзвоніть і ми відповімо.

Сергій Жуковський: Розкажіть про натівських інструкторів. Що саме вони робитимуть?

Євген Коваль: Є програма – обмін досвіду стосовно НАТО і впровадження НАТО в підготовку силових структури в Україні. Вони зараз проводять тренінги в університетах, підпорядкованих Міністерству оборони і в неділю (1 квітня) проводитимуть тренінг в кросфіт-залі патрульної поліції. Там буде близько 35 людей, яким вони передаватимуть знання. Тричі чи чотири рази на рік вони пропонують свої сили для розвитку.

Сергій Жуковський: Наскільки інший рівень за кордоном?

Олександр Антипов: Як на мене, там значно все простіше. По-перше, це соціальний рівень військовослужбовців, або людей, які отримали травму. Вони і для  цивільних є все, щоб цим займатися. Потреба лише в бажанні. Дивлячись навіть по соцмережам тих атлетів, з якими ми змагаємося (еквадорець, іспанець, два бразильця, американці) – вони цим живуть. Вони мають соціальні блага і займаються спортом. Повністю себе присвячують цьому. Санчес розповідав, що це його робота, в нього багато друзів-морпіхів, які завершили життя суїцидом, тому він працює в ветеранській громадській організації. Як волонтер і як атлет. Він своїм прикладом мотивує людей йти за ним. В нас це наразі ентузіазм і особисте бажання, тому рівень трохи інший.

Євген Коваль: Санчес розповідав, що у них є пенсія в районі 2-3 тисяч доларів, за рахунок якої він живе. В нього четверо дітей. В нього немає однієї ноги і немає стегна на іншій і він відкрив зал, з усіма документами, закупив обладнання і немає такого, що потрібно купу сертифікатів. В них держава йде на зустріч.

Сергій Жуковський: Як себе змусити піти займатися?

Олександр Антипов: Перш за все – це бажання. Але для того, щоб це бажання існувало, думки потрібно налаштовувати вперед і думати про майбутнє. В будь-якому випадку. В майбутньому є сім’я, особистий розвиток. Якщо людина це бачить і хоча б мінімально створені умови, то вона йтиме до своєї мети.

Сергій Жуковський: Якщо потрапити на проект, то це вже виходить життя повноцінного спортсмена?

Олександр Антипов: В будь-якому випадку. Але я намагаюся все поєднувати і роботу, і тренування. Тут, знову ж, все від бажання.

Євген Коваль: У нас проблема в тому, що пенсії для ветеранів, які отримали поранення, дуже маленькі, хлопцям потрібно думати про те, як прогодувати сім’ю. Зовсім маленькі такі пенсії для цивільних людей з інвалідністю. За два роки спортивне протезування не розвивається. Або є кошти на спортивні протези, але зовсім немає майстрів, які зроблять ці протези. Відправляємо хлопців за кордон.

Сергій Жуковський: Наскільки є розвиток змагань серед людей на візках?

Євген Коваль: Є зали, наприклад, у Львові.  Хлопчина зі Львова – ветеран, він є найсильнішим в Україні. Він займається і показує дивовижні результати. В Тернополі є,  в Харкові. Я впевнений, що це буде розвиватися, коли по місту з’явиться доступність пересування для людей на візках.