Історична година: спеціальний гість Олександр Шульман

Історична година: спеціальний гість Олександр Шульман

Спеціальний гість Історичної години відомий військовий Олександр Шульман. Він розповість про важливі події минулого, які впливають на Україну. Що таке історична пам'ять і як її не втратити.  А на останок розкриє таємниці сучасних українських танків.

 

 

Андрій Давидов: Про що ми будемо говорити?

Василь Павлов: Минулого тижня я був на Історичному форумі в Дніпрі. На ньому проговорювалися моменти пов'язані з Другою світовою війною, із сучасністю. Тому я б хотів спитати Олександра, яким чином маємо зберігати пам'ять про теперішню війну та як можемо її використовувати?

Олександр Шульман: Будь яка історична подія залишається у вигляді різних речей, артефактів. Це може бути зброя, залишки зброї. Місця битв, так звані «сліди війни» – як Будинок Павлова в Сталінграді, церква на Курфюрстендамм у Берліні, собор Св. Миколая у Гамбурзі. Таким артефактом, наприклад,  міг стати зруйнований будинок біля мосту у Слов'янську. Та на щастя, або на жаль, його відновили. Можливо таким пам’ятником стане Донецький аеропорт, але це недоцільно – бо аеропорт мусить приймати літаки. Міг би бути, наприклад, якийсь саморобний броньовик, який зробили для 11-го батальйону. Тобто, варіантів увіковічення цієї війни більш ніж достатньо. Але спочатку треба зрозуміти, що мусить бути символами цієї війни? Жертви чи символи перемоги. Символами перемоги у Другій світовій війні зазвичай були танки, що першими входили у звільненні міста.

Василь Павлов: Якщо ми вже заговорили про танки. Як герої-танкісти російсько-української війни зберігають пам'ять про цю війну?

Олександр Шульман: Наскільки мені відомо, єдиної політики щодо збереження пам’яті поки нема. Є Стіна пам'яті, яку облаштували у Харківському інституті танкових військ. Є пам'ятні стенди у військових частинах. Є фотографії героїв-танкістів у пунктах постійної дислокації. Однак єдиного цілісного пам’ятника поки нема.

Андрій Давидов: А вам відомо про Залу пам'яті військовим, що будується поруч з Міністерством Оборони?

Олександр Шульман: Ця ідея належить Міністру Оборони України генералу армії Степану Полтораку. Були певні труднощі у обранні місця. Зараз ця будівля практично готова. Дзвін пам'яті виготовлено. Вже готові таблички з прізвищами та ініціалами загиблих. А повні імена занесені до Книги пам'яті, яка там зберігатиметься.

Василь Павлов: На чому мусить наша пам’ять базуватися на жертовності чи героїзмі?

Олександр Шульман: Нещодавно я побував в Ізраїлі. Завітав до танкового музею. І до місця, де військові ЦАХАЛу приймають присягу – це фортеця Масада. Ця фортеця відома тим, що тривалий час трималася проти римських воїнів. А коли у захисників не залишилося їжі та людей, які могли б тримати зброю, вони покінчили життя самогубством. Тому пам'ять про Масаду – це пам'ять і про жертви, і про героїзм. І це пам'ять про дух єврейського народу. І там після маршкидку на право носіння берета військові ЦАХАЛу приймають присягу. Таким чином відбувається спадковість поколінь.

Василь Павлов: Чи можлива така традиція у нас?

Олександр Шульман: А що можна вважати традиціями? Якщо говорити про Другу світову війну, то у Радянському Союзі в Червоній Армії було 6 танкових армій. Командиром 3-ої армії був Павел Рибалко, командиром 6-ої Андрій Кравченко, командиром 4-ої Дмитро Лелюшенко. Тобто у нас були українські генерали за походженням.

Василь Павлов: Таких військових у Радянській армії від механіка до генерала було багато. Цю сторінку історії згадуємо. Адже участь українців на стороні Антигітлерівської коаліції визначна.

Олександр Шульман: Якщо повертатися до танкових військ, то у Другій світовій війні вони призначалися для прориву оборони, глибоких танкових рейдів. Танки тоді були зброєю стратегічною. Зараз у танкових військ задачі такої нема. Адже використовувати техніку у містах – означає її безповоротно втратити. Приклад, Перша чеченська війна та Новорічний штурм Грозного 1994 року. Зараз танки використовують для знищення блокпостів і опорних пунктів. Вони відпрацьовують по об'єктах, а за ними, під прикриттям, рухається піхота. Танки грізна сила: 125 мм гармата, 2 кулемети. 12,7 мм - пробивають стіни та легку броню та ПКТ, яким можна працювати по піхоті. Так, на приклад, пригадаємо бій під Кутейникове в серпні 2014 року. Там полковник Євгеній Сидоренко на трофейному танку Т-72Б3 вийшов прикривати протитанкову гармату МТ-12 «Рапіру». Після того, як артилеристи підбили головну машину, Євген, використовуючи кулемети, не дав підійти російським десантникам. Інший випадок, командир взводу Олександр Константинов, під час боїв літа 2014 року йшов в атаку разом з десантниками і відстрілював з гармати в тому напрямку, куди десантники пускали трасируючи кулі. Тоді зі зв'язком було кепсько. Налагоджувалася взаємодія родів. Використання в подальшому танків для підсилення наших опорників виявилося недоцільним. Адже танк ставав мішенню. Будь який танк, що стоїть в обороні, рано чи пізно стане мішеню.

Василь Павлов: Тобто, можна сказати, що наші танки у цій війні втратили одну з головних своїх функцій - мобільність?

Олександр Шульман: Так. Один із таких показових боїв – бій на опорнику Саша. Вже тоді починалися бої за Дебальцеве. Танк, що стояв на опорнику, не був задіяний, а два танки Сергія Федосенка та Максима Мірошниченка, які були в резерві, фактично не дали замкнути кільце навколо міста. Вони тоді швидко подолали 15-20 кілометрів від Попасної до місця бою. Це якраз і є показник мобільності. Прорив супротивника вони відбили, ворога знищили. Також можна згадати бій, в якому загинув капітан Олександр Лавренко та був важко поранений підполковник Дмитро Кащенко. Це був бій, який вела 93-тя бригада, звільнення Пісок. Так само танки висувалися вперед і розносили все на своєму шляху. Ще одним героїчним прикладом є загибель Артема Абрамовича, комвзводу 30-ої бригади влітку 2014 року. Коли наші виходили з оточення, він вирвався вперед і підбив техніку ворога. Можна ще згадати рейд Олексія Сташевського із 17-ої танкової бригади у вересні 2014 року під Дебальцевим. Тоді вони пройшли тилами ворога 20 кілометрів. Це був один із поворотних моментів у обороні Дебальцевого, ще не до кінця вивчений. У нього не працював зв'язок, ТПУ. Але вони виконали поставленні задачі. З тих пір сєпари зрозуміли, що тут стоять танкісти, і мати з ними справи не варто. А екіпаж Олексія Сташевського загинув у лютому 2015 року. Таких героїчних прикладів достатньо.

Василь Павлов: У цій війні у нас є три знакові події, навколо яких обертається історія цієї війни. Це Іловайськ, Дебальцеве та ДАП. Яка роль українських танкістів у цих операціях?

Олександр Шульман: Беремо роль танкістів у обороні ДАПу. Є така легендарна особистість - Герой України Євген Межевікін. Він тоді працював або в групі танків, або одинаком. Брав участь у прямих зіткненнях російськими танками, доставляв вантаж у ДАП. Він знищив не один десяток одиниць ворожої техніки. Під час оборони Дебальцевого можемо згадати про 10 знищених танків супротивника ротою Олександра Костянтинова. 3 танки спалені бійцями 128-ої бригади. Згадати також можемо бої Василя Божка з 92-ої бригади. Його взвод у складі роти Олега Баркатова тоді направили для підсилення нашого угрупування, і він знищив 3 танки супротивника. То були бої один на один із бурятськими танкістами. Справді ефективно навченими. Ми мали справу з кадровими військовими в цих боях. Згадаємо танкову дуель Олексія Чабана та його навідника Антона Прокошина із російським танком, який вони в результаті підбили та захопили, і на якому в подальшому вели бойові дії. Цей танк тепер наший трофей. У ньому тоді захопили телефон із фотографіями танкіста. Олексій Чабан потім писав лист матері цього танкіста. Тоді ми мали справу з російською армією. Вже зараз, звісно, з тієї сторони є певна кількість навчених військових. Тоді таких не було. Тепер скажу за Іловайськ. Прорив Євгена Сидоренка в колоні полковника Олексія Грачова, який знищив кілька броньованих машин, забезпечив вихід до Новокатеринівки наших військових. Танк йшов, мов таран. Слава Богу і Євген, і його команда вийшли, хоч і були поранені. Танки у всіх відомих подіях війни відіграли значну роль.

Василь Павлов: Які на вашу думку 5 танкових ТОП-боїв цієї війни?

Олександр Шульман: Згадуючи вищесказане, я б такий рейтинг не складав. А от, з приводу досвіду, важливу роботу провели в Харківському інституті танкових військ разом із програмістами Харківського політехнічного інституту. Створено 3-D модель танкового бою, в якому брав участь Василь Божок.

Андрій Давидов: Хто має змогу подивитися?

Олександр Шульман: Це навчальний матеріал для підготовки танкістів.

Василь Павлов: Що зараз собою являють танкові війська, що знаходяться в зоні ООС?

Олександр Шульман: Відповідно до Мінських угод, наших танкових військ на передовій нема. Танки відведені, знаходяться на 2 лінії. У нас є дві танкові бригади: 1-ша танкова Сіверська бригада та 17-та танкова бригад. Вони по черзі проводять ротації. Плюс танкові підрозділи є в кожній бригаді. Це або танкова рота, або танковий батальйон. Плюс танки, які знаходяться в резерві. Нещодавно якраз відбулись їхні великі навчання. На даний час наші танкові війська забезпечені усім необхідним. Нещодавно я зустрічався з Командувачем танковими військами генерал-майором Юрієм Мельником. Він розповів наступне. У нас є основний танк Т-64БВ. Це танк, який досі вважається грізною зброєю, попри те, що йому вже 50 років. Він зберігає резерви для модернізації. Ці танки відмінно себе показали в боях. Завдяки динамічному захисту витримують по декілька влучень та продовжують вести бій. Зараз оснащуються новими системами зв'язку, системами спостереження, системами управління вогнем. Це дає можливість працювати танкам на рівні сучасного бою. Крім цього є, завдання з модернізації танків Т-84. Їх обкатують зараз в навчальному центрі Десна. Повертаючись до того, що таке Т-64. Цей танк - прорив свого часу. Раніше концепція була така: важкі танки - проривають позиції противника; середні та легкі - задіють в подальшому наступі. А для Т-64 навіть назву вигадали нову - основний бойовий танк. Він отримав міцну гладкоствольну гармату 125 мм. Отримав роздільне заряджання. Екіпаж скоротили до 3 осіб. Ця розробка спонукала Захід розробляти нові танки Леопард – Німеччина, Леклерк – Франція, Челенджер – Британія. Скажімо так, Т-64 відповідає вимогам сучасної війни.