АТО: ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
14 квітня 2014 року офіційно почалася Антитерористична операція на Сході України. Ігор Криштун керівник Військової служби правопорядку ЗС України (на момент початку АТО у квітні 2014 року був одним із тих, хто створював штаб АТО) пригадує як Збройні сили України висунулися на Донбас.
14 квітня 2014 року мене викликав на зв’язок начальник Генерального штаба, тоді був генерал-лейтенант Куцин, і поставив завдання вилетіти в Харків, потім в Ізюм для того, щоб надати максимальну допомогу генерал-полковнику Воробйову (Прим. Авт. - Геннадій Воробйов у квітні 2014 року командуючий АТО) здійснювати його функції.
Функції полягали у керівництві тими військовими частинами, які на той час були в зоні Луганської і Донецької областей і виконувати завдання СБУ і антитерористичного центру, який на той час знаходився в Краматорську.
Я прилетів вранці, зі мною виїхали три офіцери ВСП. Я не знав куди їду, для чого. На всякий випадок взяв з собою комп’ютер. В Краматорську на перехресті траси на Барвінкове стояв блок-пост Національної гвардії і поліції. Зліва на галявині був розташований табір. Табір – це гучно сказано, там було два намети, шість чи вісім БТР-80, декілька БМД і БМП. Один з наметів я зайняв і почав збирати підрозділи. Це були: рота 25 десантної бригади, рота 80 аеромобільної бригади, рота 79 бригади. За два-три дні з’явилась ще одна рота 79 бригади і рота 95 бригади. Оце всі підрозділи, які на початку АТО складали сили і засоби антитерористичної операції. Це я кажу лише про Ізюм, тому що, на той час сили вже стояли в Луганському аеропорту, Донецькому аеропорту і в Маріуполі.
У нас був зв’язок з Донецьком і Луганськом, з Маріуполем тоді зв’язку не було взагалі.
В 2002-2004 я був начальником штаба дивізії, виходячи з цього, почав створювати штаб. Пізніше туди вже прилетів майбутній начальник Генерального штабу і йому вже передавали штаб, який міг вже більш-менш нормально функціонувати. Там було дев’ять чоловік, і вони по своїм напрямкам виконували завдання з контролю і розробки бойових задач.
20 квітня в Ізюм прибув генерал-полковник Воробйов, генерал-лейтенант Борискін і втрьох ми почали з тих підрозділів «ліпити», ставити завдання, розробляти наступні заходи щодо просування в напрямку Слов’янська. В нас був спецпідрозділ, наші розвідники заходили вздовж траси Ростовської. Почали підтягувати під себе тих, хто залишився на боці України з міліції, СБУ. Часом вони нам розповідали, але інформація була уривчаста і неконкретна, доводилося шукати інші заходи і можливості для отримання інформації.
Одним із таких заходів було те, що я через тодішнього начальника ВСП, генерала Дубляна, викликав близько 7-8 офіцерів ВСП, родичі яких проживали на території Донецької області і ми їх відправили у відрядження в Слов’янськ, Костянтинівку, Донецьк, в тому числі і жінок. І вони нам по мобільним телефонам розповідали те, що бачили. Там же були підрозділи ДАІ, які нам дуже допомагали. Там ми пробули до кінця квітня, а на початку травня отримали розпорядження висуватися у напрямку Слов’янська.
2 травня почали рух. Задача була – виставити блок-пости навколо Слов’янська, щоб почати витісняти сепаратистів. Але все розпочалося боєм і ми отримали перші втрати. В тому числі і льотчиків. У нас були підбиті два вертольота, перші поранені, перші вбиті. Нам вдалося захопити тоді три блок-поста. Була спроба і захоплення Карачуна. 13 батальйон 95 зайшов туди. Так і почалась ця операція.
Техніка була не дуже справна, і боєприпасів не вистачало. Перед тим, як йти, це все треба було привести в порядок. Не всі розуміли, що почалась війна.
