ЧИ ДІЙСНО ЕФЕКТИВНА РЕОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА В ЧОМУ ВОНА ПОЛЯГАЄ?

 ЧИ ДІЙСНО ЕФЕКТИВНА РЕОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА В ЧОМУ ВОНА ПОЛЯГАЄ?

Програма «Оборонна аналітика» разом із військовим журналістом Геннадієм Карпюком розтлумачує процеси, які сьогодні відбуваються в українському війську.

Олена Кравченко: Чи потрібна реорганізація підприємств Міністерства оборони України?

Геннадій Карпюк: Ця царина давно потребує докорінної реорганізації, оскільки діяльність багатьох таких підприємств можна справедливо вважати неефективною. Реально мало знайдеться людей з бізнесу, які би захотіли та змогли б реанімувати їх. Але, товариство, тут справа в дещо іншому. З одного боку, такі підприємства є своєрідним рудиментом радянської доби. В українських реаліях не завжди знали, що робити з ним: віддавати зовсім на відкуп бізнесу не хотіли, але і вкладати у повноцінний розвиток державі бракувало коштів. А з іншого боку, вони є ресурсом, який легко втратити, але важко знайти. Ці підприємства фактично є колишніми військовими частинами, що поставали самостійними юридичними особами та суб’єктами господарської діяльності, котрі оборонному відомству не приносили жодних суттєвих прибутків. Більше того – про статус таких підприємств часто згадували, коли вони накопичували до непристойності великі борги, або там ставалася якась надзвичайна подія.

Олена Кравченко: Чому державні підприємства МО України вирішили реорганізувати?

Геннадій Карпюк: Загалом до сфери управління Міністерства оборони України належать 109 суб'єктів господарювання. Одразу зауважу, що 15 з них (14% від загалу) наразі перебувають на тимчасово окупованих російським агресором теренах. Це низка військових туристських баз, санаторіїв, військторгів, будівельних та ремонтних підприємств і заводів.

Щодо 42 держпідприємств (38,5% від загалу) розпочато процедури реорганізації чи ліквідації відповідно до рішень органу управління або суду. З них 11 перебуває на стадії банкрутства. І лише 48 таких підприємств надавали фінансову звітність за підсумками ІІ-го кварталу 2018 року. Але картина «середньої температури» їхньої фінансово-господарської діяльності дуже близька до економічного «заціпеніння». Мало кому вдається виходити хоча би в «нулі», а тим паче рахувати хоч мінімально пристойні прибутки. Тому в цілому діяльність держпідприємств зі сфери управління Міноборони характеризують як збиткову. Щоправда, наразі дещо зріс обсяг їхнього чистого доходу і валовий прибуток, що свідчить про певне пожвавлення реальної діяльності. Але про якийсь якісний ривок говорити не доводиться, адже із усіх підприємств суто прибутково спрацювали лише 27.

Найбільші збитки отримали концерни «Техвоєнсервіс» – 3,128 млн. гривень, «Військторгсервіс» – 2,377 млн. гривень, ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» – 1,66 млн. гривень, ДП «Київська військово-картографічна фабрика» – 692 тис. гривень, ДП «Центр консалтингу та ділового співробітництва» – 676 тис. гривень.

Зрозуміло, що кардинально щось змінити може абсолютно інша якість ефективності управління державним майном, зовсім інший бізнес-креатив та свіжі ідеї щодо відкриття другого дихання для тих підприємств, які справді потрібні країні у статусі державних і здатні бути на плаву та приносити користь. Із якістю управління, і це очевидно, поки що теж не все гаразд. Що підтвердила оцінка господарювання 48 працюючих держпідприємств Міноборони. З них у лише дев’ятьох є ознаки ефективного управління, ще 21-е отримало оцінку «задовільно». Решта ж животіє…

Існує низка причин такої збитковості. Найголовніші чинники тривалої стагнації згаданих суб’єктів господарювання – суттєве зменшення завантаження їхніх виробничих потужностей через відсутність замовлень на продукцію та послуги, нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків, зборів, обов’язкових платежів у минулі роки, брак обігових коштів. Жодних позитивних перспектив їм не додавала і неліквідність багатьох основних фондів, прострочені дебіторська й кредиторська заборгованості. Варто згадати в цьому контексті і те, що збільшення у 2014-му ставки податку на землю призвело до значних втрат коштів на держпідприємствах.

Тому Міністерство оборони і почало цей важкий, але безальтернативний оптимізаційний вихід із майже патової ситуації, в якій опинився загалом весь конгломерат підприємств, які перебувають під управлінням відомства. І тут варто розпочати чесну розмову. Практично всі ці підприємства вже перебувають та тому чи іншому етапі реорганізації. Деякі дуже давно. Але реальність така, що на теперішній час багато з них існують у «паперовому вигляді». Тобто, вже не мають фондів, бо на їхній території до 90% приміщень чи активів вже не належать підприємству. Проте є керівник підприємства, який утримує певний штат, не ведучи по суті повноцінної господарської діяльності.

Є чинники, які дозволяють такому керівнику утримуватися на плаву. Такі підприємства зазвичай мають заборгованості, і немалі – з історією, що має тривалість у декілька років. Ось опишу вам типову картину, яку там можна побачити. Це юридична особа, яка лишила собі мінімум приміщень, на яке частково вже накладено арешт, і з яким нічого не можна вдіяти, поки не буде рішення суду. А решту нерухомих активів вони просто здають в оренду. І надходжень їм у кращому випадку вистачає на оплату праці й погашення незначної частини заборгованостей. Така ситуація багатьох влаштовувала. Тому керівництвом Міністерства оборони ухвалено рішення щодо реформування всієї системи відомчих держпідприємств. Як вихід пропонується реорганізовувати збиткові підприємства й приєднувати їх до працюючих. Прибуткові ДП мають узяти на себе відповідні борги, належно оформивши таке організаційне злиття із іншим підприємствами.

Олена Кравченко: Як реагують на такі зміни робітники у держпідприємствах МОУ?

Геннадій Карпюк: Я переконаний, що успішний керівник завжди має бачення, як навіть такі фонди, котрі дехто вважає ризикованими, використати у позитиві. Першим кроком реорганізації ми одразу позбавляємося від потреби утримувати великий адміністративний штат низки підприємств, а умовно вивільнені кошти підуть на погашення заборгованостей.

Зрозумійте: наше стратегічне завдання – повернути ці держпідприємства із їхніми фондами у Збройні Сили. А там їх уже напевно ніхто не продасть, не «надує» штучні боргові зобов’язання, не проведе відчуження майна. Як це не раз бувало – на ділянці земель оборони хтось ставить будівлю (або купив раніше) і через суд згодом «анексує» собі ділянку навколо. Це має лишитися в минулому й нинішня успішна практика повернення земель оборони під юрисдикцію Міноборони це доводить.

Нині триває пошук правової формули реорганізації і повернення держпідприємств Міноборони. І це не лише коридор правових рішень. Кожна реорганізаційна пропозиція втілюється після детального вивчення індивідуальної ситуації економістами. Зрозуміло, що цей процес не відбудеться без «жертв», але вони варті збереження і повернення основних фондів – будівель, земель, підприємств, техніки. Проте процес реорганізації потрібно весь час контролювати й аналізувати наскільки він ефективний. Тут багато що залежить від роботи ліквідаційних комісій. Приміром, лише цього року реалізовано матеріали на заміну 14 голів або членів ліквідаційних комісій.

Олена Кравченко: Чому державні підприємства стали збитковими?

Геннадій Карпюк: Є підприємства, які досі – по 10 років – проходять процес ліквідації! І безуспішної! Уявляєте, ніяк не виходить! Вони показують для виду легеньку позитивну динаміку. Голови деяких комісій просто зловживають можливістю ухвалювати певні управлінські та організаційні рішення щодо підприємства, мають право підпису. Звісно, чому б цим не скористатися? І буває, що замість того, аби спланувати і розписати покроковий план і поступово виконувати якісь дії з погашення заборгованості та ліквідації підприємства, або включати його в перелік на приватизацію чи повертати у ЗСУ, вони цього не роблять. Показують у документах мінімальну активність і ліквідовують роками, фактично працюючи на себе. Деякі підприємства вели приховану господарську діяльність, заборонену на час ліквідації. Зараз ми це діло припиняємо. На декількох ДП вже відбулися зміни голів ліквідаційних комісій, і вони вийшли в «нулі», були виведені з процесу ліквідації й відновили господарську діяльність. Це, приміром, ДП МОУ «Південьвійськбуд», який відсудив усі свої борги і почав повертати фонди. Але там, де ми бачимо, що держпідприємство реально безнадійне, його ліквідація скасовується і воно приєднується до потужнішого суб’єкта. Так, у «Київську контору матеріально-технічного забезпечення» організаційно увійшла «Армія України». Треба думати і над тим, як і чим завантажити ці підприємства. Потрібно шукати ідеї, які в сучасних українських економічних реаліях забезпечать роботою та збережуть колективи.

Олена Кравченко: Чи вже є якісь конкретні приклади реорганізації?

Геннадій Карпюк: Черкаський автомобільний ремонтний завод свого часу взяв держзамовлення – ні грошей, ні техніки до Збройних Сил не повернув. Там призначили нового керівника, чітко визначивши йому завдання. Наразі маємо іншу ситуацію – вони проводять якісний капремонт автомобілів сімейства КрАЗ. Завод повернув борги і техніку, яку передавали йому на ремонт, і взяли нове замовлення, відремонтували низку зразків спеціальної інженерної техніки. І тепер вони здатні брати від Міноборони техніку та гарантовано відновлювати її. Як результат – на підприємстві одразу почали виплачувати зарплатню. Колектив зберігся завдяки тому, що законсервували верстати й інше обладнання, зберегли виробничі потужності. І тут просто керівника не поставиш – потрібні лідери уже з ідеями, баченням перспективи розвитку.

Будівництво житла для військових є актуальною нішою, куди могли б зайти ДП МОУ, які перепрофілюються, адже до 80% таких підприємств відповідно до їхніх статутних документів мають належні дозволи. І нехай із 97 держпідприємств, які перебувають в оперативному підпорядкуванні нашого Главку, залишиться 30-40, але ефективних, ми вважатимемо, що із місією впоралися. І надалі винятково матимемо справу із підприємствами, які працюватимуть на обороноздатність країни. А зараз триває робота у спеціально створеному в Головному управлінні майна та ресурсів Міністерства оборони України секторі реформування, який працює відповідно до покрокового плану подальшого розвитку держпідприємств оборонного відомства.

Олена Кравченко: Ваші поради?

Геннадій Карпюк: Для порятунку господарської сфери Міноборони потрібно вдосконалювати нормативно-правове поле, аби ця царина була ефективною. І це суто наше українське домашнє завдання, яке за нас іноземці не зроблять – у них інша економічна культура, правові реалії і ментальність. Тут резюме може бути однозначним, якщо звертатися до очільників відомчої господарської сфери: шановне товариство, давайте починати краще працювати на Україну!м