«Я завжди намагаюсь показати не військовослужбовця Рембо, а звичайну людину» - військовий журналіст Олександр Райковський

 «Я завжди намагаюсь показати не військовослужбовця Рембо, а звичайну людину» - військовий журналіст Олександр Райковський

Із зони АТО відразу на ранковий ефір до Армія ФМ завітав військовий журналіст Олександр Райковський. Говорили про роботу журналіста в зоні бойових дій та про бойових вепрів, які так вразили кремлівські ЗМІ.

Що ти побачив, будучі військовим журналістом?

З одного боку ти журналіст – з іншого боку ти військовий, зі зброєю в руках маєш бути. Мені довелось навіть президента побачити в АТО, який відкривав вежу, завдяки якій транслюється і Армія ФМ на Луганщину. Це був один із перших сюжетів моїх.

А так, я завжди намагаюсь показати не військовослужбовця Рембо, а звичайну людину, що він їсть, чим він живе, що читає. Найбільше знімаємо про ВДВ, але на території Житомирщини, де я працюю, – дуже багато бригад дислокується. Наша робота потрібна і корисна.

Одному не важко працювати?

О, на попередньому місці роботи, Житомирській телерадіокомпанії, 10 років пропрацював. І там один з операторів грав сам з собою в нарди, коли ніколи не було. І ми жартували, що «дурному не скучно і самому». І от я так щодо себе жартую. І я маю багато сил і здоров’я, так що в мене все виходить.

Чи не шкодуєш, що перейшов на військову журналістику з цивільної?

В мене в сім’ї четверо людей десантники. Двоє в 95-ій. Так що для мене це не нове.

Як ти дві руки зламав?

Спочатку праву. Випадково! Збирався на зйомку з даїшниками. Я на сходинках посковзнувся, і щось тріснуло. Через 20 хвилин мені наклали гіпс. Але я доробив сюжет, який мав знімати, взяв інтерв’ю. І отак три місяці потім ходив з гіпсом. А ліву руку, то ловив дівчат в маршрутці, що не повипадали, і пальці між двері. І теж три місяці.

Чи військовий журналіст має носити зброю чи ні?

Має. На передку полюють за ким? За снайперами, за професіями, які можуть вразити ворога. Але, щоб ми не говорили, ми займаємось і інформаційною боротьбою. Партизанською роботою. Нас мало. Нам, цтрс-никам, важкувато, нас небагато. І коли їдуть журналісти військові, і не дай боже якесь ДРГ – і ви думаєте, що вони не будуть нас чіпати? Тому зброя потрібна. А цивільні журналісти? Їх закривають у підвалах, і нікого не цікавить, що вони журналісти.

Твоє відео про кабанів. Про бойових вепрів.

Вони висотою сантиметрів 30 від землі, але за «порєбріком» вони вже страшні. Коментарів було дуже багато, в мене вуха горіли. Це цікавенький сюжетик про тваринок. Я вже казав, що намагаюсь показувати хлопців звичайними людьми. Хтось тримає лисенят, хтось собачок. Цих кабанів зловили, бо під час обстрілу їхню маму не врятували. Їх було шестеро, зловили трьох. Вони ручні, стали бойовими побратимами і друзями. Що найцікавіше, там до позицій противника дуже близько. І хлопці розповідали, що вепри підходять вночі до наших чергових, охороняють, рохкають, за штани смикають.

Я ще робив сюжет про бойових гусей. Тримали пару гусей. І вони живуть роки півтора в бригаді. Бойові друзі. А з кабанами я навіть не думав, що це буде «вау». Мені потім скинули посилання на російський телеканал, почитав коменти, і подумав… Ну я був в шоці, невже люди такі далекі. Вони навіть науково підходили до цього питання! Чого їхні військовослужбовці не додумались до цього досі? Центральні телеканали російські це відео обговорювали і показували на різних ток-шоу. А ще були фото, і суть ніби та сама, але попереставляли дещо так, як їм треба. А воювати треба не тільки зброєю, а й такими сюжетами.

Що тебе надихає?

Робота! Для мене робота на першому місці! Є вже плани знімати сюжети в Житомирі – але там немає тваринок таких! Ну і хочу приїхати і продовжити роботу. В мене є youtube канал. Я роблю своїми силами, як можу, невелику програму на обласному телебаченні, троки періодичність кульгає, бо то ротації, то ще щось.

Слідкуйте у зручному форматі! Ми у соціальних мережах:
facebook.com/armyuaFM
t.me/armyfm_channel
twitter.com/Armia_fm
instagram.com/armyfm
soundcloud.com/armyfm