10 років з дня російської агресії проти Грузії. Чому варто вчитися Україні

10 років з дня російської агресії проти Грузії. Чому варто вчитися Україні

Сьогодні 10 роковини російської агресії проти Грузії. Це була перша війна новітньої Російської імперії проти незалежної держави.

Під час розпаду Радянського союзу Південна Осетія почала виходити з-під контролю Грузії. Грузія вважала її своєю територією, вона була позначена на карті Грузинської РСР, але Південна Осетія почала мігрувати до Росії і під впливом Росії почала проводити тотальну політичну русифікацію.

Варто розуміти, що в складі РФ є Північна Осетія, Південна Осетія, яка входила до складу Грузії, неодноразово декларувала взаємопов’язаність із РФ, із Північною Осетією.

В 1991 році на території Південної Осетії були воєнні конфлікти, перестрілки між грузинами та осетинами, які нічим не завершилися, окрім загибелі військових і мирних мешканців. Конфлікт був законсервованим, і Росія почала політичну експансію в цьому регіоні. Росіяни почали масово видавати російські паспорти осетинам. На момент конфлікту у 2008 році близько 85% усіх людей, які проживали на території Південної Осетії мали російські паспорти.

Росія в Південній Осетії і в Абхазії – іншій частині Грузії, яка не була контрольованою з Тбілісі з 90-их років, почала політику, за якою пом’якшувалися всі права для перетину кордону. Юридично, Росія визнавала це як територію Грузії, але осетини, які мали російські паспорти переходили кордон з РФ без зайвих питань. Одночасно, ближче до конфлікту, Росія почала дуже активну співпрацю з осетинськими військовими силами. Зважаючи на кількість місцевого населення в Південній Осетії, декілька десятків тисяч, військові сили не дуже великі і не дуже сильні. Але Росія проводила підготовку добровольців, насичувала всі ланки військових своїми інструкторами, технікою. Нічого осетинського там, крім мови, не залишилося.

Міністр оборони РФ, коли його звинуватили в тому, що Росія постачає зброю осетинцям, сказав, що в Осетії взагалі знаходиться 4 танки і 3 чи 4 артилерійських установок. Він сказав, що це все залишилося від радянської армії. Вже за півроку, коли Росія звітувала на міжнародній арені, цей міністр назвав в десятки разів більшу кількість танків з осетинського боку.

З’ясувалося, що танків дійсно була величезна кількість і Гради були, і Смерчі, і багато сучасного російського обладнання, яке Росія зовсім випадково забула на території Південної Осетії під час військових навчань «Кавказ 2008».

Зважаючи на кількість населення і економіку, там ходили російські гроші і РФ повністю підтримувала економіку.

На той момент Росія дуже хотіла війни і саме в Кавказькому регіоні. На початку 2008 року провідні країни світу визнали незалежність Республіки Косово, яка відокремилась від Сербії. Тоді Путін зробив заяву, в якій відверто погрожував всім країнам, які визнали незалежність Косово і казав, щось на кшталт: «Когда-то эта палка ударит и по вашей голове, и произойдет это очень скоро». У Росії, щоб завдати удару у відповідь і помститися і США, і країнам НАТО, і країнам Євросоюзу, які визнали Косово, було декілька варіантів, але варіант в Грузії був найбільш логічним і вірогідним, бо конфлікт там почав розгорятися і не без допомоги Росії.

Після приходу до влади Міхеїла Саакашвілі, Грузія почала дуже добре переозброюватися, вони почали витрачати на армію 30% державного бюджету. Сума наближувалася до 1 мільярда доларів, при бюджеті в 3 мільярди. Зброя закуповувалася в тому числі і в Україні.

НАТО почало активні перемовини з Грузією і Україною про можливе членство в альянсі, що викликало в РФ не просто обурення, а відвертий страх, тому, що в Україні тоді був проєвропейський президент, він на той момент вже фактично владу втрачав, але президентом залишався, тому такий план дій був досить реальним. За три роки до війни в Грузії Україна нанесла величезного ляпаса Росії, коли сталася Помаранчева революція і вибори виграв не відверто путінський кандидат Янукович, а Ющенко. В такому геополітичному баченні Росія втрачала Україну взагалі.

Конфлікт в Грузії почав розгорятися ще на початку 2008 року, загострилися перестрілки і провокації на адмінкордоні. Там були введені миротворці, в тому числі і російські. Миротворці були з боку Грузії, Південної Осетії і Росії – фактично, з двох сторін.

Грузія у відповідь на чергові провокації почала розгортання військ і підготовку до короткотривалої військової операції. Яка мала на меті наведення конституційного ладу у Південній Осетії. Фактично Грузія планувала за декілька днів завершити АТО і закріпитися на кордоні з Росією і повернути Південну Осетію до Грузії.

Грузія увійшла військами до Цхінвалі, міста, яке було визнане південними осетинцями за їхню столицю. Одночасно, до Південної Осетії з іншого боку зайшла 58 російська армія, чеченський підрозділ, батальйон «Восток». Почався відкритий військовий конфлікт.

За наслідками тієї війни, Росія в ній перемогла, але російське командування зрозуміло, що їхня армія продемонструвала свою розхлябаність. Ціною багатьох життів і втрат у техніці, було продемонстровано, що Росія взагалі не вміє вибудовувати логістику і комунікацію.

Коли увійшла 58 російська армія, було знищено військову колону і росіян понесли в трати – близько 30 військових машин і отримав поранення командувач 58 армії. Не всі грузини, як говорило телебачення РФ, тікали. Вони досить добре захищалися. Але за декілька днів Росія отримала контроль над повітрям і після цього грузини розпочали тотальний відступ, бо Росія ввела  авіацію, штурмовики і без повітря грузинська армія була неприкрита зверху.

В ситуацію втрутилися і США, і країни Євросоюзу. Найбільш активно в цю ситуацію влився президент Франції Саркозі, він запропонував мирну угоду. Цей план про перемир’я прийняли і грузини, і росіяни. Але росіяни вписали прізвище Мєдвєдєва і вийшов план Мєдвєдєва-Саркозі. За цим планом росіяни зупинили наступ, повернулися на територію Осетії і Абхазії, де розгорнули війська. І за кілька тижнів після припинення гарячого періоду війни, Росія визнала незалежність Південної Осетії і Абхазії і встановила з ними дипломатичні відносини.

На цьому фоні Росія досягла більшості цілей, яких прагнула. Вступ Грузії в НАТО був дуже уповільнений.

У серпні 2008 році на першій сторінці українського журналу «Тиждень» було зображено російський військовий чобіт, який наступає на Україну і було написано «Наступна Україна». Тоді мало хто зважив на це.

Офіційно позиція України була дуже двобічна і не одностайна. Тодішній президент Віктор Ющенко підтримував Грузію і засудив позицію Росії, разом з деякими керівниками з Європи, прибув до Тбілісі. У парламенті була коаліція, сформована з двох блоків: НУНС і БЮТ. БЮТ на той момент засудила Грузію і підтримала дії Росії, засудила дії Грузії проти мирного населення Цхінвалі.

На той момент  Чорноморський флот РФ, який брав активну участь у війні в Грузії, вийшов з Криму і приймав участь у потоплені декількох грузинських суден.

Які висновки ми зробили чи мали зробити:

Наявність військових баз чужої країни на території твоєї країни – це завжди проблема. Грузія тоді закрила військову базу Росії на своїй території в 2007 році, ще до кінця офіційного терміну.

Підтримка дипломатична. Не зважаючи на те, що Грузію тоді підтримали США, але вона не отримала допомоги, на соту долю того, яку допомогу сьогодні отримує Україна. Ніхто окрім нас за нас воювати не буде, але Україна має ту дипломатичну допомогу, якої грузини не мали.

Будь-які «геніальні» військові плани про «захопити за три дні» мають місце, але коли на тому боці кодону нависає РФ, швидше за все, можна отримати пряме військове вторгнення Росії, х авіацією і флотом. Потрібно бути готовим до того, що якби таке відбувалося на Донбасі зараз, то був би великий шанс, що Росія проголосить і визнає незалежність псевдо республік. Як це сталося в Грузії. І тоді військовий конфлікт виходитиме на зовсім інший рівень.

Роздача паспортів відбувалася надто активно. Таке відбувалося і в Криму. І на це ніхто не зважав. Варто тримати зараз на увазі те, що на Закарпатті роздають угорські паспорти.

Грузинська армія була досить непогано підготовлена. Але має бути контроль повітря і ПВО. У Грузії лише після того, як росіяни подавили ПВО Грузії, лише після того результат конфлікту був зрозумілий. Поки в нас конфлікт на Донбасі без авіації і штурмовиків. І ПВО надто важливо.