11 запитань: Олександр Моторний про ЗМІ на війні
Олександр Моторний — відомий український журналіст, воєнкор. Побував у зонах військових та громадянських конфліктів у Грузії, Пакистані, Афганістані, Тунісі, Єгипті, Лівії і Киргизстані. Із 2014 року регулярно працює в районі проведення АТО/ООС.
Чи вмієте Ви стріляти?
Олександр Моторний: Стріляти вмію. Я б навіть сказав, що люблю. З різних видів зброї стріляв. Найбільшим був кулемет на БТРі. Мені до вподоби снайперська гвинтівка та автомат, з автомата подобається стріляти стоячи. Але зброї не маю і жорсткий противник її вільного обігу. Знаєте, у нас зараз, в часи пандемії, поширене твердження про колективний імунітет. А є така штука, як колективна свідомість. Вважаю, що наша колективна свідомість, саме соціальна, нині на дуже низькому рівні.
Як для Вас почалась війна на Донбасі?
Олександр Моторний: На Донбас почали їздити фактично одразу, коли сталися події в Краматорську, захоплення Слов’янська. Це були такі перші, геть недоладні виїзди. Перші кілька разів навіть їздив своїм авто. Через Куп’янськ ми намагалися заїхати в Слов’янськ повз блокпости серпарські. Це були люди зі зброєю, от слово «бандити» було для них підходяще на той момент. І це все тривало. В черговий виїзд, це був кінець квітня - початок травня, вже був штаб АТО сформований, ми мали облітати на гелікоптері наші позиції і чекали дозволу на виліт. По рації отримуємо повідомлення, що загинуло двоє людей. Із ними я напередодні говорив. Це були люди, які вчора жили, а сьогодні загинули. Тоді я зрозумів, що це вже війна. А потім, десь за тиждень, збили гелікоптер з Кульчицьким, той самий борт, яким і ми літали.
Як вдавалося тамувати страх у гарячих точках?
Олександр Моторний: Знову ж таки, досвід Грузії, мабуть, мав свій вплив. Можливо, добре, що була Грузія, добре, що вижили там. У мене так само в Грузії спрацювало. Просто в якийсь момент собі сказав: буде як буде, я на це вплинути не можу. Тобто я робитиму все, що можу, щоб вижити в цій ситуації, але якщо вони захочуть нас вбити, там прикопати, не знаю, яку ми там цінність мали для обміну, - то вони це зроблять.
Якою бачите сучасну українську армію?
Олександр Моторний: Те, що я бачив до 2013-2014 року – намагалися виживати офіцери, намагалися відслужити строкову солдати. І та армія, яка була у 2014-2016 році, звичайно, була у дуже важкому стані, але безумовно вона відбулася.
Чи потрібні журналісти на війні?
Олександр Моторний: Я завжди, коли мене питають, навіщо ти туди їздиш і так далі, кажу, що я не чарівник у блакитному гелікоптері. Я єдине що можу – побачити, а мій оператор це зафільмувати. І я можу гарантувати, що те, що побачив і що від вас почув – розповім. Умовно кажучи, якщо я щось перекрутив, ви мене можете впіймати, там побити і так далі. Чи цінно це? Весь світ вважає цінним. Роботу журналістів з інформування суспільства вважають невід’ємною частиною існування суспільства. Зараз, а надто що стосується армії, у мене такого відчуття немає. І чимдалі усвідомлення, що потреби в цьому все менше. Якщо суспільство не буде знати або буде отримувати викривлену інформацію, то не підтримуватиме військо, не підставить плече. Зрештою армія буде існувати сама по собі на Сході країни, тут буде існувати Міністерство оборони і Генеральний штаб, а суспільство ще десь в іншому місці.
Чи є у Вас друзі серед військових?
Олександр Моторний: Я за ці роки познайомився з величезною кількістю людей. Чи познайомився б я зі стількома, займаючись якимись іншими темами чи не в умовах війни, мені сказати складно, тому що це така концентрація. Чи познайомився б я з такою кількістю цілісних людей? Безумовно, ні. Ви самі знаєте, як в критичних ситуаціях проявляються люди: вилазить все найгірше або все найкраще. Але є і середина теж. Чи можу я їх називати друзями? Я б хотів назвати друзями, але чи вони мене вважають другом, чи сприймають як журналіста, який приїхав їм там викрутити руки. Сподіваюсь, що серед людей, які кують нашу перемогу, у мене є друзі.
Яким має бути соціальне забезпечення військовослужбовців?
Олександр Моторний: У військові виші має бути шалений конкурс. От коли буде такий конкурс, буде розуміння того, що в армію чомусь хочуть іти. Чому? - питання інше. Але коли буде конкурс 5 осіб на місце, це свідчитиме, що це престижно. Коли офіцер приходитиме додому, а його дружина у власній квартирі готуватиме йому смачну вечерю, діти гратимуться у своїй кімнаті. Чи він їй приготує вечерю, бо, може, жінка теж служить в армії. От коли вони не будуть думати, що вдягнути взути і як прогодувати родину і матимуть можливість самим навчатися і навчати своїх дітей. Не треба відкривати Америку. Давайте візьмемо кращі практики і відкоригуємо під себе.
Як ставитесь до жінки в армії?
Олександр Моторний: Я би поберіг. Якщо мене вдома почують, я «вигребу», тому що ми говорили про це, безумовно. Але тим не менше, вважаю, що якщо людина може, хоче і здатна і для суспільства щось зробити, і буде почуватися реалізованою – хай робить.
Як завершити бойові дії на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях?
Олександр Моторний: У нас під боком неможливо примиритися з гопником. Гопника треба або закути в кайданки, або відправити так, щоб він не був поруч із тобою, що ми не можемо фізично зробити, або знешодити. От всі варіанти з гопником.
Що треба робити, щоб після війни про армію не забули?
Олександр Моторний: Мені здається, щоб про армію не забули, вона має бути таким самим елементом існування держави, як медицина, освіта, політика. Тобто життєво необхідною. Армія не може сама себе прогодувати, її має годувати країна. Якщо військо не буде відділеним від цього процесу, то з ним все буде гаразд. Як на мене, потрібні дві складові: армія має бути престижною і відкритою. І це вже наша з вами площина. Звичайно, є певні алгоритми, логістика розповсюдження інформації про певні обставини. Але знову ж таки, подивіться на світ, не треба вигадувати, це все існує.
Чим має пишатись українське військо?
Олександр Моторний: Щоб на позитивній ноті закінчити, хочу сказати, що незважаючи на весь комплекс негативу, в армії чимало класних офіцерів, сержантів, бійців. Під словом «класні» я насамперед розумію не те, що вони влучно стріляють, хоча вони й це вміють робити, але вони креативні, цілісні, вмотивовані, вони - українські. І на них все тримається.
Фото зі сторінки: Oleksandr Motornyi
