23 лютого - "свято" ганьби радянських військ. Розвінчуємо міфи

23 лютого - "свято" ганьби радянських військ. Розвінчуємо міфи

Яна Холодна: Друзі, усім привіт! Сьогодні ми традиційно будемо говорити про історичні події, які відбувалися в Україні і обговорювати їх будемо з двома прекрасними і дуже крутими істориками – Юрій Гудименко, Василь Павлов. В ефірі "Історична година"

Сьогодні ми визначили дуже цікаву тему, мені здається, що вона буде цікава не тільки військовим, але і цивільним, які збираються 23 лютого вітати всіх мужчин “с этим великим праздником”.

Історики розвінчають деякі міфи, які насаджалися нам упродовж багатьох років радянською пропагандою. Пригадаємо події, які відбувалися 100 років тому в Україні і як ці події вплинули на подальший розвиток нашої країни.

Юрій Гудименко: 23 лютого це сторіччя створення Рабоче-крестьянской Красной армии, яка пізніше стала радянською армією. З цією датою пов’язано безліч міфів і майже всі вони настільки абсурдні, що говорити про них можна днями.

Василь Павлов: Про них можна сказати дуже коротко, але найголовніше те, що аргументи, які йдуть на їх розвінчання – вони елементарні, вони завжди на поверхні. Дуже багато людей чомусь на них не звертають увагу. Тут вже дійсно цікаве питання самого міфу 23 лютого, як він створювався, як він вкорінювався в свідомість і наших громадян в тому числі.

Юрій Гудименко: Радянською позицією, яку запропонував Йосип Сталін у 30-их роках, події 23 лютого 1918 року трактуються дуже просто – це дата створення Червоної армії, яка у цей день героїчно зупинила наступ німецьких військ під Псковом та Нарвою.

Василь Павлов: Це канонічна версія, яку Юрій озвучив дуже примітивна, але дуже влучна. Якщо ми беремо не канонічну, а історичну версію, то декрет Ради народних комісарів радянської Росії про створення Червоної армії був підписаний 31 січня 1918 року. Він був підписаний безпосередньо Леніним і всі обов’язки по створенню Червоної армії покладалися на цікаву людину - Льва Троцького. Через те, що наприкінці 20-х на початку 30-х років розпочинається зміна політичної ситуації в Радянському Союзі, відповідно роль Троцького вже відходить на задній план. Тоді вже з’являється нова версія, про яку Юрій розкаже більш докладно.

Юрій Гудименко: Версія, яка панувала, дуже дивна. Навіть у власних автобіографіях радянські полководці хапалися за голову і казали, що ця дата немає нічого близько навіть до реальності. Як це відбувалося насправді? 18 лютого за декілька днів до цієї дати німецьке командування офіційно повідомило радянським військам, що буде знаходитися саме з 18 числа у стані війни і почнеться наступ німецької армії на радянські війська в тому числі і на території України, а також на території нинішньої Білорусії, Естонії і Литви та Латвії. Виглядало це дуже ганебно тому, що більшовицька армія була погано підготовлена, демотивована, погано організована. І у порівнянні з ними німецька армія, яка вже 4 рік воювала у Першій світовій війні, була регулярною і нормально організованою. Дуже часто радянські війська просто кидали зброю, тікали і не озираючись назад.

Василь Павлов: Німецька армія на той час – це машина для якої стояло надзвичайно важливе питання опанувати території, які за Брестським миром мали відійти до Німеччини. І одночасно встановити контроль над продовольчим і сировинним регіоном. По-друге, якщо ми кажемо про те аморфне утворення, яке мали на той момент більшовики під своїм командуванням, армією це назвати досить важко. Дійсно це були загони так званої Червоної гвардії. Це були добровольці набрані в найбільших містах колишньої Російської імперії: Москва, Петроград, промислові райони Ярославля, Іванова, серединної Росії. Та ця армія отримала “привіт” з 1918 року. Коли більшовики власною агітацією фактично розклали царську армію – вони зруйнували дисципліну, офіцерський корпус, створили систему невиконання наказів і це все призвело до того, що коли більшовицькі підрозділи воювали проти таких самих організованих підрозділів Білоруської Народної Республіки, Української Народної Республіки, то вони на певних ділянках могли досягнути успіху. Як тільки вони зіткнулися з регулярною армією вони відразу почали зазнавати проблем. І фактично та катастрофа, яка спіткала загони Червоної гвардії на одному з основних напрямків якраз під Псковом та Нарвою, вона призвела до того, що більшовицьке керівництво змушене буде кардинально переглянути свої погляди на червону армію.

Яна Холодна: Що саме тоді трапилося? 

Юрій Гудименко: Там було дуже багато різних сутичок, але от саме 23 лютого, про яке ми говоримо, не сталося взагалі нічого. З 18 лютого широким фронтом йшов наступ німецьких військ і було дуже багато дрібних сутичок, або радянська армія просто відступала. Наприклад, в якесь містечко невелике з населенням 20 тисяч людей прибуває 40 німців. Вони навіть не наступають, а шукають, де поїсти. Ці 40 німців шукають буфет, на своєму шляху вони зустрічають удвічі більший загін радянських військ. Німці їх строять, забирають рушниці. І це система, яка у значній більшості підтримувалася місцевим населенням.

Василь Павлов: Після цієї поразки командувач Червоними військами під Нарвою Дибенко був знайдений аж під Самарою. Він втік.

Яна Холодна: Що в цій ситуації каже радянська пропаганда?

Василь Павлов: Радянська пропаганда не робить нічого тому, що ми маємо дуже чітко розрізняти події 1918 року і всі події, які формували міфологію, починаючи з середини 30-х років. На той момент радянська Росія перебуває в надзвичайно складному становищі. Вона змушена укласти Брест-Литовський мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Османською імперією і Болгарією. За цією угодою вона фактично позбавляється величезних територій. Але це була та ціна, яку більшовицька Росія мала заплатити за те, щоб розпочати хоча б спробу вирішувати власні внутрішні питання у боротьбі за владу у тій громадянській війні, яка розгортається на той момент в Росії.

Яна Холодна: У нас є коментар під нашою трансляцією у фейсбуці. Сергій Сербський пише: “Они вообще уничтожили понятие «Честь офицера и достоинство». Потому благородство и интеллигентность пропало после уничтожения царской армии.”

Василь Павлов: В принципі з цим коментарем можна погодитися, але потрібно тоді дещо пояснити. Якщо ми кажемо про те поняття, яке є в свідомості людей – “честь русского офицера”, то вона теж почне формуватися набагато пізніше. Ми маємо зазначати, що фактично фаховий офіцерський корпус російської армії був вибитий у 1915 році. Той офіцерський корпус, який російська армія мала на 1917 рік – це зовсім не те. Це дійсно дуже багато фахових офіцерів, які пройшли війну, але це дуже багато людей, які почали використовувати ситуацію для вирішення якихось власних проблем.

Після Жовтневого перевороту значна частина офіцерів залишає фронт і направляється на Дон, на Кубань, де формується добровольча армія, яка починає воювати з більшовиками. Є і певна кількість офіцерів, яка залишається служити у більшовицькій армії. Наприклад, полковник Муравйов, який на той момент буде командувати штурмом Києва.

Яна Холодна: Давайте все ж таки повернемось до 23 лютого. Важливо пояснити нашим слухачам, які міфи насаджалися? І якщо програли, то чому цей день вважався днем великої армії?

Юрій Гудименко: 25 лютого 1918 року за два дні після умовної перемоги радянських військ у офіційній газеті більшовиків “Правда” вийшла стаття Леніна, яка називається “Тяжёлый, но необходимый урок”. Я зачитаю дуже коротко, щоб було зрозуміло. Якщо вона вийшла 25-го у друк, то 23-го він її приблизно почав писати.

“Мучительно-позорные сообщения об отказе полков сохранять позиции, об отказе защищать даже нарвскую линию, о неисполнении приказа уничтожать все и вся при отступлении; не говорим уже о бегстве, хаосе, безрукости, беспомощности, разгильдяйстве.”

Так Ленін характеризував ту подію. Зараз дуже багато людей думають, що то була якась дуже героїчна подія російської армії. Але отак керівник тієї армії відреагував на той день. Тобто вже все дуже зрозуміло. Тут він не сказав про дуже багато речей. Про те як населення Пскова зустрічало німців. Вони їх зустрічали з хлібом-сіллю у прямому сенсі. Здавали їм червоних комісарів пачками. Російські офіцери, які не підтримували комуністів, вийшли з підпілля, наділи свої погони царської армії, які боялися носити під час влади комуністів і почали підтримувати німців. Годувати їх, звати по домівках, влаштовувати бали. Тобто так все було у Пскові, про який потім радянська армія буде казати як героїчно захищений. Але насправді 23 лютого ні під Псковом, ні під Нарвою німців ще не було. Вони були десь у 100 кілометрах. А потім з цією датою сталася дуже дивна історія. Чому вибір пав саме на неї? Роком вже пізніше, у 1919 році хтось з командирів Червоної армії запропонував взяти якусь дату, щоб героїчно святкувати день створення радянської армії.

Василь Павлов: Це сталося у 1938 році, коли було вперше відзначено другу річницю Червоної армії. Хоча я зустрічав і плакати і листівки, що цей день святкувався і у 1919 році, в 1920 році, але потім ця традиція напевно занепала і вже в культовому плані вона починає формуватися якраз з кінця 30-х років. Там вважається, що надзвичайну роль зіграли людина на кшталт Клімента Ворошилова, Семена Будьонного, як їх на той момент називали “конники”. Тобто це люди, які представляли першу кінну армію, яка воювала у складі Червоної армії починаючи від 1919 року і  їх ця дата влаштувала. Тому що вони до тих подій з одного боку не були причетні, а з іншого – більша частина учасників тих подій, на той момент, була розстріляна. Ми маємо не забувати, що якраз 20-річчя Червоної армії воно співпадає з піком “великого терору” в Радянському Союзі, під який якраз потрапила значна частина тих  людей, які створювали Червону армію.

Яна Холодна: У нас є коментар, написав нам Дмитрий Олейник: “Не смогли Большевики построить Армию тогда, т.к. не было командиров их уничтожили.”

Василь Павлов: О, ми маємо подякувати нашим слухачам за ці коментарі. Вони дозволяють нам коригувати. По-перше, якщо ми кажемо про знищених командирів, ми маємо зазначити один момент – це знищення фахового офіцерського корпусу колишньої російської армії. Якщо ми кажемо вже про Київ, про Україну – це так само і винищення офіцерського старшинського корпусу армії УНР.  На початку лютого 1918 року більшовики вступають в Київ і одним з моментів окупації Києва – це стають масові розстріли мирного населення і масові розстріли офіцерів. Розстріли в Києві відбувалися неподалік від будинку офіцерів. Також на території теперішнього ліцею імені Івана Богуна. Там був розстріляний командир першого українського корпусу генерал Яків Гандзюк. Я особисто декілька років тому, коли відвідував Звіринецьке кладовище, бачив могили офіцерів, які були розстріляні в січні 1918 року. За спогадами учасників подій 1918 року, по вулицях Києва більшовицькі загони червоногвардійці відловлювали офіцерів, стягували їх до місць розстрілів і там знищували.

Яна Холодна: Тобто, якщо німецька армія в той період вигнала більшовиків під Псковом, Нарвою і так далі, то більшовики тоді  пішли на Україну, правильно?

Василь Павлов: Війна більшовиків проти України іде з грудня 1917 року. Тобто на той момент бойові дії проти УНР Червона гвардія веде вже 3 місяць. 

Яна Холодна: Нам тут ще написали коментарі, давайте я їх зачитаю. Дмитрий Олейник: “Не смогли Большевики построить Армию тогда, т.к. не было командиров их уничтожили. Все войны Красная Армия выигрывала только значительностью своей, а не профессионализмом. Дошли до уровня Армии уже к 70 годам т.к. 80% ВВП отдавало на Армию. Армия-дорогое удовольствие для страны, всегда так было.”

Василь Павлов: Всі елементи цієї тези вони є абсолютно правильними, але якщо їх розбирати на якісь окремі підпункти, то їх треба пояснювати. Після цієї низки катастрофічних поразок початку 1918 року більшовики, яким треба було вести громадянську війну всередині країни, почали реформувати Червону армію і реформування Червоної армії було пов’язано безпосередньо з іменем Льва Троцького. Фактично перше, що зробив Троцький – він запровадив інститут політичних комісарів. А з іншого боку він взяв на себе відповідальність і повернув до армії колишніх царських офіцерів. Але тут було одне величезне але. Ці офіцери були повернуті фактично в якості заручників. Поступаючи на службу до Червоної армії більшість офіцерів писали заяву, що вони розуміють, що в разі їх зради і вони самі і їх родина будуть знищені.

Яна Холодна: І ще один коментар від Сергія Сербського: “Фактически большевики вывели царские войска из Первой Мировой войны тем самым проиграв войну , одним словом бандиты стали ,формирование чекистов и особых отрядов матросов привело к уничтожению многих элит ,исчезло дворянское сословие и началось разделение именно в этот момент на касты и уровни, тогда народ реально понял что есть богатые и нищие!!”

Юрій Гудименко: Давайте повернемось назад. З 1914 року йде Перша світова війна. З одного боку воює Росія з Британією і Францією, а потім ще і з США. З іншого боку воює Германська імперія і Австро-Угорська імперія разом із Туреччиною. Чому важливі Крути. Наступ під Крутами за оцінками деяких істориків дав можливість УНР підписати угоду із Германською імперією і з її союзниками. І таку ж угоду у тому ж Брест-Литовську підписала і радянська Росія. Через місяць. Для України ця угода була чудовою. Це було перше визнання УНР на офіційному рівні. Для Росії це була катастрофа. Тому що вона погодилась віддати німцям величезні території і вийшла з війни. Хоча могла б у тій війні бути переможцем. Це була поразка під керівництвом комуністів. Російська пропаганда розклала червону армію повністю. Там дійшло до розстрілу солдатами офіцерів, підняття прапорів, ніхто не виконував нічиїх наказів. Стверджували, що це не революційно.

Василь Павлов: В середовищі червоних солдат на той момент з’являється така фраза: «Отправить в штаб к Духоніну!» Микола Духонін це останній головнокомандувач російської імператорської армії в 1 світовій війні. Він був жорстоко вбитий. Його скинули на багнети. І таке поводження з офіцерами тоді стало нормою.

Яна Холодна: Запитання з коментарів: «Якщо червона армія була так погано організована і деморалізована, чим можна пояснити її успіхи у тому ж наступі на УНР 1918-го року і в подальшій боротьбі з отаманами на території України?»

Юрій Гудименко: Тут потрібно розкласти на елементи. Якщо кажемо про боротьбу з отаманами, то це був 19 рік. І на той момент червона армія вже була регулярна армія, яка пройшла реформування. Тоді вже було запроваджено військовий обов’язок. Було сформовано командирський корпус. Шляхом надзвичайного терору  було запроваджено надзвичайну дисципліну. Таким чином Червона армія доводилась до стану боєздатності. Крім того було введено стан «всеобуча», коли почалась підготовка призовників. Українська армія не була готова до тих боїв. Вона була розкидана. Більшовики знали куди бити і куди йти, а також дуже потужно застосовували агітацію, пропаганду.

Яна Холодна: Наведіть приклад пропаганди тих часів?

Василь Павлов: Найпростіший: «Отобрать і поделить!» «Фабрики рабочим, земля крестянам, мир народам!» Таке щоб було зрозуміло простій людині. Більшовики зіграли на самих примітивних інстинктах. У них інститут комісарів почав формуватись відразу. На відміну від нашої армії.

Юрій Гудименко: Це можна спостерігати і тепер. Більшовики коли йшли у наступ, вони постійно пропонували тезу, що ваш ворог - ваші командири. Примітивна агітація це дуже дієвий механізм. Часто люди за цими гаслами не бачать наслідків. 

Василь Павлов: Як тоді більшовики розкладали російську армію так і зараз російські агенти намагаються розкласти нашу армію, типу «Гречка дорога», «Командири їздять на лексусах поки ти в окопі». Тобто нічого не змінюється.

Яна Холодна: Ми знову маємо цікавий коментар. І дякуємо, що ви з нами. Сергій Сербський: «Война была между блоками Антанта и Тройственный союз,Украина тогда могла бы обрести независимость и стать мощной страной ,если б не пропаганда и вера людей в то что будет лучше и все будут равны!!!»

Василь Павлов: Дякуємо за вашу цікавість і аналіз. Хотів би додати. Хто сумнівається, чи потрібно нам воювати, чи потрібно йти в армію, чи потрібно країну захищати!? Такої помилки припустились десятки, а може й сотні наших вояків 17-19 років, коли повірили більшовицькій пропаганді. Відповідь прийшла через 12 років. В 32-33 році настав голодомор. Ті люди, які не хотіли чинити опір зі зброєю, все одно були знищені і дуже жорстоко. Тому ми маємо гасло: «Ніколи знову!» Небажання чинити опір призводить до набагато гірших і більших втрат та наслідків.

 Юрій Гудименко: В кожному слові російської пропаганди є обман. Адже спершу вони стверджують одне, типу «Штики в землю» досить воювати. А потім ті самі люди закликають йти на війну.

Василь Павлов: Якщо ми кажемо яким чином наступ Колчака було зупинено червоною армією, то це якраз внесок Троцького. На ту ділянку фронту, де відбувався відступ прибував підрозділ, який розстрілював кожного хто йшов назад.

Юрій Гудименко: Цим людям за різ, за два до того обіцяли, що не буде офіцерів. Буде червона армія. Будете самі собі ставити накази. Ага. Отримали. Те саме з колгоспами. Обіцяли землю селянам. Коли вони її отримали то вже або самі були в землі або їх всіх позаганяли в колхози. Тобто жодна обіцянка Росії ніколи не виконується.

Яна Холодна: Підсумовуємо. Події 1918 року, які саме були? І міфи, які пов’язані із 23 лютого?

Василь Павлов: 18 рік. Якщо ми кажемо про територію України, то тут відбувалась війна між УНР і радянською Росією. Від 9 лютого, коли УНР підписує мирний договір з Німеччиною та Австро-Угорщиною, у ці подій поступово входять і армії цих країн. В той самий момент відбувається німецький наступ на півночі, внаслідок чого російські загони починають масово кидати позиції і тікати.

Ідея створення 23 лютого припадає на 37-38 рік. Тоді  за особистим наказом Сталіна червоні командири розпочинають формування культу Червоної армії, який буде поволі розвиватися і набуде тих форм, які ми чітко застали наприкінці існування СССР.

Юрій Гудименко: Ця дата нічим не підкріплена і немає жодного відношення до створення Червоної армії. Немає нічого до героїчних перемог. І цей період, 23 лютого 18 року,  він взагалі був найбільш розгромним для радянської Росії. Міф цей закріпився в 30 роки. Почав він формуватися в 19 році і формувався дуже довго. Дату вибирали просто пальцем в небо. Там намагались підібрати багато дат. І якось навіть вирішили провести день волонтера на 2-3 тиждень місяця. Не встигли і провели на 23 лютого, але волонтери це не підтримали, через страх перед владою. А вже в 30 роки Сталін згадав, якісь видатні події і під це почали вже всі решта вигадувати. І реально вигадувати, адже у цей період були лише поразки, відступи і суцільна ганьба.

Яна Холодна: А там продовжують святкувати, роблять вихідний день. Треба думати і аналізувати події. Хочеться саме до тих людей звернутись, які ще марять тим «радянсько-російським руським міром». Думайте. Вмикайте свої голови. Аналізуйте те, що відбувається. Знайте, або вивчайте історію. Миру нам всім.