Андрій Соколов: Важко не тільки командирам, а й солдатам. Все, що ми плануємо, вони втілюють в життя

Андрій Соколов: Важко не тільки командирам, а й солдатам. Все, що ми плануємо, вони втілюють в життя

На ефір програми «Поліграф» до студії «Армія ФМ» завітав екс-командир 72 окремої мехнізованої бригади імені Чорних запорожців полковник Андрій Соколов. 

У польовій формі. Стриманий. Небагатослівний. Але відвертий. Більше року 72-га виконувала завдання в районі проведення АТО. Бійці утримували один з «найгарячіших» напрямків - Авдіївку. 

Бригада під командуванням Андрія Соколова у січні-лютому 2017 року прогриміла на увесь світ. Вони зайняли позиції сепаратистів. З одного боку - це була маленька перемога української армії, а з іншого - були втрати серед особового складу. Саме з того моменту Україна дізналася про Героя України молодого майора Андрія Кизила. На жаль, слава до нього прийшла уже після загибелі. 

З інтерв’ю видно, що, тепер, уже колишньому командиру, важко про це говорити. 

Війна… вона забирає найкращих.  

Андрій Соколов: Робота навчила не виказувати свої емоції, особливо перед підлеглими, бо це дуже на них відображається. Взимку цього року це мені допомогло. Я не міг виказувати свої емоції, які мене просто переповнювали. За ці 5 днів були різні моменти. Але я дуже переживав тоді.

 

Яна Холодна: Все-таки зараз ми можемо вже говорити, що ви тепер екс-командир 72 бригади?

Андрій Соколов: Так, вже є Наказ, згідно з яким я призначений на іншу посаду у Південному оперативному командуванні. 

Яна Холодна:  А у нас є нагода підбити підсумки. З яким настроєм покидаєте, мені здається, рідну бригаду, і скільки ви очолювали цей підрозділ?

Андрій Соколов: Два з половиною роки я очолював 72 ОМБР, на цей час вже із почесним ім’ям Чорних Запорожців. З важким серцев залишаю колектив, до якого прикіпів всією душою. Але я завжди залишаюся з 72-ю бригадою і завжди буду допомагати цій бригаді, де б я не був.

Яна Холодна: Ви вже не вперше у нас в студії. І минулого року ми говорили про те, що ви чи кадровий «штабіст» і на початку війни ви зробили свій вибір і пішли без проблем на фронт. Де ви служили до 72-ї бригади?

Андрій Соколов: Я виконував обов’язки начальника Центрів оперативних стандартів і методики підготовки ЗСУ. Ми розглядали методику підготовки, розробляли стандарти, сподівалися, що нам це допоможе підготувати наші Збройні сили та вивести їх на якісно новий рівень. Але почалася війна і довелося йти та втілювати все те, що ми напрацьовували теоретично. 

Бригаду я очолив уже у 2015 році. Перед тим я навчався в академії. А в 2014 році я виконував завдання спочатку в оперативній групі Генерального штабу на кримських перешийках, а потім ми прибули до Ізюма, потім було Довгеньке. А після цього вже Штаб перейшов до Краматорська. 

Яна Холодна: Якщо порівняти війну 2014-го року і зараз, у чому різниця?

Андрій Соколов: Порівнювати 2014 рік з 2017 дуже складно. У 2014 році були зовсім інші бойові дії. 2016 рік у Волновасі трохи підняв дух 72 бригаді. Після боїв під Білою Кам’янкою, ми почали вірити у себе. Ми зрозуміли, що ми можемо виконувати завдання, можемо бити противника. 

Яна Холодна: Бути командиром бригади — це важко?

Андрій Соколов: Безумовно. Важко не тільки командирам, а й солдатам. Тому що все, що ми плануємо, вони втілюють в життя.

Яна Холодна: А як вам вдавалося піднімати бойовий дух там, в Авдіївці?

Андрій Соколов: Нашим солдатам не потрібна якась особлива пропаганда або мотивація. Вони знають, що вони воюють за свою домівку, родину. Вони воюють для того, щоб війна не прийшла до їхніх родин. Безумовно, інколи ми вживали певні заходи впливу. Вони були більш психологічні, мотиваційні. Якщо солдати бачать, що командири піклуються про них, то вони виконують свої завдання. Якщо солдат забезпечений всім: соціально, грошима, продовольством, то все добре з мотивацією. Ми намагалися відпускати у відпустку раз на три місяці, хоча би на 10 днів. Тому що неможливо постійно знаходитися на передовій, всім потрібна розрядка.

Яна Холодна: Це ви особисто таке рішення прийняли?

Андрій Соколов: Виходячи зі свого досвіду і, порадившись зі своїми заступниками з морально-психологічного забезпечення, ми прийшли такого висновку, що періодично просто необхідно відпускати людей додому, щоб вони хоч трохи реабілітувались і відновлювались.

Яна Холодна: Якщо повернутися до подій, коли ви зайшли в АТО, то є таке формулювання, що всю війну 72 бригада пройшла майже у «прямому ефірі». Дуже багато було там журналістів. Ви, як командир бригади, чому це не забороняли? 

Андрій Соколов: По-перше, ми показували не все. Я вважаю, що одним із інструментів у сучасних війнах є ЗМІ — це, як вогнепальна зброя, а може і сильніше. Суспільна думка має важливе значення, як у тих районах, де немає бойових дій, так і там, де вони ведуться. Від поведінки місцевого населення залежить дуже багато, а ЗМІ формують цю думку. 

Яна Холодна: У минулому році на День Незалежності вам вручили бойовий прапор, а в цьому присвоїли почесне звання Чорних Запорожців. Це ваша заслуга чи ваших підлеглих?

Андрій Соколов: Це заслуга всього колективу, який може виконувати будь-яке завдання.

Яна Холодна: Вам сподобалася назва бригади — Чорні Запорожці? Як сприйняв цю новину особовий склад?

Андрій Соколов: Дуже добре сприйняв. Нам цю назву не дали, а ми її самі запропонували. Ця ідея виникла ще у 2014 році під час бойових дій за Південний кордон. Противник назвав бригаду “чорною”. Так воно і повелось. А потім волонтери познайомили нас із засновником історичного клубу “Чорні Запорожців”. 

Ми погано знаємо свою історію, а виявляється, що та історія, яка була 100 років тому, повторюється. Тоді українці також воювали за свою незалежність. Одним з тих підрозділів був кінний полк Чорних Запорожців, який входив до складу Запорожської дивізії. Вони не програли жодної битви. 

Телефонний дзвінок. Андрій з Авдіївки. 

Андрій Васильович, від себе особисто і від жителів міста хотів и Вам подякувати за оборону нашого міста. Велике спасибі. Ваші хлопці не лише нас захищали але і нам допомагали. Якось після обстрілу ваші люди приїхали розмінували не розірвані снаряди і навіть відновили ті будівлі які були пошкоджені. Сімейного благополуччя, затишку та добра. Дякуємо Вам і вашому підрозділу.

Андрій Соколов:  Дякую вам за теплі слова. І Авдіївка завжди буде у наших серцях.

Яна Холодна: Гарні стосунки з Авдіївкою склались у Вас, вірно?

Андрій Соколов: Спочатку нас там важко зустріли. Але ми зробили кілька заходів з місцевою владою. Перший це визволення від російських військ, потім на день Незалежності і так далі. Ми оркестр давали. Відкривали пам’ятники і пам’ятні дошки. І люди почали приходити до нас все більше і більше. Багато ми там відновили і розмінували. І зі всіма зрештою налагодили гарний контакт.

Яна Холодна: Як Вас зустріли в Білій Церкві після ротації?

Андрій Соколов: Дуже тепло. Я навіть і не думав, що місто буде так зустрічати бригаду.

Яна Холодна: Хто запропонував пройти маршем?

Андрій Соколов: Це і міська влада, і матері наших бійців, і ми аби продемонструвати, що бригада повернулася. І вшанувати тих хлопців, які загинули.

Яна Холодна: Ви кажете, що це вперше бригада повернулася за 4 роки в ППД? Але ж були виходи на відновлення?

Андрій Соколов: Так було. Це був Мелітополь. Але нам треба було швидко повернутись, адже пішло загострення. Тривалий час ми залишались на тих позиціях під Волновахою. Потім були на відновленні біля Дніпра і Миколаєва. І потім вже Авдіївка.

Яна Холодна: Які були емоції і почуття, коли повернулись за 4 роки у рідне місто?

Андрій Соколов: Я був вдячний мешканцям за гарний прийом. Відчуття впевненості, що армія і народ єдині. І відчуття гордості, що нас так вітає та поважає наше місто.

Яна Холодна: Ви готували ППД до повернення бійців з війни?

Андрій Соколов: Так, звісно. Але на час виходу стан не задовольняв нас. Тому перед виходом в частині був наведений порядок. Тут нам допомогло керівництво міста. Мер особисто зустрічав кожен ешелон, а їх було аж 12. Це як вдень, так і вночі.

Яна Холодна: Місцева влада Вам активно допомагала, так?

Андрій Соколов: Так. Але і волонтери до нас їздили і з Полтави і з Черкащини і чи не зі всіх куточків України. 

Хочу всім їм подякувати. Спасибі.

Яна Холодна: Що для вас піхота?

Андрій Соколов: Піхота для мене — це все життя. Я вступав у загально-військове училище, я все життя служив у піхотних підрозділах. Я дуже пишаюся, що служу у піхоті. На плечі піхоти покладені завдання по захисту Батьківщини. І вона показала, що може виконувати ці завдання дуже якісно. 

Яна Холодна: Чи потрібна сьогодні література, яку пишуть хлопці? Завтра  (22 листопада 2017 року у Києві - прим. Автора) буде презентація книжки Мартіна Бреста “Піхота”. 

Андрій Соколов: Я з великою повагою ставлюсь до такої літератури, тим більше, що у 72 бригаді є давні традиції. Зараз у нас є офіцери, які пишуть вірші, наприклад, Андрій Кириченко.  Мартін Брест також у нас служив. 

Яна Холодна: Я пропоную підвести підсумки, які плани на майбутню посаду і що запам’яталось найбільше на цій?

Андрій Соколов: Перші перемоги при мені, як командирові. Це терикони біля Новотроїцького. Зимові бої. А ще як перший батальйон, точніше командир батальйону «Славян» роздавав кожного ранку хліб жителям Авдіївки. Це мене дуже вразило. 

Плани - йти до перемоги. Хочу йти до перемоги. Ось і всі плани.