Андрій Римарук: Фільм «Атлантида» - цілком реальне майбутнє Донбасу
Вперше український фільм взяв участь у конкурсній програмі Венеціанського кінофестивалю. Більш того, картина режисера Валентина Васяновича «Атлантида» перемогла в програмі «Горизонти». Всі ролі в картині зіграли непрофесійні актори - колишні військові, парамедик, волонтери та судмедексперти. У головній чоловічій ролі знявся Андрій Римарук, волонтер благодійного фонду допомоги армії «Повернись живим». У програмі «Після фронту» Андрій розповів про акторський досвід, майбутнє Донбасу, венеціанський досвід та прем’єру в Україні.
Дар’я Бура: Чи ти міг уявити, що колись спробуєш себе у акторській справі і що з тобою можуть відбуватися такі події, які відбулися?
Андрій Римарук: Як і ти не могла подумати, що ми колись будемо на радіо говорити про кіно, так і я не міг подумати. Що зі мною може це все відбутися. В 2017 році Віталій Дейнега попросив мене звозити трьох людей на Схід. Це були Володя Яценко – продюсер, режисер Ярослав Лодигін і оператор Сергій Міхальчук. Вони всі разом знімали фільм «Дике поле». Після цього відрядження мене набрав Володя і запитав чи не хочу я сходити на кастинг – його знайомий знімав фільм і потрібен був військовий. Я сходив, мені дали сценарій однієї сцени, я її відіграв на камери. Потім була ще одна співбесіда, після якої режисер Валентин Васянович сказав, щоб я на лютий-березень нічого не планував – я в головній ролі. Я сів і думаю: Я і головна роль… Потім почав гугнити, хто такий Васянович, які його фільми. Зрозумів, що потрапив не до професіонала, а до кінематографічного бога. І вже тоді зрозумів, що в мене немає права на помилку. Сам по собі фільм – це антиутопія. Але антиутопія, яка має право стати реальністю. В фільмі зачіпаються три найболючіші теми: ПТСР, який був, є і буде проблемою нашого суспільства; екологічна тема – яким буде виглядати Донбас у найближчому майбутньому; очищення території і кількість загиблих. Минулого року сепаратисти затопили шахту недалеко від Горлівки, де проводилися ядерні випробування. Звідти вода не йде, але з часом вона почне просочуватися в грунт, і скоро вживати воду в тих місцях буде категорично заборонено. Теж саме і про загиблих - приблизно 200 чоловік досі є зниклими безвісти. Це означає, що вони десь поховані, заховані і їх доведеться знайти.
Дар’я Бура: Наскільки ти сам вважаєш реальними такі сценарії для Донбасу?
Андрій Римарук: Цілком реальні. У творчих людей є такі здібності – трошечки дивитися на перед. І ті проблеми, які ми зачіпаємо в фільмі, на даний момент вже існують. Не думаю, що ми їх вирішили. Фільм починається з титрів: Схід України 2025 рік. Якраз на другому показі в Торонто люди могли задавати питання і хтось в мене запитав: Наскільки мені тяжко було вжитися в роль? Я відповів, що не грав, а був таким, яким є. Хтось в залі засміявся, і мене це зачепило, і я вирішив розповісти людям хто я є. Так, є сцени, де я мусив стати актором. Але це відсотків 20, решта – я був собою тільки в 2025 році. Ми прийшли зі своєю життєвою валізою в фільм – я, Василь Антоняк, який грає мого друга, він воював в «Айдарі», Людмила Білека, яка була парамедиком. В Валентина не було 100% сценарію, ми всі разом працювали над сценами і над діалогами.
Дар’я Бура: Наскільки складно було бути собою перед камерами? Що було найскладнішим у зйомках?
Андрій Римарук: Найскладнішими були діалоги. Вони мали чіпляти за душу. З нами займалася помічниця режисера Таня Симон. Дуже тяжко в деяких сценах було. Однією з таких сцен було те, як я заходжу в свою квартиру – це було важко. Вже після нагородження і у Венеції, і в Торонто я запитував, яка сцена найбільше зачепила? То ця сцена в топ-3. Не менш важкі були фізичні навантаження. Наприклад, є сцена, коли мій герой купається в величезному екскаваторному ковші, під яким горить вогонь. Сцена знімалася в перших числах березня. Я змушений був роздягнутися і зануритися в холодну воду.
Дар’я Бура: Чи цей фільм в тобі щось змінив?
Андрій Римарук: Він мене зачепив тим, що війна закінчилась. Мені цікаво було вдягнути на себе маску людини, яка живе в час перемоги, але війна для нього особисто ще продовжується. Над цим фільмом треба думати, аналізувати.
Дар’я Бура: Як глядачі в Венеції і Торонто сприймали фільм і наскільки перейнялися правдивістю сюжету?
Андрій Римарук: Вони були дуже вражені, не могли до кінця усвідомити. На жаль, у цих людей великий інформаційний голод того, що відбувається у нас на Сході. Вони знають, що є війна, а яка вона і які її наслідки – не знають.
Дар’я Бура: Де знімали «Атлантиду»?
Андрій Римарук: 80% в Маріуполі та на його околицях. Трохи дознімали в Дніпропетровській області, в Черкаській області і в Києві.
Дар’я Бура: Розкажи про Венецію.
Андрій Римарук: Перемога – це такі емоції. Коли назвали фільм «Атлантида», я так закричав, що переді мною глядачі аж підстрибнули. Голова Держкіно Пилип Іллєнко і наш продюсер запитали у організаторів: «Де прапор України?». Спочатку надрукували якийсь оранжево-голубий, сказали, що так не підходить, потім їхали десь в інше місто друкувати прапор, але він вийшов меншого розміру. Але він був гордий.
Дар’я Бура: Коли фільм чекати в Україні?
Андрій Римарук: Зараз цей фільм ми маємо показати на всіх фестивалях, куди нас запросять. В Україні швидше за все, фільм покажуть на Одеському кінофестивалі на початку літа. І тоді одразу ми покажемо цей фільм в кінотеатрах в Україні. А зараз йде активна робота над тизером.
