Арабська весна: події, наслідки та вплив на світ

Арабська весна: події, наслідки та вплив на світ

Через хвилю загальнонаціональних протестів у Тунісі 14 січня 2011 року пішов у відставку авторитарний президент Зіна бен Алі. Успішне повалення президента Тунісу спричинило такі акції в інших арабських країнах. Так починалася Арабська весна. Про ці події розповів у програмі Міжнародний огляд наш постійний гість — координатор напряму міжнародної політики в Центрі політичних студій Доктрина Денис Москалик.

 

Андрій Давидов: Денисе, що стало причиною протестів у Тунісі та арабському світі?

Денис Москалик: Тригером до початку протестів стало публічне самоспалення 17 грудня 2010 року торговця фруктами в місті Сіді-Бузіді Мухаммеда Буазізі. Його утискала поліція і місцеві чиновники, забороняючи торгувати без сплати хабара, через що чоловік втратив можливість заробітку. Тоді він перед місцевою адміністрацією облив себе бензином і підпалив. А через два дні вибухнули масові протести по всій країні. Звичайно, загальними причинами стали високий рівень безробіття і корупція в країні. В умовах понад 23-річного правління диктатора Бен Алі це спричинило спочатку формування економічних і соціальних вимог, а згодом політичних. Піднялась вся молодь Тунісу, відбулось об'єднання сил опозиції, а потім і військових. Вони змусили Бен Алі спершу оголосити про зміну уряду, а потім і втекти з країни. 

Андрій Давидов: Чому саме ці протести в Тунісі перекинулись на інші регіони?

Денис Москалик: Це продемонструвало крихкість авторитарних режимів в усьому арабському світі. Проєкт арабського націоналізму певною мірою досі живий, попри те, що авторитарні режими намагалися його зламати, створюючи окремі арабські нації. Опозиційні сили побачили: якщо в Тунісі можна скинути диктатора, який править там десятиліттями, має надзвичайно потужну політичну підтримку, підвладну поліцію, то завдяки короткій мобілізації протягом кількох тижнів можна досягти зміни уряду. Це й спричинило хвилю протестів.

Андрій Давидов: Є думка, що саме 10 років тому відбулась перша соцмережева революція? Тобто соцмережі вплинули на перебіг протестів. Наскільки це правда?

Денис Москалик: Безумовно, це повністю відповідає дійсності. Перша назва туніських протестів, коли вони ще не переросли в величезний революційний процес в усьому арабському світі, - це кіберреволюція. Масово використовувалася практика застосування хештегів, месенджерів Facebook, Twitter, щоб максимально розхитати ситуацію, мобілізувати населення, особливо молодь. Адже саме вона незадоволена відносно стабільною ситуацією в умовах авторитарних режимів. Молоде  покоління вимагало змін і мало в своїх руках західні технології, які й давали можливість організувати ці зміни через створення потужного суспільно-політичного руху.

Андрій Давидов: Наприкінці 2012 та на початку 2013 року говорили про Слов'янську весну чи навіть осінь. Чи правда, що могло відбутися щось глобальне в слов'янському світі?

Денис Москалик: Ми не можемо про це говорити як про факт. Але те, що були вжиті заходи основним авторитарним центром у слов'янському світі - Москвою, свідчать про таку загрозу. Безумовно, певний антипод Слов'янській весні Російська весна, в розумінні використання збройних сил і спецслужб для придушення революційних рухів поза межами Федерації і в самій Росії. 

Андрій Давидов: У 2011-2012 році в Росії відбувалися мітинги під час виборів президента і парламенту. Чи стали події Арабської весни тригером для путінської влади?

Денис Москалик: Ми тут бачимо класичне використання теорії запозичення репертуару революційних рухів. Вважається, що суспільно-політичні рухи існують в межах певної системи взаємодій. Спільний інформаційний простір, створений завдяки соціальним мережам, дає можливість і водночас становить загрозу авторитарним режимам.  

Андрій Давидов: Як Арабська весна вплинула на події в Україні, зокрема на Революцію Гідності?

Денис Москалик: Революція Гідності, якщо не говорити в контексті Арабської весни, є продовженням загальносвітового феномену чергової хвилі демократизації. Їх, як відомо, було три. Перша — ХІХ-ХХ століття, яка закінчилась із завершенням Першої світової війни. Друга була після Другої світової війни та до 60-х років. А третя пов'язана з падінням Радянського Союзу. Між цими періодами було два «відкочування» - це міжвоєнний період і період 60-70-х, коли поставали і підтримувались авторитарні режими. Четверта хвиля демократизації так і не відбулась. Частиною цього процесу були революції в Туреччині, арабському світі та в Україні. Але вони "захлинулись" через швидку і доволі ефективну реакцію з боку авторитарних режимів.

Андрій Давидов: Наскільки Арабська весна в регіоні загалом успішна?

Денис Москалик: В останні десятиліття були проведені соціологічні дослідження в різних країнах. Найбільше задоволення щодо наслідків Арабської весни було в Тунісі — 27%, в Єгипті 20%, в інших країнах ще менше. Здебільшого ми бачимо хвилю розчарування. Майже ніде не досягли тієї мети, яку ставили учасники революції. Араби стверджують, що революція досі триває, адже ще залишилася авторитарна, корумпована влада, яка не дає країнам розвиватися. Арабський світ не має відповідних інституцій для встановлення розвинутих демократій, які є на заході Європи, в Північній Америці, що були взірцем для революційних груп.

Андрій Давидов: Це проблема минулого, цього десятиліття чи загалом арабського суспільства?

Денис Москалик: Це, безумовно, проблема арабського суспільства. Вона була непомітною на фоні спільного революційного пориву, коли різні класи суспільства, різні групи об'єднувались, щоб скинути авторитарні режими. Але потім настало «похмілля» негативних наслідків революційних процесів. Ми бачимо, навіть у найкращих випадках, коли відбулося швидке скидання авторитарного правління, що ці ліберально-демократичні групи не здатні взяти владу і вести свою країну до розвитку.

Андрій Давидов: Можливо, проблема ще в тому, що Захід не доклав необхідних зусиль?

Денис Москалик: На фоні того, що не вдалося відразу встановити ліберально-демократичні режими, Захід зневірився у можливості перетворень в арабському світі. Сирія є яскравим прикладом спочатку стрімкого піднесення революційного режиму, потім переходу його до війни і перемоги авторитарного режиму за допомогою іноземних авторитарних союзників. У серпні 2013 року, після застосування хімічної зброї, був намір провести інтервенцію, сприяти поваленню режиму Асада. Та західні країни виступили проти цього. Завдяки втручанню Росії та Ірану ситуація склалась на користь авторитарного місцевого режиму. Отже, ми бачимо непідготовленість і брак стратегії, які могли б сприяти позитивним змінам в арабському світі. Західний світ, на фоні певного розчарування і втоми від війн на Близькому Сході, не зміг позитивно вплинути на ситуацію.

Андрій Давидов: Чи здатен  арабський світ на щось нове в цьому десятилітті?

Денис Москалик: Він здатен у цьому десятилітті, але не найближчими роками. Ще досить потужне розчарування в учасників революцій. Якщо орієнтуватися на певні дані соціологічних досліджень, ми бачимо більшу прихильність молоді до революцій, ніж старших людей. Найпевніше в цьому десятилітті, коли молодь набере політичної ваги, можна очікувати нових революційних зрушень в арабському світі.