Артилеристи 95 ОДШБ: «Треба підвищувати мобільність, бо артилерист, який стоїть на одному місці – неживий артилерист» (ВІДЕО, АУДІО)

Артилеристи 95 ОДШБ: «Треба підвищувати мобільність, бо артилерист, який стоїть на одному місці – неживий артилерист» (ВІДЕО, АУДІО)

Артилерію називають «Богами війни».  Але ці «боги» - звичайні хлопці. Двоє з них, Валерій Вигодянський і Василь Клюба з 95 окремої десантно-штурмової бригади в ефірі Армія фм згадали яким був той період, коли не було заборон на роботу артилерії, розповіли яким повинен бути справжній артилерист та від кого залежить успішність військової операції.

Яна Холодна: Один з фактів про 95 бригаду, це те, що вона одна з перших поїхала боронити Донбас від агресора. Вона звільнила не одне місто від окупації. Яка роль у цьому саме артилерії?

Валерій Вигодянський: Підтримка підрозділів, які брали ці міста. Вони їх брали штурмом, а артилерія забезпечувала безпечний підхід. А якщо противник намагався назад відбити ці міста, ми перекривали шляхи підступів до наших підрозділів, допомагали вибити противника з вогневих точок. Ми чітко працювали.

Яна Холодна: Василь, ви служили до того, коли почалася війна, повернулися до 95 бригади, чи раніше служили в іншій?

Василь Клюба:  До того я служив в бердичівський 26 бригаді.

Яна Холодна: Чому саме артилерія? Тоді це була батарея протитанкових керованих ракет. Чому не інший напрямок?

Василь Клюба: Я був у протитанковій артилерії у 26 бригаді. І зараз артилерист у 95 бригаді.

Яна Холодна: Валерію, як вам, кадровому офіцеру, вдавалося швидко вчити артилеристській справі тих, хто приходив з резерву?

Валерій Вигодянський: Наш відділ кадрів працював так, що кожен військовослужбовець, який мав ті чи інші навички і визначену спеціальність, вони потрапляли у конкретний підрозділ за своєю спеціальністю. Були деякі люди, які не мали таких спеціальностей, то ми в ході навчань, проведення бойових дій, надавали спеціальність, працювали з ними, щоб вони стали фахівцями.

Яна Холодна: Коли вас відправили на Схід, де було ваше перше завдання?

Валерій Вигодянський: Найпершим місцем дислокації було Добропілля. Звідти уже дійсно почалися бойові дії. Але мій підрозділ тоді не застосовувався. А в бойових діях ми вперше взяли участь у Семенівці. Мій командир взводу з двома розрахунками, у складі першого батальйону виїжджав і виконував завдання. Мій підрозділ придавався певним підрозділам на час проведення конкретних операцій. І підпорядковувався командиру батальйону або командиру роти. А так в основному ми знаходилися в резерві.

Яна Холодна: Артилерист має бути наділеним якими якостями?

Валерій Вигодянський: Повинен добре знати математику, мати добре фізичні дані, - постріл має 26,34 кілограми. В обмеженому просторі цією вагою потрібно керувати. І мати маленький зріст, щоб легше було займати в бойовій машині місця (сміється).

Яна Холодна: Ваша батарея була першою з ЗСУ яка отримала і прийняла «Стугну». Власне, вам її доправили на фронт і ви прямо там вчилися нею керувати. Розкажіть про цей факт?

Валерій Вигодянський: перед виїздом в Рейд кілька моїх військовослужбовців поїхали на навчання, вони проходили курси, які давали можливість оперувати цією установкою. Коли ми були в Рейді, нам на поле бою під селом Степанівка гелікоптером доставили цю установку. Вона була запакована. Ми прямо на місці її розпаковували. Щоб з нею оперувати, потрібно чотири чоловіка. Ми під час штурму Степанівки, розставили цю установку, навчалися, майже два дні возилися з нею, поки не набули якихось навичок.

Яна Холодна: Артилеристи, як правило, знаходяться на відстані від своїх підрозділів, чи вам доводилося спілкуватися з місцевим населенням?

Валерій Вигодянський: Так, звичайно. Стосунки різні складалися, залежало від того, яка частина вже поверталася під контроль України. В Степанівці, наприклад, жила одна сім’я, жінка було  вчителькою, то вона одразу почала на нас кричати, що ми бандери, прийшли їх їсти. Коли ми з ними майже тиждень провели, вони змінили думку, ми їм дуже допомагали – давали генератор нагріти воду, ділилися їжею. Потім ця жінка дуже різко змінила свою думку. Казала: «Вы нормальные мальчики». Ми не мародерили, завжди зачищали будинки, якщо нікого не було,обережно, а якщо жили люди, просили їх відкривати погреба. Але культурно.

Яна Холодна: Ми поговорили про надання вам «Стугни», але поясніть, що це таке і чим саме ця зброя вам допомогла?

Валерій Вигодянський: На початок 2014 року у нас знаходились на озброєнні «Фаготи» - протитанкові ракетні комплекси радянського зразку. Він був мобільний і надійний, але по дальності стрільби і потужності, вони не такі круті, як «Стугни». «Стугни» - це теж протитанковий комплекс, більш потужний, керований. Це третє покоління наших протитанкових керованих комплексів, які мають можливість стріляти до 5 кілометрів, мають лазерне наведення. Майже напівавтомат. Ціль її не бачить і при підході на ціль, вона опускається і б’є фактично зверзу. Радянський зразок має кабель. Який тягне за собою, а «Стугна» не має цього шнурка і значно швидша. Більш точніша зброя, але має разом з тим більші габарити, тобто, для її переміщення потрібно більше людей. Як стаціонарна зброя, вона дуже ефективна. Ми вражали багато цілей за її допомогою.

Яна Холодна: Ви швидко навчилися нею керувати?

Василь Клюба: Не знаю, чи швидко, чи ні, але виходу інакшого не мали на той момент. Вона ще дуже ефективна, її можна витягнути на дах дев’ятиповерхівки, а самому сидіти в підвалі і керувати нею. Оператору не обов’язво бути поряд з установкою.

Яна Холодна: Проти чого вам доводилося воювати? Що застосовував ворог проти української армії?

Валерій Вигодянський: По нам били з різних калібрів: «Гради», «Смерчі», 152-мм, танки. Тільки «точкою У» по нас не били. Зі своєї території по нам стріляли росіяни. У них, певно, страху не було, бо ми не давали відповідь.

Яна Холодна: Вам, як артилеристам, напевно не складно було вирахувати, звідки стріляли.

Валерій Вигодянський: Кордон видно по карті. А по вирвам від снарядів було зрозуміло, звідки дійсно стріляють. Це елементарно можна було вирахувати – поставив компас і напрямок видно. По вирві можна було визначити дальність. До кордону було максимум 4-5 кілометрів.

Василь Клюба: Коли жити хочеш, почнеш стріляти з усього. Знаходили і трофейну зброю, з якої стріляли. В нас були трофейні ракети до нашої зброї. Російського виробництва, вони більш новіші були. Ми в Степанівці знаходили, з маркуванням, 1992 року. 

Яна Холодна: Виходить. Коли ворог тікав, вони залишили свою зброю?

Валерій Вигодянський: Можливо. Або це була схованка, ми вже не цікавились.

Василь Клюба: Одного разу знадобилося, спрацювало.

Яна Холодна: Часто ви прикриваєте підрозділи, - наскільки важко емоційно розуміти, що від вас, вашої точної роботи, залежать життя підрозділу, який виконує свої завдання?

Валерій Вигодянський: Це залежить в першу чергу від самого підрозділу. Артилерія – це артилерія і точність. Від кожного військовослужбовця залежить успішність проведення операції, від точності визначення координат, від точності наведення.

Василь Клюба: Найбільше потрібно, щоб навідники були сильні морально. На них дуже велика відповідальність. Якщо він помилиться в орієнтуванні свого прибору, можуть бути незворотні втрати.

Яна Холодна: Розкажіть, наскільки змінила ситуацію волонтерська організація «Армія SOS», які передавали вам планшети і перевели  вашу роботу у більш сучасний формат.

Валерій Вигодянський: Дуже нам допомогли. У нас все було радянське. Я сам артилерист, нас навчали, але ми витрачали багато часу. Потрібно було цифрувати, наносити координатну сітку, цілі, вогневу. Але з ситуацією, яка було на фронті – ми дуже багато переміщувалися і цей прибор доводилося знову оцифровувати. Визначення координат – займає багато часу. А з програмою «Армія SOS» всі ці процедури займають три-п’ять хвилин, а раніше до півгодини тривали. Потрібно лише носити пристрої для підзарядки, але це не проблема.

Яна Холодна: Ви пам’ятаєте, коли вам привезли перші планшети, складно було спочатку розібратися?

Валерій Вигодянський: Якщо ти не артилерист, то розібратися не складно, - на рівні користувача нових гаджетів. А якщо ти був артилеристом – тим більше, все простіше. Спростили мені життя 100%. Досі приходить оновлення. Волонтери роблять запити, що потрібно змінити. Там дуже багато функцій, які дозволяють різні задачі виконувати. Але, якщо не мати навиків до цього, це називається просто «оператор планшета».  На мою думку, потрібно мати і ті знання, коли ми з картами і олівцями визначали все. 

Яна Холодна: Як зараз ситуація у артилеристів? Ви відведені, але чи продовжуються навчання?

Валерій Вигодянський: Звичайно, ми постійно готуємося. Як кажуть: «Сподівайся на краще, готуйся до гіршого». У нас відбуваються елементарні заняття з бойової підготовки. Але артилеристу, щоб здійснити перший постріл, треба з себе сім потім зняти. 

Василь Клюба: Можна навіть не використовувати техніку, а просто зібрати біля себе новачків, хлопців і з ними поговорити. Це вже плюс.

Яна Холодна: Молодь, яка приходить, цікавиться, чим цікавиться бойовим досвідом вашим?

Валерій Вигодянський: Звичайно, питають. Ми часом навіть посміюємося, згадуємо наше минуле. Смішки-смішкам, але часом вони починають за себе переживати.

Яна Холодна: Якою бачити у майбутньому артилерію ЗСУ?

Валерій Вигодянський: Сподіваємося, що з’являться нові зразки техніки. Бо радянські мають свій рік давності. Мобільність треба підвищити значно, бо артилерист, який стоїть на одному місці – неживий артилерист. З тієї є сторони теж не дурні хлопці. Ті ж самі ВУЗи закінчували. Я впевнений, що вони використовують якісь програми. Ми їх виловлюємо, вони нас – артилерійське полювання.  Вони починають по нас стріляти, ми по ним, і так ловили один одного.

Яна Холодна: Чим зараз займаєте особовий склад, окрім навчань, поки знаходитесь у зоні відведення?

Василь Клюба: Останнім часом мало приходить таких солдат, щоб їх треба було займати. У нас зараз середній рік в дивізіоні – 30-35 років. Це відповідальний вік. В нас є заняття. Потрібно в побуті попрацювати, забезпечення кругової оборони нашого розміщення. В принципі, особовий склад, зайнятий. 

Яна Холодна: Які книги читають артилеристи?

Василь Клюба: Точно не про артилерію (сміється).

Валерій Вигодянський: Хоча, часом перегортуєш професійну літературу. А з останнього, що я прочитав «451 градус по Фаренгейту». Взяв собі список «100 книг, які потрібно прочитати за життя», і потихеньку читаю.

Яна Холодна: Слухачка наша питає, чи читаєте ви сучасні книжки про війну на Донбасі?

Валерій Вигодянський: Якось не доводилось.

Василь Клюба: Це я так розумію, повинні бути поставки в підрозділи. 

Яна Холодна: А про що самі написали б книжку?

Валерій Вигодянський: Я час від часу намагаюсь писати дитячу книжку. Наразі не хочу розказувати. Для своїх синів. З армією не пов’язана.

Василь Клюба: Бачите, здоровий дядько, пише дитячі книжки. Я з бородою часом хрестиком вишиваю, бісером. Вишив картинку букету А4 формату, подарував дружині. Вона навіть не змушувала мене бороди збривати.

Яна Холодна: Що для вас 95 бригада?

Валерій Вигодянський: Здоровий, професійний колектив, з яким приємно працювати. Я від початку у 95 бригаді, дуже славні хлопці. Вони завжди шукали шляхи до виконання завдань. Кожен намагався виконати завдання з мінімальними втратами. В мене навіть втрат не було, лише поранений.

Яна Холодна: Василю. Ви теж отримали поранення на Луганщині. За яких обставин це трапилося?

Василь Клюба: У нас було завдання – приїхати, знищити одну пантонну переправу з тієї сторони. Ми в перший день намагалися це зробити. Тоді я був коректувальником. Мінометом важко працювати, це ж не гаубиця, але ми цю переправу знищили. Наступного дня йшов штурм села Сокільники. 80 бригада штурсувала. Ми через річку відволікали увагу на себе. Але мене чи снайпер, чи кулеметник «зняв». 

Яна Холодна: Ви підлеглі – як складаються стосунки  з  керівництвом?

Валерій Вигодянський: Добре складається. Сержантська частина роботи дуже важлива. На їхні плечі дуже багато роботи лягає.

Василь Клюба: Якби були якісь незрозумілі відносини, то ми  би зараз разом не служили. Ми на одній хвилі.