Автор книги “Грязь. Khaki” Сергій Сергійович: «Я пишу доступними словами для доступних людей»

Автор книги “Грязь. Khaki” Сергій Сергійович: «Я пишу доступними словами для доступних людей»

Розвідник Сергій Сергійович про свою збірку автобіографічних оповідань про війну під назвою “Грязь. Khaki” та про те як фейсбук допоміг написати книжку.

 

 

 

 

Сергій Жуковський: Як сталося, що почали працювати над книгою?

Сергій Сергійович: Все дуже просто. Мені допоміг безкоштовний фейсбук, виходить. Я служив в армії і часом там немає чого робити. Часом – це приблизно 85 відсотків часу. Я коли йшов в армію, подумав, що варто вести щоденник. Уявив такий Мадагаскарський експедиційний корпус, я сиджу пишу щоденник. А потім зрозумів, що фізичні носії в армії – це в кращому випадку я їх побачу, коли хтось сельодку на них буде різати. Тому вийшов акаунт у фейсбуці, у якому спочатку я писав у режимі щоденника, а потім туди додалися діалоги. А коли я вже повернувся, я зрозумів, що про звичайних пацанів, які там сидять ніхто не напише. Тому вирішив написати. Ну ніби вийшло.

Сергій Жуковський: 85 відсотків немає чим зайнятися, а 15 відсотків на що йде?

Сергій Сергійович: 15 відсотків йде на сон і на слово, яке тут в ефірі казати не можна. Ну і на замєси ще.

Сергій Жуковський: Як буде виглядати книга?

Сергій Сергійович: Зараз книга на стадії попереднього замовлення – ми збираємо гроші на тираж. Є дизайн книги, ілюстрації до неї. Це буде 26 розповідей про війну. В більшості вони автобіографічні, за виключення розповіді, що була написано спільно з Мартіном Брестом “Свої”. Відповідно, що вони автобіографічні, то і до ілюстрацій був своєрідний підхід. Люди хотіли фотографії, а я їх не хотів. Тому ми взяли фото і намалювали їх. Ілюстрації – це перемальовані мої армійські фото.

Марія Стецюк: Сергій, а отримають книгу лише ті, хто зараз замовить її чи пізніше можна буде придбати в магазині?

Сергій Сергійович: Після того як книга вийде з тиражу, її точно можна буде купити у Хоманчука в “Каптьорці” і можливо в інших магазинах. Я про все напишу у фейсбуці. А ще є така статистика цікава, що військові не читають військових книжок. Насправді ця статистика стосується і мене, я їх правда не читаю і фільми про війну не дивлюся. Але приємно, що 70 відсотків передзамовлення – це чоловіки, військові в основному. Це для мене висока оцінка так само як і те, що книжку беруть на подарунок.

Марія Стецюк: А ви от коли планували книгу видавати, для кого думали вона буде? Аудиторія яка?

Сергій Сергійович: Чесно, я не очікував такого відгуку від читачів.  От думав, що куплять чисто з жалості дівчатка якимось своїм хлопцям. Насправді виявилося інакше. Тому я хочу зараз подякувати всім тим, хто замовляв книжки на подарунок і оплачував книжки, які він не буде отримувати – це ті книжки, які будуть відправлені, або на фронт, або в бібліотеку, або в тюрму.

Сергій Жуковський: 26 розповідей на 320 сторінках – для вас як для автора багато чи мало?

Сергій Сергійович: Для мене цього достатньо, аби книжка була повною. Правда, в мене ще є багато чорновиків, багато недописаних оповідань. І я ніби з одного боку кажу все про війну не хочу писати, але постійно чогось про неї пишу.

Сергій Жуковський: Яка довжина одного оповідання?

Сергій Сергійович: Це приблизно 2000-2500 тисячі слів. Вся книга була написана на телефоні.

Сергій Жуковський: Як відбувався процес написання?

Сергій Сергійович: Найбільше я вже написав, коли був на гражданці тут у Вишгороді. Це все було написано з масиву чорновиків, на яких спочатку йде текст, а потім написано майонез, цигарки, чай – все, що в магазині потрібно купити. Тобто потім все це розбиралося, сортувалося.

Сергій Жуковський: А є розповідь, яка найважче писалася?

Сергій Сергійович: В мене є кілька розповідей, які я написав, а читати не можу. Це як правило особисті тексти, що пов’язані із особистими переживаннями. Мені важко читати про себе.

Марія Стецюк: З деякими оповіданнями вже можна ознайомитися у фейсбуці. Мені сподобалось те, де про побачення з дівчиною. Воно буде?

Сергій Сергійович: Воно буде в книжці. Правда нікому його кінець не сподобався, особливо жіночій половині.

Сергій Жуковський: А розкажіть про нього.

Сергій Сергійович: Я пишу доступними словами для доступних людей. Я пишу тією мовою, якою розмовляють на війні – це мова матюків і суржика.

Сергій Жуковський: В книзі нецензурна лексика буде присутня?

Сергій Сергійович: Повністю.

Сергій Жуковський: Ви би як поставили 12+, 16+, 18+?

Сергій Сергійович: 18+.

Сергій Жуковський: Нас тут коментують. Пишуть гарне оповідання “Свої”.

Сергій Сергійович: “Свої” – це текст, який виник випадково. Ми його з Мартіном взяли і написали. Він в повній мірі певно відкрив наші сильні сторони. Це така тонка іронія взаємодії піхоти та розвідки.

Сергій Жуковський: Скільки вже є замовлень на книгу?

Сергій Сергійович: Я не знаю. Спеціально не цікавлюся скільки замовлень. Бережу нерви.

Сергій Жуковський: У вас один з крайніх постів на фейсбуці стосовно того, що у вас багато друзів, а на книжку небагато реагують. Що обурює?

Сергій Сергійович: Просто ми насправді живемо в зачищених лентах фейсбуку – ми читаємо в коментарях тих, хто читає нас. І в цьому певно є якась ілюзія особистої значущості – тобі постійно пишуть, що ти гарно пишеш і ти думаєш, що це читають всі. А потім виявляється, що фейсбука мало, аби так всі вважали.

Сергій Жуковський: Вам фейсбук допоміг фактично зробити книжку.

Сергій Сергійович: Однозначно. Якби це був звичайний фізичний носій – це був би скучний щоденник, після прочитання кого хотілося б піти покурити, або просто повіситися. Насправді фейсбук мене стимулював – фідбек від читачів, їх реакція.

Сергій Жуковський: Давайте ще раз розкажіть як знайти і замовити книжку.

Сергій Сергійович: Заходите у фейсбук, знаходите мій профіль, шукаєте у моєму профілі сторінку книжки, заходите, а там все зрозуміло вже написано.

Марія Стецюк: Тут ще запитують – чи читали ви інші книжки пов’язані з війною перед тим як писати свою, аби можливо написати краще?

Сергій Сергійович: Ні, нічого не читав.

Сергій Жуковський: Чи плануються заходи, пов’язані з презентацією книги?

Сергій Сергійович: На сьогоднішній день плануються презентацію у Києві, Дніпрі, Одесі, Харкові і я хочу презентацію десь в тюрмі. Там же ж теж люди насправді.

Сергій Жуковський: підсумовуючи наш ефір – ваші побажання людям, які нас слухають.

Сергій Сергійович: Я хочу це зробити у формі вдячності. Я вдячний тим пацанам, які дали нам можливість повернутися додому, написати свої книжки і взагалі пити смачну каву на вулицях мирних міст. Це мої герої тому всім, хто там зараз на Сході України, велика подяка. А читачам хотів би побажати терпіння – я вельми специфічний, я це розумію, але нічого з цим не поробиш, зате я чесний