"Без соціальних мереж фейки були б неефективними", - Міхал Марек про особливості інформаційної війни

"Без соціальних мереж фейки були б неефективними", - Міхал Марек про особливості інформаційної війни

Гість програми Артема Конопкіна "Міжнародні військові новини" - Міхал Марек, аспірант Ягелонського університету, кафедри українознавства. Говоримо про інформаційну війну і її польсько-український вимір та використання агентами впливу больових точок.

Давайте поговоримо для початку про роль інформаційної війни у доктрині гібридної війни. 

Треба сказати, в чому різниця між гібридною війною та класичною. У класичній війні домінують мілітарні способи боротьби, а у гібридній - позамілітарні. Головна мета агресора у гібридній війні - досягнути своєї мети, не використовуючи силу. З цієї точки зору величезною поразкою Росії у гібридній війні є Донбас. Там не спрацювали ті ж механізми, що і з Кримом. Вони не розрахували, що українці в змозі організувати сильний опір. 

І тут з'являється інформаційна війна. Важлива складова гібридної війни. Це війна за уми, душі людей. 

В Україні російська пропаганда працює інакше, ніж у інших країнах. В Україні Росія має свої телеканали, своїх політиків (чи є вони зараз інше питання). Схожа ситуація у Франції - Росія також має там свої канали та своїх політиків. У Польщі ситуація гірша: бути відверто проросійським - неполіткоректно. У нас, поляків, є такий підхід: якщо ми бачимо, що політики близькі до проросійських позицій - суспільство реагує дуже негативно. В Польщі немає російських каналів, газет, тому вони працюють більше в інтернеті.

Якими є механізми та інструменти інформаційної війни?

Маніпуляції інформацією, використання політиків та громадських організацій, будь-якого виду фейки. Приклад: французький політик розповідає, як відвідував Крим, що в Криму все в порядку, люди нормально живуть. І тут починається процес: про це повідомляють французкі медіа, можливо, російські медіа. Слова одного політика можуть використати медіа різних країн. Франсуа Фійон, кандидат в президенти Франції, сказав, що треба миритись з Росією, Крим - не аж така важлива точка зору. Про це повідомив "Sputnik Polska", проросійський портал. Ця інформація потрапляє у російські, українські ЗМІ. Це велика система медіа, яка між собою добре сполучена. Працюють з деталями, з маніпуляцією словом - виривають з контексту фрагмент. 

Яка роль соцмереж та інтернету у процесі дезінформації?

Без соцмереж фейки не були б ефективними. З'являється фейкова інформація, хтось про неї прочитав на сайті, і на цьому могло б закінчитись. Але її лайкають, поширюють, коментують, радять друзям. Починається психологічний процес. Люди починають говорити про це, сваритись. 

Боти провокують це. Але треба бути свідомим, що боти ботами, тролі тролями, але механізми поширюються на звичайних людей. Ми беремо участь у обговоренні, пишемо емоційно. Всі емоційні комунікати - заголовки (люди переважно читають заголовки). 

Пригадую таку ситуацію.  У Ґданську побили школярку. Це був факт - дівчата побили свою подругу. Але за кілька днів з'являється інформація про те, що побита дівчинка була українкою, її обзивали "бандерівкою", вживали вульгарні слова, показуючи те, що знущаються над нею через національність. Це виявилось фейком, вона українкою не була. На жаль, велика проблема в тому, що ці фейки підхопили росіяни, а потім - українські ЗМІ. Українські журналісти взгалі не перевірили інформацію. 

Як з таким боротись?

Йдеться про медіаграмотність. Журналісти мають розуміти, що можуть несвідомо брати участь у російських маніпуляціях. Журналісти - перш за все. Вони мусять бути лідерами суспільної думки. Якщо навіть вони не будуть перевіряти дані, то як можна навчити цьому людей?

Треба працювати в школах, пояснювати, що в інтернеті дуже багато маніпуляції. Якщо ти бачиш інформацію, вона емоційна, тоді щось не те. Є неймовірна інформація - щось з нею не те. Джерела, тільки джерела! 

Дуже важко вимагати від суспільства, щоб воно звертало аж таку інформацію на це. Уявіть, приходить людина з роботи, читає новини, вона не буде займатись перевіркою джерел. Але тут робота журналістів. Вони мусять перевірити і відповідно реагувати. Це робота суспільних активістів. Ідеться про такі джерела, як StopFake, InformNapalm тощо. 

Треба проводити курси або лекції в школах та університетах, щоб молодь була готова. Щоб не було такого обурення, як із закриттям ВКонтакте. 

Варто забороняти російські соціальні мережі?

Найголовніше - це не заборона, але інформування, щоб люди самі не користувались. Але це ідеальний варіант. Наразі люди не свідомі. І поки нема усвідомлення - доводиться заборонити. 

Давайте зосередимось на будові та використанні напруження у польсько-українських відносинах в рамках інформаційної війни. На прикладі обстрілу польського консульства. У Луцьку вистрілили з гранатомета у польське консульство. З української сторони це сприймалось як абсолютна дурня - навіщо українцям ще одна больова точка? Навіщо провокація? Було зрозуміло, що цим хтось верховодить.

У мене нема сумнівів, що за цю провокацію відповідає третя сторона. Прямих доказів нема, але мені не здається, що за цим стояли українці. Можу сказати, що ця провокація не спрацювала. Одразу з'явились повідомлення у Польщі, що за це не відповідає український уряд чи українські націоналісти. Це була головна теза. Усі медіа заспокоїли суспільство: не хвилюйтесь, це не українські націоналісти, тут хтось втручається. Але проросійські медіа тримали позицію, що за це відповідає Україна. 

Що треба робити Україні і Польщі в галузі інформаційної безпеки?

Перш за все, польська і українська влади мають кілька разів продумувати кроки, перед тим, як щось постановити. 
Інформаційна праця з суспільством, не лише з молодими людьми. Як працювати з інформацією, як працює пропаганда. Журналісти мають обмежити емоції, не завантажувати текст. Кожне слово яке вживають у заголовках - важливе. Думайте про безпеку, а не про успіх редакції.