Бої поблизу Донецького аеропорту в жовтні 2014 року

Бої поблизу Донецького аеропорту в жовтні 2014 року

Кінець вересня — початок жовтня 2014 року — це час, коли бої поблизу Донецького аеропорту спалахнули з новою силою.

Ці та інші події ми обговорили в програмі "Щоденник війни".


 

 

 

 

Андрій Давидов: Ми говоримо про бої за Донецький аеропорт на початку — вересня-жовтня, що цьому передувало і які наслідки, так?

Олександр Шульман: Про бої поблизу Донецького аеропорту ми будемо говорити не раз, тому що активна фаза, яка почалася в кінці вересня, тривала до середини січня, до обвалення будівлі терміналу і загибелі кіборгів. І там було досить багато подій і страшних, і важливих, і цікавих, і тих, які привертали до себе увагу міжнародної громадськості, і українських громадян, і російських оглядачів. Так що до питань оборони Донецького аеропорту ми повернемося ще неодноразово. Сьогодні розмова піде про те, що було в кінці вересня на лінії розмежування і про те, що відбувалося безпосередньо в районі Донецького аеропорту — Авдіївці, Пісках, Тоненькому, Опитному і т.д.

Андрій Давидов: Почнімо з того, що передувало боям за Донецький аеропорт саме в вересні й чому саме навколо Донецького аеропорту бої почалися.

Олександр Шульман: Згадаймо з чого починалася окупація Криму. З захоплення аеродромів і з масового перекидання техніки й людей військово-транспортною авіацією Російської Федерації. В сучасній військовій логістиці аеродромам, як вже теж не одноразово ми говорили, коли говорили про оборону Луганського аеропорту, Краматорського аеропорту відводиться одне з дуже важливих місць. Тому що доставлення особового складу поїздом або посуху часто уразливі вогнем артилерії. Залізницю можна підірвати, конвой з машинами можна розстріляти, знищити. Плюс це додатковий час, а літаком час перекидання десанту або особового складу мотострілецької чи механізованої бригади з технікою й озброєнням, відбувається не за добу, а за години.

Андрій Давидов: Це те, що ми бачили, коли наші доставляли десант до Луганського аеропорту, доки не збили наш літак.

Олександр Шульман: Саме так. Завдяки тому, що був налагоджений льотчиками 25-й транспортної авіабригади полковника Мимрикова цей повітряний міст, вдалося накопичити в Луганському аеропорту досить потужне угрупування, але, на жаль, коли 14 червня 2014 року був збитий один з літаків, накопичення таким чином довелося припинити й задуманий удар не вийшов. Тому, якщо згадати події весни 2014-го року, кінець травня — 26 число, перший бій за звільнення терміналу Донецького аеропорту, коли були розбиті бойовики загону Схід, загону Іскра, нашими бійцями спецназу і потім були перекинуті до них на посилення частини 72-ї бригади, все літо бої йшли, як то кажуть, в щадящому режимі. Обидві сторони берегли термінал — тому що красивий, скляний, дорогий. Як правило, бої за термінал зводилися до того, що бойовики всім натовпом підбігали до термінала, проривалися всередину, після чого наші спецназівці, використовуючи знання терміналу, навички й більшу високу виучку, їх там зачищали. На зворотному шляху, оскільки багато боєкомплекту з собою не принесеш, коли вони драпали — по них била артилерія, тому що за літо було прістриляно багато точок і тому, як потім згадував один з командирів десантників Майк (Максим Миргородський) між заявкою і нанесенням ударів проходили буквально секунди.

Андрій Давидов: Ти сказав, що спецпризначенці брали участь у, так сказати, відстрілі тієї сторони. Хто саме, якщо можна цією інформацією поділитися?

Олександр Шульман: Так, ця інформація вже не таємниця. Цією групою, бійцями спецназу, командував офіцер з 3-го полку спецназу, з позивним Редут. Зараз він командир 3-го полку, Герой України. Він тримав зі своїми бійцями цей термінал.

Андрій Давидов: Це протягом вересня-жовтня?

Олександр Шульман: Ні. На жаль, в перших числах жовтня він був важко поранений, його евакуювали. Згодом основний тягар оборони взяли на себе десантники, зокрема 1-й батальйон 79-ї бригади під командуванням Миргородського Майка, повного кавалера ордена Богдана Хмельницького.

Андрій Давидов: Зараз, якщо не зраджує мені пам’ять, він 95-ту бригаду очолює. А які ще бригади брали участь? Там же не тільки десантники, спецназівці з 3-го полку були.

Олександр Шульман: Там було багато підрозділів — частини 72-ї бригади, там були частини 79-ї, 80-ї бригади, потім 81-ї бригади, проходили ротації, були підтягнуті танки 1-ї та 17-ї танкових, 93-й бригади, бійці 93-ї бригади тримали, зокрема, Тоненьке. Багато частин було.

Андрій Давидов: Ці підрозділи, які знаходилися саме в терміналах? Чи коло аеропорту?

Олександр Шульман: Там були ротації, тому що той же самий, припустимо, 91-й окремий полк оперативного забезпечення, по суті, інженерно-саперний — це той, який потім підірвав смугу Донецького аеропорту. Це потім окрема операція буде, розмова про неї. Потім хтось був в терміналі, хтось в Тоненькому. Припустимо, мій друг Андрій Шор, колишній сапер — він то ді був то у Тоненькому на позиції, де ми з ним, власне, і бачилися, то в терміналі. Працювали групи Правого сектора, працювали частини добровольчих підрозділів, аеророзвідка працювала, тобто там було досить багато людей з різних частин. Давай не забувати про те, що за станом на осінь 2014-го року бригади тільки-тільки почали приходити до тями. Тому що пішла третя хвиля мобілізації, пішла четверта хвиля мобілізації й бригади почали формуватися і виходити на фронт тільки вже у серпні-вересні.

Андрій Давидов: Ви зазначили, що ротації відбувалися в аеропорті. Наскільки довго вони тривали?

Олександр Шульман: Почнемо з того, що саму практику ротацій ввів той же Майк. Спочатку там бійці сиділи безвідривно. Їм підвозили продовольство, боєкомплект, воду, але вони сиділи на місці безперервно, невідлучно і, звичайно, накопичувалася втома, контузії, постійне перебування під вогневим впливом — важко і чисто фізично, і психологічно. Тому особовий склад почали змінювати й ротувався під безперервним вогнем. Довозили туди людей бронетранспортерами, мотолигамі МТЛБ. У свій час навіть на самоскидах туди заїжджали просто тому що ніхто толком не готував термінал до оборони, тому що сам по собі термінал — будівля абслютно непристосоване до оборони — скло, каркасні конструкції.

Андрій Давидов: Давайте по суті. Чому самі важкі бої почалися наприкінці вересня на початку жовтня?

Олександр Шульман: Згадаймо, що сталося на початку вересня — середині вересня. У Мінську тристоронньою групою були підписані так звані Мінські угоди. Було укладено перемир'я, згідно з яким була проведена по карті знаменита лінія розмежування. Оскільки на місці безпосередніх боїв практично ніхто з представників цієї групи не бував, то лінію провели, м'яко кажучи, не узгоджуючи з тим, як вона проляже по реальній місцевості. Там потрапляло, припустимо, частина будівель або частина якихось населених пунктів частина по одну сторону, частина по інший. А ту точку, яка визначала лінію розмежування через Донецький аеропорт, було поставлена посередині злітно-посадкової смуги. Тому бойовики заволали: О, Термінал і аеропорт наш, ми його захопимо! Дійшло це до самих верхів. Навіть президент РФ в одному зі своїх виступів сказав, що згідно з мінськими угодами українські солдати повинні піти з донецького аеропорту "тому що він належить нам", на що українські бійці знизали плечима і сказали: З таким же успіхом він належить нам і взагалі якого біса. Власне тому і почалися основні бої, тому що, по-перше, я говорив, що аеропорт був важливий з точки зору військової логістики плюс він так само був по мінськими угодами спірною територією. Тому росіяни вирішили його відбити, наші точно так же вирішили його не віддавати. До сих пір ходять легенди про те, що всупереч наказу відійти, відступити, деякі підрозділи Правого сектора залишилися. Я особисто тих розпоряджень не бачив. Свого часу я працював з цими документами — ми готували, випускали книгу Хроніки гібридної війни з Сержем Марко й Олександром Сурковим — мені такі розпорядження не показувалися, хоча певні документи ГШ і штабу сектора ми тоді бачили.

Андрій Давидов: Що ще, будь ласка скажіть, важливого тоді відбувалося, що впливало на загальну ситуацію?

Олександр Шульман: Для цього потрібно подивитися що відбувалося на інших ділянках фронту. Фронт був досить довгий, протяжністю від Станиці Луганській до Маріуполя і тоді почали формуватися, як ми вже говорили в минулій передачі, опорні пункти, лінії розмежування, виставлялися позиції, якісь наші підрозділи, що вирвалися вперед відійшли, тому що перебували під постійним вогнем і практично в напівоточенні. На якихось місцях ми висувалися вперед, захоплюючи вигідні висоти, вигідні рубежі. Тобто так чи інакше того хаосу і того свавілля в плані територій, маневру і всього іншого, що відбувалося влітку 2014-го року під час інтенсивної маневреної фази війни літньої кампанії, вже не було. Уже починалося приведення лінії розмежування, лінії фронту, якщо завгодно, до того стану, в якому воно зараз і знаходиться, за вирахуванням цього вклинения на Дебальцеве — Вуглегірськ, в напівохоплення Горлівки, коли реально не вистачило сил щоб Горлівку зачистити. Тому що Дебальцеве, за тими ж мінськими домовленостями, наше. Туди висувалися бригади. Зокрема, до району Щастя, Сіверського Дінця, висунулися частини 92-ї бригади полковника Віктора Ніколюка. Район Пісок, Авдіївки був ділянкою 93-й бригади полковника Олега Мікаца. З 3 жовтня 2014 року безпосередньо керував угрупованням сил і засобів, що обороняли міжнародний аеропорт Донецьк полковник Луньов, який нині очолює у званні генерала-лейтенанта в силах спеціальних операцій України. Потім керував обороною Краматорського аеропорту. Йому було підпорядкування угруповання навколо Донецького аеропорту. Якщо не вдасться запросити його на розмову або на зустріч, він розповість чимало цікавого, але можна згадати, що тоді ж було досить багато неробочої техніки. Своїм ходом вона могла інколи пересуватися, стріляти, але не вся, не завжди і не  всюди, і часто виходила з ладу. Тому що багато техніки було, скажімо так, в режимі донорському, напіврозібраному, просто вбито.

Андрій Давидов: Це після літніх боїв, я так розумію?

Олександр Шульман: Це навіть не після літніх боїв, це після 20-ти років байдужого ставлення до техніки і армії в цілому. Я, коли був у Харкові на заводі Малишева, мені довелося поговорити з співробітниками тієї ремонтної бригади, яка виїхала восени 2014 прямо в Тоненьке й поставила на хід 10 танків 93-й бригади — по суті танкову роту. Тоді частина танків загинула під час боїв за Піски, коли проривалися на Первомайське. Якщо, ми вже згадували про цей подвиг екіпажу капітана Олександра Лавренко, який загинув, прорвавшись на мінометну позицію. Можна згадати тяжко пораненого командира танкового батальйону, тоді підполковника, зараз полковника Дмитра Кащенко. Загалом, з технікою були досить серйозні проблеми і її потрібно було ремонтувати. Оскільки ремонтних підрозділів на той момент було явно недостатньо плюс вони були не настільки добре оснащені, як зараз, то, я вважаю, що коли абсолютно цивільні люди, немолоді вже просто зібралися й поїхали з мирного Харкова в це пекло, кошмар,за призовом. Не можна наказати, ніхто не мав право їм наказувати та почали приводити в порядок техніку в польових умовах та привели її в порядок — це, я вважаю, подвиг.