Боєць бригади Холодний Яр про міжнародні навчання Combined Resolve XII
Після завершення навчань Combined Resolve XII, що проходили на базі Багатонаціонального міжвидового центру з підтримки боєготовності (JMRC) на полігоні Хоенфельс в Німеччині, як з’ясувалося, наші військові звично вносили свої корективи в плани навчань. Гість нашої передачі — солдат 93-ї механізованої бригади Холодний Яр Андрій Шадрін. Він розповів, як проходили навчання.
Андрій Шадрін: Рота моєї бригади була залучена до міжнародних навчань Combined Resolve 12 на території американсько-військової бази в Німеччині в Хоенфельс. Там було представлено 22 країни, включаючи Україну, Грузію, Вірменію, Сполучені Штати і майже всі країни Центральної та Східної Європи. Досить гідно ми себе проявили. Що відмічали наші американські колеги, які супроводжували всі підрозділи протягом цих навчань? По-перше, це спроможність українських офіцерів і сержантів приймати рішення, не озираючись на штаб батальйону, чи навіть штаб дивізії — тобто вони мають ініціативу і розумно використовують тактичні переваги, які вони отримують протягом бойових дій. Наша рота брала участь у маневровій обороні протягом перших трьох діб, а протягом наступних семи діб активної фази навчання ми брали участь у наступальних діях. В наші задачі входило оточення угруповування OPFORу (умовно поганих хлопців) в населеному пункті й потім зачистка цього населеного пункту.
Олександр Шульман: Як ставилися американці до вашої роботи?
Андрій Шадрін: Скажімо так, дуже часто наші американські колеги були незадоволені тим що відбувалося. Наприклад, в них був якійсь план ведення операції, але перед українським командиром роти відкрилася якась можливість для контратаки, для переміщення, для отримання будь-яких тактичних переваг — він їх використав і пішов зовсім по іншому плану, і на це треба було реагувати, і це дуже швидко змінювало картину бою. Крім того, українська піхота, яка брала участь у цих міжнародних навчаннях, не брали до уваги дані американських скаутів – це розвідка батальйонного рівня в американських військах. Вони мали б працювати у наших інтересах, але чомусь я, принаймні, не чув про те. Я не чув щоб ми отримали від них якісь розвіддані або ще щось, тому ми викручувалися своїми силами, брали більш-менш підготовлені механізовані відділення без техніки, в пішому порядку відправляли їх до ближнього тилу супротивників і там вони щось робили. Дуже скоро американці вивчили: якщо є 1,5 км лінії, яку мала утримувати українська рота, то якщо на цих 1,5 км, на 3 км в глибину коїться якесь боєзіткнення, а американські скаути не знають, що відбувається, це значить, що українська піхота десь там шумить, когось знайшла. Або українську піхоту хтось знайшов і зараз вони вийдуть і пояснять, що вони робили, чому, навіщо і як вони це зробили та чому сили OPFORу пропустили досить велике угруповування у 6-10 людей зі зброєю, в т.ч. важкою — з ручними кулеметами, з ручними гранатометами, які ми застосовували й знищували в т.ч. техніку противника.
До речі був, дуже цікавий випадок, коли після першої спроби штурму на другий день активної оборони маневрів, десь близько дев’ятої вечора залишки поляків — Військо Польське, які не змогли пройти через лінію, яку утримували збройні сили України, вирішили, що все — 9 вечора, війна скінчилася. Вони просто сіли навколо своїх БМП з сухими пайками, не виставивши дозор, розслабилися і вирішили повечеряти. Вони не очікували, що вже знищена на третину українська рота знайде все одно сили відправити бійців у розвідку… в принципі ми йшли просто для контрудару. Ми знали, що там десь поляки, які відступають до базового табору, їх треба було знайти і якось покусать. І ми взяли в полон повноцінний взвод війська польського з чотирма БМП, тому що вони просто не очікували побачити українців, які після того, як вони майже добу билися, пішли ще когось наздоганяти й проводити ще якісь активні дії. Всі країни, які були представлені, не були готові до того ритму, який задала навчанням наша рота.
Олександр Шульман: Наскільки я пам’ятаю, ти розповідав, що ви влаштували якусь засідку.
Андрій Шадрін: Так. В перший день подібними діями був зірваний наступ сил OPFORу. Ми змогли пройти повз порядки грузинських і польських військових — влаштувати засідку на колону, яка мала іти розгортатися в бойовий порядок і нас штурмувати. Ми зустріли її на марші, завдавали втрат — тобто знищили одну з чотирьох БМП, восьмеро осіб вбили. Взвод втратив боєздатність і відступив для відновлення.
Олександр Шульман: От ти кажеш "вбито". Звичайно, мова про умовно вбитих. До речі, як саме там ви позначаєте поранення чи загибель?
Андрій Шадрін: Звісно, що вбивають на навчаннях умовно. Американці використовують системи лазерного моделювання бойових дій MILES. Вона складається з трьох частин — це вішається на кавер шолома щось на кшталт ременя з датчиками й такий самий жилет вішається зверху всієї твоєї амуніції. Ці датчики здатні на дистанції 20-30 см відчути лазер (лазер кріпиться на ствол зброї) і у випадку, якщо спрацьовує цей MILES, в нього є тільки два статуси — це майже влучання. Тобто, коли десь на край радіусу потрапляє лазер і, якщо є влучання, комп’ютер, який також є складовою частиною системи MILES, виводить повідомлення, що ти умовно вбитий. А там вже "рефері" вирішують, що ти поранений і тебе треба евакуювати медикам протягом якогось часу і тобі видається картка пораненого. Дивлячись, яку картку тобі видали, і діють медики. Або ти просто вже помер і повернешся до строю за 12 годин.
Олександр Шульман: Тобто, "загиблі" вибувають на 12 годин?
Андрій Шадрін: Так. Після оголошеної оперативної паузи розпочинаються наступні етапи маневрів. Сили BLUFOR, у складі яких діє українська механізована рота, вестиме контрнаступ та наступ.
Олександр Шульман: Як реагують НАТівці на повединку наших військових?
Андрій Шадрін: Я, в принципі, людина, яка займається тактичним рівнем, навіть оперативно він до мене не досяжний. З того, що казали мені американські колеги в індивідуальних бесідах — всі армії НАТО зараз вчаться у нас, тому що ми єдина країна і єдина армія з досвідом сучасної конвенційної і гибридної. Наша армія взагалі у світі зараз єдина, яка має досвід війни, яка ведеться в таких масштабах, з застосуванням важкої техніки, з застосуванням артилерії, з застосуванням реактивних систем залпового вогню. Справа в тому, що всі рефері з американського боку з бойовим досвідом. Той що супроводжував наш взвод, мав 1,5 роки в Іраку, 2,5 роки в Афганістані, він десантник, тобто класний дядько, мені дуже сподобалося з ним спілкуватися. І коли він почув про те як ми воюємо, про піврічні ротації, про застосування супротивником Градів, Ураганів, він сказав, що найважче, що застосовують супротивники американської армії на Близькому Сході- це якісь саморобні реактивні ракети і саморобні вибухові вироби. Тобто в них немає такого досвіду і тому вони дуже люблять завжди нас запрошувати і, навіть, самі до нас приїжджають. Чому? Тому що наші офіцери і сержанти можуть передати досвід ведення саме конвенційної війни. Америка такого не мала з часів В’єтнамської кампанії.
Олександр Шульман: До речі, якою мовою ведеться спілкування?
Андрій Шадрін: Все управління об’єднаним батальйоном BLUFOR, в складі якої була і українська рота, велося англійською мовою. До речі, ми перша українська делегація, яка була включена саме до команди BLUFOR. Це команда так званих "хороших хлопців", це, грубо кажучи, представники офіційної влади. До того всі українські делегації, які приїжджали на Combined Resolve були OPFOR і вони грали за повстанців.
Олександр Шульман: Якщо я правильно пригадую, то українські військові, навіть коли грали за поганих хлопців, досить добре тримали оборону і, навіть, цим ламали план навчань. Вам теж доводилося стояти в обороні, що ви там "накоїли"?
Андрій Шадрін: Так. Перші три дні це була маневрова оборона. Американська сторона чомусь залишила нас без авіаційної, артилерійської підтримки. Я так зрозумів, що без якоїсь кількості розвідданих, які вони мали і, в принципі, як потім мені сказали, ми мали протриматися близько трьох годин. Чому? Тому що американці, як хазяї навчань, очікували, що на ділянці, яку тримає українська рота, оборону мають прорвати, підтягнути резерви і подивитися як американські військові у кооперації з іншими натівськими країнами зможуть усунути цей прорив. Українська рота трималася три дні, причому керівництво навчань на кінець третього дня сказало, що OPFOR застосував газову зброю, заборонену конвенціями.
Олександр Шульман: Що зробили наші бійці?
Андрій Шадрін: Ми вдягли засоби хімічного захисту і в нас не було вибору, тому що нам треба було або покинути зону хімічного ураження. Назад відступати ми не можемо, тому що під кінець третьої доби нас лишилося близько 18 людей і дві БМП. Тобто ми утворимо дугу, яку ми не утримаємо — резервів немає. Відступати вправо і вліво ми знову ж таки не можемо, тому що відкриємо ділянку фронту. Тому ми пішли вперед і польські військовослужбовці змогли побачити повторення, тільки вже в умовах навчань, "атаки мерців" перед фортецею Осовець під час Першої Світової. Дві наші БМП виїхали просто на них, на броні сидіи ми в протигазах. Поляки були дійсно перелякані, тому що знову ж таки — керівництво навчань сказало: Все, застосували газ, ви поганці, хімічна зброя, там всі мертві. Виявляється, що ні. І вони просто побігли геть.
Олександр Шульман: Уявляю собі як на двух БМП, в комплектах ОЗК.
Андрій Шадрін: У нас не було ОЗК, звісно. І всі натовські армії застосовують тільки протигази. Вони не таскають з собою комплекти хімічного захисту, але в Афганістані і в Іраку особливо, там де був ризик використання хімічної зброї, їм були додані ці комплекти і вони їх з собою возили. До речі, постачання — це те, чому нам слід повчитися у збройних сил Сполучених Штатів тому що, по-перше, це логістика. Цікаве ставлення до ГСМу. Тобто якщо до американських військових і до нас приїжджає заправщик, він робить тільки бакову заправку, тобто бронетехніка має бути тільки з повним баком і, якщо в тебе йде надвитрата пального, то ти потім будеш вже командиру батальона або зампотилу писати якусь доповідну — чому в тебе надвитрата. Є залізне правило — уся техніка має їздити. Вона не має стояти, навіть якщо в тебе щось вийшло не так, або хтось щось вкрав, або щось сталося. Тих хто винен, ми покараємо потім. Спочатку виконуємо бойову задачу. І друге — це планування операцій, тому що американці дуже суворо ставляться до того, коли підрозділ опиниться в тій чи іншій точці. Тобто в них весь батальйон має рухатися суто синхронно - це те, чого нам не вистачає. Тому що висування завжди відкладується на пару годин через те, що хтось не готовий. У них найсуворіший зальот, який можна утворити - це те, що твоя рота не прибула на місце о 17:35. В 17:40 в тебе рота висунулася на позиції - все, в тебе зальот. І комбат починає з тобою розмову в зовсім іншому тоні.
Олександр Шульман: А якщо рота зустрінеться з вогневою протидією?
Андрій Шадрін: Це вже є як обставини непереборної сили, форс-мажор. Якщо це просто сталося на марші не має бути ніяких перешкод, навіть поламана техніка просто залишається і чекає на евакуацію, підрозділ продовжує рух.
Олександр Шульман: Коли ваша рота разом з американцями та іншими партнерами з НАТО утворювали такі колони, або висувалися єдиним маршем, рівень навчань ваших механіків-водіїв відповідав стандартам НАТО чи ні?
Андрій Шадрін: Так. Наші водії проявили себе прекрасно. У нас не було жодних проблем навіть з нічним маршем, який ми провели, користуючись ще старими радянськими приладами нічного бачення. Але нічний марш ми провели успішно, ніде не запізнилися, нікого не загубили. Все пройшло на вищому рівні і американці залишилися дуже задоволеними, особливо почувши, що в нас радянська техніка, яка відпрацьовує вже другий, третій свій термін і ресурс.
Олександр Шульман: А інші аспекти — поповнення БК, наприклад?
Андрій Шадрін: Ми використовуємо не натівський колібр, тому логістику боєпостачання самі вирішували. Але з кожною колоною американських "Абрамсів" (танк) або американських Паладінів (це самоходні артилерійські установки М109) завжди є 6 машин постачання і за ними йде 12 або, навіть, 18 вантажівок. Тобто американці возять все за своїм підрозділом завжди і єдине місце, де в них немає під боком вантажівки, це безпосередньо лінія розмежування, лінія ведення бойових дій. Наскільки я зрозумів, автівки тримаються на дистанції 3-4 км. Якщо це танк, вже під’їжджає машина з боєкомплектом. Тобто вони не виводять техніку з бою ні в якому разі.
Олександр Шульман: Відомо, що перезарядка Абрамсів відбувається швидше ніж на Т-64.
Андрій Шадрін: Звісно. Американці, до речі (ми порівнювали бронетехніку), відмовилися від автоматів заряджання тому що це техніка безпеки, по-перше, бо в Абрамса весь боєкомплект знаходиться в броньованій коробці позаду башти танку і там є заряджаючі. Заряджаючого може контузити, він може бути поранений, з ним може ще щось статися протягом бою, але американці їх використовують, додаючи члена екіпажу заряджаючого. Це продиктовано безпекою і швидкістю.
Олександр Шульман: До речі, якщо пригадати досить багато і фото, і відео про знищення Абрамсів в ході бойових дій. Але якось не чути про суттєві втрати щодо екіпажів танків, тому що вибух відбувається за баштою, спеціальні вишібні панелі сприяють тому, що палаючі унітари вибухують в повітря, екіпаж залишається контужений, але майже неушкоджений.
Андрій Шадрін: Вся техніка американців розрахована на безпеку екіпажу в першу чергу. Ми порівнювали БМП і Бредлі здебільшого, це було дуже цікаво. Перше, що ми розповідали про наші БМП-2, це основний бак для палива, на якому сидить десант. Коли американці це бачили, в них не було цензурних слів, тому що вони просто питали: а навіщо? Типу не було місця, де ще поставити бак? Будь-яке влучання в цей бак і весь десант перетворюється на вугілля, а машина на крематорій. У американців це зовсім не так, але перше враження про Бредлі - це величезний сарай. Вона висока, здоровезна, вона важить 24 тонни проти 14 у БМП-2, але вона дуже міцно броньована, витримує РПГ-7 з будь-якої проекції, окрім корми і на неї можна навіть вішати динамічний захист. Для мене, знову ж таки, динамічний захист — це круто, це класно. Те, над чим можна попрацювати. Але по озброєнню американці не люблять свою Бредлі. І коли вони чують про автоматичну 30 мм гармату 2А42, вони, звісно, радіють, що у нас такі гармати — вони кажуть, що вона краще.
Але найбільша перевага для мене, як для десанту, Бредлі над БМП-2 — це наявність апарелі. Тому що американці, які були у складі OPFOR, настільки швидше за нас могли розгорнути відділення в бойовий порядок за рахунок апарелі. Ці секунди — це людські життя. Люк апарелі програє точно. В іншому їх можна порівнювати, вони в принципі ровесниці, що Бредлі, що БМП. І глибокої модернізації силової установки не було ніколи.
