"Це напевно найшвидший катер, який є у ВМС", - командир МБАК «Слов’янська»
Як екіпаж несе службу на патрульному катері? Чому він називається саме Слов’янськ? Про досвід перебування з американськими колегами та багато іншого розповів командир патрульного катеру Слов’янськ лейтенант Дамір Аулін в етері Армія FM.
Ірина Зінчук : Сьогодні ви командир патрульного катеру Слов’янськ, розкажіть про цей катер взагалі, вашу службу на ньому, як вас призначили сюди, такого юного?
Дамір Аулін: До цього у мене була позитивна участь у ВМС, я був командиром малого броньованого артилерійського катеру “Вишгород” з 2017 по 2019 рік. У 2019 році я був призначений командиром патрульного катеру “Слов’янськ”. На той час ще назви не було, просто був катер класу Island. Техніка у цьому катері досить цікава і надійна, не дивлячись на те, що техніка 1988-го року спущена на воду, вона має кращі показники ніж деякі новіші кораблі. Ну і комфорт, перш за все, відрізняється від катерів, які будувалися у Радянському Союзі та від американських катерів. Це звісно досить великий плюс. Катер має морехідність до 5-ти балів, автономність 5 діб та швидкість 30 вузлів. Це напевно найшвидший катер, який є у ВМС, якщо не брати до уваги Кентаври.
Ірина Зінчук: У чому особливість служби саме на такому катері? Чи багато у вас людей у підпорядкування? На скільки складно керувати особовим складом?
Дамір Аулін: Екіпаж складає 20 осіб, зі мною. Ми маємо досить дружні відносини, незалежно від віку і від посад, можемо і посміятися, хлопці дуже привітні, заходьте якось в гості до нас. Особливості проходження служби на плавскладі — це досить великі навантаження на особовий склад під час виходу в море, бо найближче до Бога лише моряки та пілоти. Нема куди тікати. Іноді ми попадаємо у шторми, всього ефіру не вистачить, щоб розповісти все.
Ірина Зінчук: Я знаю, що ви повинні були пройти десятиденний курс у США, у Меріленді, розкажіть про цей досвід, як взагалі відбувалося навчання?
Дамір Аулін: Люди наприклад не розуміють деякі, що підготовка о/с є найбільш важливішим етапом у формуванні військової частини та у формуванні екіпажу катеру. Підготовка екіпажу займає досить довгий кропіткий етап. У нас вона почалась з формування військової частини, потім з підготовки у Миколаєві, потім з мовної підготовки, а потім вже підготовка у сполучених штатах, яка була два з половиною місяць. Тільки після цього катери були передані нам і були прийняти до складу ВМС, і почали виконувати свої задачі. Підготувати одного командира катера — це десять років, а пригнати сюди катер, або побудувати — два роки. Найважливіший ресурс у ВМС і в ЗСУ — це люди.
Ірина Зінчук: Наскільки відрізняється підготовка моряків в Україні і в США? Чи все вам було там зрозуміло?
Дамір Аулін: Все було зрозуміло, ми пройшли мовну підготовку, у нас були перекладачі про всяк випадок, бо була технічна термінологія, ми спілкувалися англійською мовою там постійно, всі заняття були англійською. Найскладнішим було перебороти бар’єр, коли ти боїшся щось неправильно сказати й тебе не зрозуміють.
Ірина Зінчук: Чи вдавалося вам поспілкуватися з американцями, дізнатися якісь їхні традиції, особливості їхньої служби?
Дамір Аулін: Так, ми товаришували з ними, їздили на всілякі заходи, на бейсбол, на барбекю, на екскурсії до Вашингтону, Нью-Йорку. Ми постійно з ними спілкувались та залишились із ними в гарних відносинах. Ми досі спілкуємося, переважно по службі, але вони завжди готові допомогти. Вони дуже привітні, досі допомагають нам опанувати деяку техніку.
Ірина Зінчук: Ви пам’ятаєте той момент та які емоції, які ви переживали коли вперше вийшли в море як командир свого катеру?
Дамір Аулін: Найбільші емоції я пережив, коли вийшов в море як вже допущений командир, всі офіцери здають заліки і командири здають заліки на самостійне управляння катером у морі. Коли командир здає всі заліки і допускається до самостійного управляння катером в морі — ось це як камінь з душі, тільки тоді ти можеш називатися справжнім командиром цього катера.
Ірина Зінчук: А чому катер назвали саме “Слов’янськ”?
Дамір Аулін: Міста обирають на честь наших хлопців, честь їх пам’яті, на честь загиблих морських піхотинців, які віддали життя за захист територіальної цілісності та недоторканості нашої країни. Я вважаю, що це досить сильна традиція і надалі вона буде тільки процвітати.
Ірина Зінчук: А між собою ви якось називаєте свій катер? Чи є якесь кодове слово, яке говорить тільки екіпаж?
Дамір Аулін: Я так не згадаю, але ми всі його дуже любимо, завжди його миємо, ми просто біля нього літаємо, це наша ластівка.
Ірина Зінчук : У льотчиків є таке поняття як нальотність, тобто скільки пілот вже налітав годин, чи ведеться облік годин у моряків?
Дамір Аулін: Так, ведеться, але не в годинах, а в пройдених милях. Ведеться облік від моменту зйомки катеру з пункту базування, до моменту його постановки й рахується кількість сама ходових миль, не рахується коли він стоїть на якорі, тільки коли катер на ходу. У мене вже пройдено понад шість тисяч миль.
Ірина Зінчук: Чи впливає пройдена кількість миль на призначення на певні посади?
Дамір Аулін: Це впливає на відпрацювання хорошої морської практики. Це коли командир знає свій катер, приймає рішення спокійно і зважено, не боїться приймати рішення. Ніколи не полізе туди, де може бути загроза для катеру та для особового складу. Коли досвід вже досягає найвищих рівнів командира просувають по службі, наприклад, на посаду заступника начальника штабу, або на командира іншого корабля де він може дізнатися щось інше. Офіцери не затримуються на посадах, тому що, якщо понад два роки, він буде обіймати посаду командира катера, помічника командира, в нього буде пропадати інтерес. Якщо він завжди буде навчатися, завжди буде намагатися проштовхнутися нагору, то інтерес нікуди не зникне, командир буде тільки відточувати навички, самовдосконалюватися.
