Чи жіноче обличчя у війни?

Чи жіноче обличчя у війни?

«Війні байдуже якої ти статі». Це цитата з книги Анни Шили «Жінка війни». Справжнє ім’я автора Галина Сліпушко. І в студії Армія фм  вона розповіла про свою книгу і 25 жіночих образів, зібраних у ній. А про важливість таких видань поговорили також із двома героїнями книги парамедиком Оленою Мосійчук та консультантом при комітеті Національної безпеки Анною Коваленко.

 

Яна Холодна: Галино, розкажіть, як виникла ідея створити таку книгу, об’єднати 25 жінок в одній книзі?

Галина Сліпушко: Насправді, я ніколи не планувала писати таку книгу. В мене не вистачило сили піти в АТО, хоча багато моїх знайомих зробили це з перших днів. Одного разу по телевізору я дивилась передачу на військову тематику і впізнала там одну зі своїх знайомих, яка стала волонтером, часто відвідувала Схід і розповідала про свою історію кохання. Я дуже захопилася цією дівчиною. Її звати Вікторія, у книзі це Віта. Ми з нею зустрілися, вона розповіла свою історію. Я її написала у себе в блозі. Потім написала ще одну історію. Почала шукати своїх героїнь. Але не було заплановано певної кількості, певних імен. Це був рандомний пошук. І якось так виходило, що я знаходила своїх героїнь, вони мене знаходили. Виникла ідея написати 100 історій, потім 50. Але кожне оповідання займало багато часу і сторінок, і наразі їх вийшло 25. Усього записано близько 40 історій. Хтось згодом відмовився.

Яна Холодна: Чи ви знайшли запланованих 100 жінок?

Галина Сліпушко: Так, в мене є певний список, я спілкувалася, зустрічалася тет-а-тет. З кимось в кафе, з кимось говорила телефоном, вони знаходилися на бойових позиціях на Сході. З кимось у форматі фейсбука. Для мене була дуже велика честь – писати про таких жінок.

Яна Холодна: Які слова ви знаходили, щоб вмовити жінку стати героїнею книжки?

Галина Сліпушко: Це було просто. Я писала, що я  - це я, пишу книжку. Загалом, дівчата відгукувалися, йшли з ініціативою. Для них це було приємно. Були такі, що відмовлялися. Траплялося навіть таке, що інтерв’ю було записане, оповідання написане, але після цього жінка говорила, що вона не готова поділитися цією історією, і просила зняти з публікації. Звичайно, я це робила. Дехто говорив, що я можу писати сама, адже це художня книга. Але, звичайно ж, мені хотілося донести до кожної про що я пишу, чому пишу. Але водночас – ця книга не просто про історію кожної, це символічний образ. Адже і жінок у нас значно більше. Також у своїй книзі я досліджую етимологію жіночого імені і його впливу на життя жінки. Сподіваюся, що цими іменами молоді батьки називатимуть своїх дітей.

Яна Холодна: Олено, ви парамедик. Коли до вас звернулася Галина зі своїм задумом, яка у вас була перша реакція?

Олена Мосійчук: Ми поспілкувалися, я промониторила. В нас дуже рідко кажуть про жінок. На військові свята зазвичай говорять про хлопців, нагороджують хлопців. Але за весь мій час перебування в АТО – з 2014 року до сьогодні, співвідношення чоловіків і жінок в армії 50х50. Жінок зараз значно більше і кожна з них там не заради нагород чи визнання, але кожній хочеться, що б на професійні свята її привітали, сказали гарні слова. З 2014 року ми з Невидимим батальйоном розмовляли про те, що жінка в армії така ж, як і чоловік. А іноді вони роблять значно більше. Ніж чоловіки. Така книга – це шанс, щоб люди, світ, прочитали і зрозуміли, що жінка – це не дише берегиня свого дому і мати, а й дійсно жінка, яка вміє захищати свій дім, країну, націю, дітей. Я дивлюся по своєму місту – Дніпру, - в нас багато дівчат-волонтерів, які асоціюють себе з військовими, бо кожна з них була в АТО, з хлопцями, під обстрілами. Вони це пройшли, і їх нічим не злякаєш.

Яна Холодна: Анно, ви виконуєте представницьку функцію – ви консультант при Національному комітеті оборони. Ви були радником міністра оборони, їздили самі на фронт. Які слова Галини знайшли відгук у вашому серці і ви погодилися розповісти свою історію для книги?

Анна Коваленко: Ми дуже довго знаходили час, щоб зустрітися і поспілкуватися. Але Галина сказала, що ця книга – це символічний образ кожної, яка має свою роль. Я була захоплена тим, що в книзі будуть історії жінок, які безпосередньо служать. Це один з інструментів доносити рівність, щоб такі книжки читали і жінки, і чоловіки. Щоб жінки розуміли, що вони в цьому світі можуть все, і чоловіки так само це розуміли і приймали. Книжка – найкращий інструмент для того, щоб працювати з культурою мислення.

Яна Холодна: Коли ми говоримо про жінок на війні, я пригадую заборонену у Радянському союзі книгу Алєксєєвіч «У війни не жіноче обличчя». Ви хотіли зробити щось подібне, чи у вас була інша мета?

Галина Сліпушко: Я від початку писала про жінок і для жінок. Писала ще з дитинства – жіночу прозу. Вивчаю психологію і мені завжди був цікавий саме жіночий світ. Коли почалася війна, я хотіла писати про жінок. Так, мої героїні, можливо, дещо ідеальні, бо всі вони красиві, сильні, мужні. Але щоразу, коли зустрічалася зі своїми героїнями, я поверталася додому дуже емоційною, я не могла спати, писала після роботи вночі. Я в них бачила тільки краще. Мені хотілося писати про них піднесено. З іншого боку ми говоримо про досить серйозні речі – гендерну рівність в армії, ситуацію в країні. Я про це пишу зі слів своїх героїнь. І ще багато в книзі я пишу про дітей, які живуть на Донбасі на межі війни.

Олена Мосійчук: Головне, що ця книга руйнує стереотипи, які поширюють наші чоловіки, які знаходяться  в армії. Про те, що жінка йде служити, щоб знайти собі чоловіка. Але багато жінок, які пішли на фронт, мають і чоловіків, і дітей. Деякі зі своїми чоловіками і дітьми пішли на фронт. Тому, ця книга руйнує стереотипи.

Дар’я Бура: Галино, ви не були знайомі особисто з жодною своєю героїнею?

Галина Сліпушко: Ні. Єдина дівчина, яку я знала, це була моя колега по роботі. З іншими жінками, які стали праобразами моїх героїнь, я познайомилась в процесі написання книги.

Дар’я Бура: Яке співвідношення у книзі художнього і реальної історії кожної з героїнь?

Галина Сліпушко: У нас відсутні автобіографічні довідки. Я, як художник, додаю певні моменти. Є жінки, які просили змінити своє ім’я. Є оповідання, в яких описується кілька імен. Це збірний образ. Є група жінок, про яких я хотіла написати, і називаю кожне оповідання певним іменем. І вивчаю етимологію цього імені. Є жінки, чиї імена означають тиха і спокійна, а наразі вони мужні і сміливі. Я веду свій етимологічний словник і сподіваюся, що в наступному перевиданні він увійде до книги. Ділити процентно, що і реальним, а що художнім це наразі дуже важко. Бо коли жінка розповідає свою історію, я все одно пишу її своїми слова. Тема війни не приватизована і про неї може писати будь-хто.

Яна Холодна: Дівчата, як вам було читати про себе свою історію?

Олена Мосійчук: Тяжко. Бо коли тобі задають питання, і ти на них відповідаєш – це легше. А коли це все переводять в книгу, ти читаєш і розумієш: «Невже це реальність?» Ми вже п’ятий рік живемо у війні, війною, переносимо її на себе, приносимо у свій дім, сім’ю і вже настільки звикаєш, що десь в середині деякі моменти забуваєш. Я відіслала книжку мамі, вона прочитала сину і він запитав: «Невже настільки складно на війні?». Діти, які у цивільному житті, вони не розуміють і їм не показують новини про війну.

Анна Коваленко: Мені було цікавіше читати про інших. Як сприймають ці події, як люди пропускають це через себе. І так, певні зафіксовані речі допомагають  тримати ці зміни в собі самому. Такі замальовки є корисними, щоб зафіксувати себе в той час і зрозуміти як змінюєшся.

Яна Холодна: Така література – це вклад в історію, гадаю.

Олена Мосійчук: Це ще допомагає з реабілітацією тих, хто повертається з війни. Насамперед пост-травматичний синдром виникає після повернення. Коли виникають непорозуміння в сім’ї. Така література напевно лікує рідних такої людини. Коли вони розуміють, що він пройшов смерть свого брата, друзів, побратимів, на своїх руках виносили дітей. Рідні розуміють, як далі спілкуватися з цією людино. Ми повертаємося звідти адекватними, нас неадекватними робить сім’я, яка не розуміє, суспільство, яке не розуміє.

Яна Холодна: Дівчата, ви на фронті з 2014 року. Як ви вважаєте, все ж, чи місце жінки на війні?

Анна Коваленко: Жінка громадянин? Громадянин. Українка? Українка. Захищає свою землю? Захищає. Все дуже просто. Роль вона вже обирає сама, відповідно до своїх якостей, своєї спеціалізації, своїх професійних вподобань, фізичних можливостей. І має розуміти, що в неї є рівні можливості з чоловіками і отримувати рівну фінансову допомогу за те, що вона робить.

Олена Мосійчук: Наприклад, у чоловіка з’являється дитина і його обов’язки – відповідати ти  вимогам, які нав’язує соціум. Але. 50% за статистикою залишають своїх дітей і дружин. Тому, казати де місце жінці, вже не на часі. В армії жінки не покидають бойові  позиції, поранених побратимів або дівчат, які приїжджають, і борються за те, щоб в хлопців були одяг і їжа, тут допомагають юридично і фінансово. 50% тих, хто на даний час тримають армію, це жінки.

Яна Холодна: Всі дівчата такі різні, Галино, як вам вдалося зібрати ці всі історії, переплести їх? Скільки часу знадобилося на написання?

Галина Сліпушко: Насправді, я писала книгу близько двох років Це від ідеї, до редагування і виходу книги. У  мене була кілька разів думка полишити цю ідею. Залишити на рівні персонального блогу. Але мої друзі мене підтримували. Були жінки, які долучалися на останніх сторінках цієї книги. Але, вважаю, що випадковостей не буває, тому відібрані саме історії цих жінок. Ціль моєї книжки – надихнути людей на любов до життя. Особливо коли життя на межі.

Яна Холодна: В книзі кожен портрет намальований олівцем. Звідки така ідея виникла?

Галина Сліпушко: Художниця Відана Білоус – студентка КНУ ім.. Т. Шевченка. Ми познайомилися, така ідея в мене виникла. Коли ми дивимося на портрет, ми не можемо на 100% сказати – це та жінка чи не та. Це образ. Ми не знаємо колір її волосся, очей, її вік. Цей чорно-білий графічний портрет підкреслює емоції війни. Моя книжка подобається не всім. І це нормально, коли хтось себе вгадує, а хтось не вгадує. Портрети – це одна з загадок нашої книги. Чи вгадала ти сама себе, чи вгадала я тебе.

Дар’я Бура: А чи якось ви плануєте використати історії тих дівчат, які не увійшли до книжки?

Галина Сліпушко: Я сподіваюсь, що ми цю книгу зможемо допрацьовувати, переписувати, додавати. Можливо, хтось, хто себе не побачив в цій книзі захоче, щоб його подали більш яскравим, реальним образом. Є намальовані портрети тих, хто не увійшов у цю книгу. Якщо комусь буде цікаво, я б була рада.

Яна Холодна: Де можна купити цю книгу?

Галина Сліпушко: Книга продається на сайті видавництва «Фоліо». Можливо вже є у книжкових магазинах.