Дівчата-ветеранки: Ми прагнемо виховувати нове покоління та задати вектор змін в Україні, за який боремося на війні

Дівчата-ветеранки: Ми прагнемо виховувати нове покоління та задати вектор змін в Україні, за який боремося на війні

Жіночий ветеранський рух набирає обертів. Рух, який об’єднує діючих жінок військових, ветеранок, добровольців, волонтерів і медиків. Про те, для чого дівчата об’єднуються та чому не припиняють свою боротьбу, в програмі Поліграф розповіли засновниці руху Андріана Сусак та Марія Берлінська.

Дар’я Бура: Дівчата, ви доволі відомі особистості і, я так розумію, якщо ви займаєтеся далі питанням жінок на війні, то ваша війна ще триває?

Марія Берлінська: Думаю, війна триває для всього суспільства. Вже 5 років, з часів революції для тих, хто включився в захист свободи, захист країни, захист своїх людей. Для мене війна – це не лише Схід України, це війна по всій країні. І важливою є робота з міжнародними партнерами, робота в інформаційній війні, яку Росія веде дуже успішно. Нам час вигравати ці бої.

Андріана Сусак: Я б додала, що це війна не лише на Сході, а й на міжнародному рівні, де важливе представлення питань України. Не конфлікту, не цивільної війни, а війни саме з Російською Федерацією. Також це війна за людей, за ту частину громадянського суспільства, яка може задати вектор в цій країні і може показати напрямок, куди йти. Тому, що, ті люди, які повертаються з фронту, добровольці, вони мотивовані, можуть боротися і в інформаційному полі. Це люди, які знають два кольори – чорне і біле – правда і неправда. Вони не продажні, чисті і відкриті. І готові далі боротися. А нам в цивільному житті потрібно рятувати цих людей. Щоб не було проблем з ресоціалізацією, суїцидами. Я, повернувшись, мала певні проблеми з ресоціалізацією, але мені пояснили, що я можу боротися і замінити фронт на Сході, фронтом в цивільному житті. І потрібно зробити тут таку платформу, щоб ті, хто зараз на фронті, могли повертатися і казати: «Так, я знаю, за що боровся».

Дар’я Бура: Все, що ви озвучили, стосується усіх ветеранів, і хлопців, і дівчат, а чому рух називається Жіночим?

Марія Берлінська: Потрібно розрізняти ці речі. Якщо ми говоримо про жіночий ветеранський рух, то ми не винаходимо велосипед. Все давно вже винайдено. Ми мали великий тур з Андріаною і Юлею Матвієнко в США і Канаді. Це країни, які більше ніж століття не ведуть війну на своїх територіях, але ті дівчата і хлопці, які задіяні у миротворчих місіях, по поверненню створюють ветеранські рухи. І жіночі ветеранські рухи у них надзвичайно потужні. Це передусім підтримка ветеранів, поранених, їх сімей, освітні програми реабілітаційні та тренінгові. І що важливо, що ми хочемо перейняти – це можливість впливати на позитивні зміни в секторі безпеки і оборони. Дівчата, які пройшли війну, за цей час почали розумітися в питаннях, значно іноді краще, ніж ті генерали, які служили 20 років. По бойовим питанням, матеріально-технічнгого забезпечення, медичним, навіть просто по питанням стратегії і тактики боїв, вони починають розуміти ці питання значно глибше. Тому, що вони булим там, пройшли це і знають ціну втрат. Тому Жіночий ветеранський рух – це мотивовані дівчата, які могли не йти на війну, але пішли.

Андріана Сусак: Насправді в Україні зараз багато різних ветеранських організацій, але чи справляються вони зі своєю роботою? Нас у Жіночому ветеранському русі об’єднує те, що свого часу нам говорили: «ты же девочка», «тобі цього не потрібно, чого ти сюди приперлась», «ти маєш сидіти вдома і варити борщі». Ми прийшли добровільно, тому, що треба було захищати країну. Аналогів такої організації, як Жіночий ветеранський рух в Україні немає. Це не буде громадська організація, яка з держави витягатиме гроші.

Марія Берлінська: Жінці і в мирному житті, і на війні, щоб її сприймали на рівних, потрібно бути вдвічі кращою. Згадайте, 2014-2015 рік – хлопці, які йшли, як добровольці, на них дивилося суспільство, тому, що ти хлопець, ти повинен. На дівчат так ніхто не дивився, навпаки забороняли. Це був їхній вибір. Тобто, якої мотивації повинна бути жінка, щоб попри всі заборони і стереотипи, піти і дійсно бути бойовою одиницею. До того ж, я дуже чітко бачу бойове сестринство і солідарність у дівчат. Вони вміють одна одну підтримати. Хлопці деякі, коли повертаються, дозволяють собі забути про свої обов’язки, бо «я ж воював». Дівчата таким не займаються. Як тільки вони повертаються з війни, одразу включаються в роботу, сім’ю, волонтерство. Вони не перекидають відповідальність.

Андріана Сусак: Зараз чоловіка більше сприймають як захисника. Коли повернулася з війни, особисто я спілкувалася лише в колі своїх побратимів, які мене знають особисто. Тобто, коли йдеш на якийсь форум чи в громадську організацію, тебе не сприймають, бо не знають пройденого шляху. Дівчатам після війни навіть часто немає кому виговоритися. Тільки в Жіночому русі, я зрозуміла, що можна виговоритися, спільно щось робити, діяти, вбивати цю посторадянщину. У нас був перший зліт ветеранок, ми виговорилися, роззнайомилися, ми готові допомагати і підтримувати одна одну.

Дар’я Бура: Як відбувався процес створення Жіночого ветеранського руху?

Марія Берлінська: Влітку ми зробили перший зліт ветераном. Скоро буде другий, де буде більше дівчат. Ми запросимо успішних жінок, які займаються зокрема питаннями безпеки і оборони. Далі відбувається детальніша робота по напрямкам. Дівчата чітко визначають для себе основні задачі. Основних три: взаємопідтримка – бойове сестринство (до того ж, дівчата не концентруються лише на собі, вони і чоловікам допомагають), питання сектору і оборони, у майбутньому нам цікаво, щоб дівчата з відповідною освітою і кваліфікацією вирішували питання державного управління. Тільки ті люди, які включилися останні 5 років в захист країни, мають моральне право вирішувати якою буде Україна.

Андріана Сусак: У нас зараз раз в два тижні проходить фасилітація і ми влаштовуємо брейншторм, ми проговорюємо напрямки діяльності, напрямки місії. Під час фасилітації кожна людина, яка в русі, проговорює свої проблеми, ми обговорюємо шляхи вирішення. Далі ми представимо на другому злеті ветеранок проект. Будуть люди, які відповідають за напрямки діяльності. І рух розвиватиметься по осередкам, по всій Україні.

Дар’я Бура: Хто може входити в рух – лише ветеранки, чи діючі дівчата військові, волонтери, медики?

Марія Берлінська: Як на мене, ветеранки, це не обов’язково ті люди, які демобілізувалися. Для діючих військовослужбовців дівчат – це теж відкрито. Для всіх дівчат, які колись прийняли для себе рішення йти і захищати, це діє. Є сторінка «Невидимий батальйон», туди можна написати, приїжджайте на злет, знайомитися…

Андріана Сусак: Я вважаю, що є волонтери, які зробили більше, ніж ті військовослужбовці, які просто служили. В нашу місію закладено, що і люди, які включилися в процес, можуть входити в наш рух. Але в нас буде етика прийняття в рух, правила, які, якщо порушуєш, - одноголосно виключаєшся з руху. Це не рух якоїсь політичної сили, не рух, аби розпіаритися. Це рух проти проблем, які були закладені ще на Майдані, рух, для впливу на молоде покоління, на виховання, яке буде прикладати руку і казати: «Завдяки тобі», «Дякую за службу». У нас одна ціль – «Вони загинули не дарма».

Марія Берлінська: Нам дуже важливо, вчитися на помилках. Багато ветеранських спілок роздробилися, розпалися. Цілісними лишилися ті, хто на березі домовився про правила, що ми передусім друзі. Нас в суспільстві насправді кілька відсотків. Рівень дискусії важливий, взаємоповага, конструктивний діалог.

Андріана Сусак: Ми зараз тільки вчимося, але розуміємо, що будемо працювати з гілками влади, то важливо, щоб не було використання ветеранок і патріотів. Використання ветеранів і патріотів в політичних баталіях – це ганебно.

Дар’я Бура: Коли вже ви явно показали, що реально можете боротися і відстоювати свої права, як на вас реагують чоловіки?

Марія Берлінська: Я не та людина, яка дозволить якусь дискримінацію. Я хочу, щоб люди оцінювали людей передусім по людським якостям і за рівнем професіоналізму. Як в армії, так і у всьому іншому. Нещодавно говорила з людиною з Повітряних сил США і офіцер американської армії сказав, що якщо людина може реалізуватися професійно – значить це офіцер, полковник, майор, немає значення стать. Нам важливо привити це в Україні, а не так, як було в СРСР, коли «Жінка – це друг людини». З проектом «Невидимий батальйон» ми змінюємо ставлення. І це не голослівно, дівчата своєю службою довели. Звичайно, не всі. Але і не всі чоловіки доводять, багато хлопців не змогли.

Андріана Сусак: Були різні випадки. Але зараз потрібно виховати думку в суспільстві, в першу чергу в дівчат, які вступатимуть у військові ліцеї, які приходять в армію. Вони мають бути професійні, вони не повинні говорити «ну я ж дівчинка», повинні пройти професійний відбір. Ми маємо виховувати нове покоління, нову армію. У нас в армії повинна з’явитися середня ланка управління. Бо наразі є солдати і генерали.

Марія Берлінська: Ми хочемо досягнути того, щоб людина в формі викликала повагу. Щоб в нас народ теж навчився говорити «Дякую за службу», як це говорили нашим дівчатам в Канаді і США. Щодо чоловіків і їх сприйняття – чоловік, який не має психологічних проблем, він не буде самостверджуватися за рахунок жінки. Я зустрічала завжди два різних підходи: здорові психологічно чоловіки, для яких жінка – це партнер, посестра, рівна людина, з якою можна спільно працювати. А є другий тип – це коли успіх жінки сприймається як власна поразка. Це закомплексовані чоловіки з фобіями. Нормальні, реалізовані чоловіки таким не страждають.

Дар’я Бура: Ви своєю роботою досягли того, що жінки зараз можуть йти служити на ті посади, на які вони прагнуть. Які ще досягнення є у вашого Жіночого ветеранського руху?

Марія Берлінська: Дійсно було відкрито 63 позиції в тимчасовому переліку штатних посад. Це одне з досягнень «Невидимого батальйону» спільно зі здоровими депутатами та міжнародною спільнотою. З фільмом «Невидимий батальйон» ми успішно протидіємо російській пропаганді всюди в світі. Жіночий ветеранський рух – це окрема історія, яка буде надзвичайно потужним чинником в громадському житті країни. Хочу, щоб дівчата максимально могли впливати на державні процеси, за які вони воювали. Зараз починаємо проект ветеранської дипломатії. Я коли побачила наскільки дівчат слухають в штаб-квартирі ООН, в канадському парламенті, в інших міжнародних інституціях – це можливість відсікти намагання Росії розказати, що в нас громадянська війна, конфлікт. У нас російська окупація. Коли я співставила, наскільки ефективні дівчата-ветеранки і наскільки неефективні дипломати за кордоном, виникла ідея, створити проект ветеранської дипломатії. Зараз в нас є хороші «Могилянські стипендії».

Андріана Сусак: Вже досягнення те, що ми зустрілися і познайомилися. Ви скоро побачите нас на різних міжнародних майданчиках і побачите, як будуть змінюватися процеси. Коли збирається снайпер, мінометник, штурмовик і мінер – не можу вийти щось погане. У нас починається співпраця з державним управлінням. Мрію про повагу, ту, яку я бачила у Вест-Пойнті, про повагу командира до своїх підлеглих і про повагу підлеглих до командира, як вони бояться його підвести.