Депортація кримських татар: "Імперію не збудували, а цілому народу поламали життя"
18 травня 1944 року відбулась депортація кримських татар за наказом тоталітарного режиму. Василь Павлов і Сергій Громенко – історики, в ефірі Армія фм розповіли про ті події, чому тисячі людей вивезли з їхніх домівок, куди їх переселили, та як вони виживали Читайте:
Варто почати з наративу, який сконструйовано навколо депортації кримських татар, спочатку Радянським союзом, а тепер і путінською Росією. Відповідно до цього наративу, кримські татари вводяться в контекст депортації з питань колабораціонізму у Другій світовій війні. Начебто, масове дезертирство кримських татар з лав Червоної армії, начебто, масова співпраця з німецькими окупантами призвела до того, що Йосип Сталін був змушений в буквальному сенсі ухвалити рішення про депортацію з одного боку в якості покарання, з іншого боку – в якості превентивного заходу, аби не допустити татарсько-слов’янського протистояння на півострові, яке начебто мало відбутися.
Але, варто задавати питання не «За що Сталін депортував народи?», а «Навіщо він це зробив?». Більшість істориків вважають, що після Сталінгардської битви, Йосип Сталін повернувся до ідеї завоювання Босфору і Дарданелли – протоків, які з’єднують Чорне море з Середземним, а на той час, як і сьогодні, ці протоки належать Туреччині, для того, щоб на майбутнє забезпечити собі плацдарми для ведення бойових дій проти Туреччини, а таких плацдармів є два – Крим і Кавказ, він взявся до зачищення цих теренів від можливо у майбутньому нелояльного населення. Спочатку було ухвалено рішення про депортації, а пізніше було підведено про це нормативну або виправдальну базу, якою маніпулюють і до сьогодні.
Без депортації кримських татар у 1944 році, росіяни за жодних обставин не почали б становити абсолютну більшість населення Криму. І саме тому, без визнання депортації геноцидом, без визнання злочинів Радянського союзу в насильницькій зміні етнічного складу півострова, ми не можемо перемогти російський аргумент про «исконно русский Крым».
Що являв собою Крим до 17 травня 1944 року. Яким він був напередодні депортації
Крим був півостровом, сполученим з сухопутною Україною через суходільний Перекопський перешийок і не сполучений з Росією жодним чином. НА півострові на цей момент перебувало, за різними підрахунками, менше мільйона людей. Тому, що, понад 300 тисяч людей зазнали насильницьких вигнань на роботи до Німеччини, загинули, евакуювалися з понад 1,200 мільйонів, які були напередодні війни.
Першою за кількістю населення групою були росіяни, але вони не складали абсолютної більшості. Другою були кримські татари, потім були українці. Надзвичайно високим був відсоток так званих стародавніх етносів Криму – вірмен, болгар, греків – понад 15-20% населення.
Крим перебував у статусі автономної радянської республіки у складі РФСР. Крим був звільнений від нацистських окупантів буквально за тиждень до початку депортації – з 9 по 12 травня. І, відповідно, Крим був наводнений військами.
За військами нацистів, яких відганяли з території Криму і Кавказу, рухалися війська НКВС, які здійснювали ці злочинні депортації. Якраз у цей тиждень відбувалися заходи з виловлення так званих антирадянських елементів, зачищення колишніх колабораціоністів, проведення первинного огляду населення. По Криму були розквартировані радянські війська і радянська влада уявляла хто, де і навіщо живе.
Крим 17 травня 1944 значно був ближчий до Криму в 19 столітті, ніж до Криму серпня-вересня 1944 року.
Депортація 1944 року не була першою депортацією
Безумовно, Радянський союз був першим, мав сумнівну першість у світовому рейтингу з масового переселення своїх людей. Радянська влада розпочала експерименти, насильницьке переселення ще в 1919. Потім, в 1936 році відбулась перша масова депортація за національними ознаками. Це ставало наслідком погіршення зовнішньополітичних обставин. 1939-1941 роки, коли Радянський союз розширювався за співпрацею з німцями, кожного разу, коли радянська влада приходила на нову територію, місцеве населення, передовсім інтелігенцію, аристократію, духовенство завантажували в ешелони і відправляли на Сибір.
1943-1944 роки – пік, коли масово було виселено шість народів до останньої людини.
З 1936 року по 1941 рік масового заселення російського населення на ці території ще не відбувалося. Все ж таки, відбувалася війна і там було більш не цивільного населення, а більше військ. Натомість, російське населення почало заїжджати на нові землі після закінчення Другої світової війни. Не можна казати, що одних вигнали, наступного дня заселили інших. Це була політика, ніхто не знав, чи почнеться війна з Туреччиною і як вона перебігатиме.
Сталін, як учасник громадянської війни в Росії, як нарком з питань національностей давав собі раду з тим, що Крим – це останній пункт спротиву радянській владі. Кавказ перебував під Турецькою окупацією. Сталін не міг не боятися повторення цих подій.
Тому, коли російська влада і російські пропагандисти висувають зараз аргументи, що це було покарання за співпрацю з нацистами, ми можемо знизати плечима. 1,5 мільйона радянських громадян були учасниками колабораціоністських формувань в різний спосіб, але виселяли чомусь малі народи, які перебували на окраїнах.
Депортація кримських татар формально була забезпечена юридично постановою державного комітету оборони, як вищого органу керівництва Радянського союзу, 11 травня. І там було написано про масове дезертирство, масовий колабораціонізм. Бойові дії ще ведуться, руїни Севастополя ще палають, а вже Сталін підписує розпорядження Державного комітету оборони.
За день до цієї постанови з’явився лист Берії на ім’я Сталіна з викладенням позиції щодо депортації кримських татар. Тобто, ще навіть не було впевненості, коли німці будуть розбиті, а вже Берія пише про потребу виселення. І серед інших рядків, є одна показова фраза, яку слід виносити на титул усіх дискусій про депортацію кримських татар: «Небажаність проживання кримських татар на пограничній околиці Радянського союзу». Власне, він не мав наміру перед Сталіним викручуватися і приховувати наміри – небажано, щоб вони проживали і все. А колабораціонізм і дезертирство – це вже пізніші вигадки.
День депортації
Наскільки це можливо для художнього кіно, процес депортації висвітлено в картині Ахтема Сеїтаблаєва «Хайтарма». Потрібно розуміти, що Радянський союз не дуже тішився з того, що він робить, тому жодної відеохроніки не існує, жодної фотографії з місця депортації досі не знайдено. В нас лише підсумкові звіти на ім’я Берії і Сталіна.
За реконструкціями, які ми маємо на сьогоднішній день, світанок в травні в Криму приходився між 4 і 5 годинами. Між цими годинами в кожну кримсько-татарську родину приходило 4-5 осіб – 1,-2 офіцери, оперативники НКВС і решта – солдати Радянської армії. Вони знали куди приходити, попередні списки були укладені. За офіційною інформацією кожній родині давалося до півгодини на збори і можливість зібрати до 500 кілограмів особистих речей і майна на родину. Правда була така, що захопленим зненацька людям давали по 15 хвилин, зрозуміло, що 500 кілограмів жодна родина не в стані винести, тому, те, що було у руках, те виносили. Радянська влада офіційно описувала це майно і видавала талони. І за задумом, на ці талони можна було отримати таку ж кількість майна і земель на місцях спецпоселень. Зрозуміло, що цього зроблено не було. І те майно, яке залишалося, потім передавалося росіянам і українцям, які спокусилися або були примушені з їхніх колгоспів переїхати.
Є закон України про відновлення прав депортованих за національною ознакою, у ньому говориться про необхідність компенсувати, але механізм не розроблений.
Після того, протягом 2-3 годин, всіх зібраних саджали до армійських вантажівок і везли до пунктів, розташованих вздовж залізниці.
На сьогоднішній день, за офіціними даними, 32 тисячі оперативників і радянських солдат брали участь. На першу хвили 18-20 травня знадобилося для виселення 67 ешелонів, проте, точна кількість вагонів у цих ешелонах не підрахована. Але ми можемо говорити про щонайменше 3 тисячі вагонів. Саме тому депортація відбувалася протягом 3 днів.
Збройного опору радянським військам не зафіксовано, принаймні, про це є ремарка з листа Берії: «Ексцесів під час виконання не зафіксовано».
Потягом 1941 року по всьому Радянському союзу відбулась мобілізація всіх чоловіків призовного віку. Відповідно, чоловіки служать і не знають, що відбувається з їхніми родинами. 6 тисяч кримсько-татарських хлопців, які підросли, за тиждень після звільнення Криму від німців, опинилися на сортувальних таборах і мали поповнити мобілізацію. Чоловіки, хто перебував у батальйонах самооборони, які співпрацювали з німцями, протягом визволення в квітні-травні 1944 року, опинилися у в’язницях. Когось під час депортації заарештували окремо. Відповідно, на депортацію залишилися жінки з дітьми, старі і немовлята. Фізично не було кому чинити опір.
З усіх ексцесів, які відомі, - одна вантажівка підірвалася на міні, коли їхала. Єдиний спосіб, який був доступний для пасивного опору, - це була втеча. Ми не знаємо точно хто і як це робив. Деякі радянські солдати, розквартировані в будинках кримських татар, в ніч перед депортацією повідомляли своїх господарів, що депортація відбудеться, кілька десятків таких випадків зафіксована.
Коли в червні дійшла справа до депортації вірмен, болгар і греків та інших, ще близько 3 тисяч кримських татар були схоплені і відправлені на заслання. Хтось не перебував вдома, хтось втік хтось видавав себе за єврея, цигана… Цей опір відбувався, а решта фізично не могла нічого вдіяти.
Радянські виправдання депортації і цифри
Кожен з народів, які в 1943-1944 потрапили під каток на Кавказі і в Криму, були звинувачені в колабораціонізмі і дезертирстві. На сьогоднішній день, офіційно Радянський союз звинуватив 20 тисяч кримських татар в тому, що вони дезертирували і всі перейшли на службу до німців. Гарантовано можна говорити, що кількість дезертирів, уклонистів, а також людей, які зникли без вісті, але не враховані як такі, і їх доля невідома, не може перевищувати 3 тисяч. Це на осінь 1941 року. Максимальна кількість колабораціоністів на 1943 рік складала 15 тисяч осіб. І надзвичайно важливо, що протягом 1944-1945 року загинуло, було захоплено в полон, здалося, було вивезено з Європи 15,5 тисяч кримських-татар. Не тільки ті, хто підозрювався, а й інші були покарані в індивідуальному порядку.
Протягом перших трьох днів було виселено на загальне спецпоселення до Центральної Азії, на примусові роботи в центральну Росію, до таборів головного управління резервів і безпосередньо до ГУЛАГу – 200 тисяч кримських татар з кримського півострова І в цю цифру не входять ще 9 тисяч татар, які перебували на цей час у діючій армії і потім були демобілізовані і також заслані.
На весь кримсько-татарський народ, що був на півострові, лише двоє людей не потрапили під депортацію. Один з них – це двічі герой Радянського союзу Амет-Хан Султан і то, він мав заборону проживати в Криму. Саме тому з кримських-татар на півострові нараховувалась аж одна людина.
До цього списку не входить 4,5 тисячі кримських-татар які воювали на боці Німеччині і були схоплені в 1945 році вже в Європі і відправлені в табори.
Понад 200 тисяч кримських-татар – ця цифра навіть не обговорюється. Скільки їх загинуло в дорозі – точно не відомо. В тих ешелонах, що приїхали до Узбекистану, загинула 191 людина. Тих, то був переписаний на нових місцях, порівняно з тими, хто був виселений на загальні спецпоселення, недораховано понад 300 людей. А насправді, ще більше, бо ще й народжувалися, не лише помирали.
Деякі ешелони перебували в дорозі по 3, а той й по 5 тижнів. Радянська влада депортованих не вважала за людей, тому й не турбувалась про умови їх перевезення. В деяких вагонах були дерв’яі нари. Це кому як пощастило.
Людей висаджували сере голого степу, іноді в напівзбудовані землянки. Місцеве населення (Узекистану) настраане радянською пропагандою, підходило до депортованих і мацало їхні голови, чи не виростають у них там роги. Тому, що казали радянські пропагандисти, що їдуть людожери. А коли з’ясувалося, що кримські-татари також мусульманами-сунітами, ставало легше. Тоді узбеки починали в міру своїх можливостей допомагати татарам.
Деяким родинам пощастило доїхати у повному складі, деякі доїжджали з поповненням, досі живі люди, які робили перші кроки в товарних вагонах.
Лідер кримсько-татарського народу Мустафа Джемілєв, якраз мав кілька місяців, коли його родину депортувало.
Після того, як літом людей виселили в полі і вони рили самі собі землянки, потім настала осінь, зима, холод. І, здавалося б, що Узбекистан – країна вічного сонця, насправді, там дуже суворі зими. І в перші два роки загинуло 15% всіх депортованих. На сьогодні ми можемо говорити, що 20-25% всіх депортованих загинуло – це мінімальна планка. Менше загинути не могло, більше могло.
До 1956 року кримські-татари вважалися на спецпоселені, мали відмічатися в комендатурі, хто не відмітився, спробував виїхати самостійно, на того, чекало 20 років каторги.
Абсолютна більшість була переведена насильницьким чином в землероби і використовувалась на будівництвах, обробці землі в Узбекистані – важки фізична і низькооплачувана праця. Особливо ніхто ними не опікувався.
Повернення
В 1967 році вийшла постанова президії ВР СРСР, що кримські-татари не винні. В ній написано «Огульно звинуватили кримсько-татарський народ, що неправильно». Але і тоді не дозволили повернутися. Саме повернення почалося восени 1989 року, а до того, тих кримських татар, які приїжджали до Криму, депортували знову. Їхні будинки і землі були роздані росіянам і українцям.
Радянська імперія будувала нові корони, а місцеве населення, яке потрапляло під каток, не вважалося за людей. Дуже характерно, що центральні народи Росії не депортувалися, депортувалися саме ті народи, які жили на околицях. : Імперію не збудували, а цілому народу поламали життя.
Замість кримських татар заселяли колгоспниками На території півострова не було води, нічого не росло і відтік людей змінювався.
В 1954 році, коли Крим перейшов до складу України і розпочалося будівництво Північно-Кримського каналу. В 1963 році з’явилась вода. Після цього почали заселяти Крим українці і вони вже не поверталися, бо призвичаїлися до степу і обмежень по воді. А в 1970-их роках розпочалося переселення військових пенсіонерів. Надзвичайно поширеною темою була практика – відслужити останні роки на Чорноморському флоті і залишитися жити в Криму.
