Дмитро Малясов про сучасний ВПК в інформаційному сегменті. Кого читати аби не потрапити на «фейки»

Дмитро Малясов про сучасний ВПК в інформаційному сегменті. Кого читати аби не потрапити на «фейки»

Дмитро народився у родині військовослужбовця, на армійській базі в Республіці Перу. Тож не мав іншого виходу окрім, як поєднати свою долю з військовою справою. Зараз, відомий в інтернеті, як Dylan Malyasov, цей молодий хлопець є засновником інтернет-порталу Defence Blog про оборонку світу, що входить в ТОР-10 у світі. 

З військовим експертом у відновленому радіопроекті «Зброя.UA» його автор та ведучий Сергій Камінський поспілкувався про інформаційний вплив у оборонно-промисловий комплекс України та світу. 

Сергій Камінський: Дмитре, розкажи, як ти потрапив до зброярської журналістики? Якими були перші проекти?

Дмитро Малясов: У мене було багато запитань до представників ВПК (військово-промисловий комплекс) та експлуатантам зброї, тож військова журналістика давала більше можливостей, ніж служба в армії. Коли я починав, була тенденція висвітлення діяльності миротворчих сил, роззброєння армії, був модним рух пацифізму. Тому я заснував «Український батальйон» - сайт про миротворчу діяльність на території країн Східної Європи, Африки. На той момент навіть наш контингент брав участь у спецоперації НАТО і ООН у Іраку. Це дозволило мені розвинути мережу людей, які у подальшому допомагали мені та сприяють й дотепер.

Сергій Камінський: Знаю, що зараз найуспішнішим вашим проектом є Defence Blog. Як вдалося цього досягти?

Дмитро Малясов: Все ж першим моїм зброярським сайтом для російськомовного населення в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані став відомий ресурс «Воєнний інформатор». До 2014 року та агресії Росією він був провідним сайтом з військової тематики. Ми тоді зсунули центральні сайти і телеканали, бо давали оперативну інформацію. Так зародилася спільнота інформаторів. Людей, які бажають поділитися унікальними даними, експертного середовища. Але на жаль, або на щастя, ми зрозуміли, що далі наша співпраця не буде розвиватись. На розвитку цього сайта у 2014 році було поставлено крапку.

Тоді було прийнято рішення виходити на іноземну аудиторію, щоб принести користь Україні, паралельно рекламуючи її за кордоном. Тоді наша держава опинилася в ізоляції. Вона без бажання розповідала свою історію та відмовлялась від контактів ззовні і не вивчала тенденції розвитку армій сусідніх країн. Українці навіть не були готові до агресії з боку Росії та не могли уявити, як виглядає російська армія. Ми досі цього не знаємо. Ми замкнулись на деяких аспектах наших Збройних Сил і нажаль це зараз дуже важко подолати, але ми намагаємося. Тому наш новий продукт «Defence Blog» – той самий «Воєнний інформатор» із новим обличчям та іноземною мовою. Завдяки новому новоствореному порталу ми якось швидко пробили цю ізоляцію. Ми зараз входимо у 10 світових сайтів з військової тематики. У нас дуже велика аудиторія, а це приблизно 20000 відвідувачів за день. Україна та Росія складають 1%. Решта – Східна Європа, Північна Америка і країни Азії. Це країни, які цікавляться нашим озброєнням. Які цікавляться подіями в Україні та де свою інформаційну політику диктує Росія. Ми намагаємось протистояти агресії Росії не лише в Україні, а й за кордоном. Україна веде пряму війну не лише зі зброєю, але і через інтернет, телебачення, радіо.

Сергій Камінський: Якщо мова пішла про Росію, хотілося б поговорити про інформаційну війну з боку агресора. Як Росія вела себе в інформаційному плані до 2013 року і що ми спостерігаємо в останні роки, саме в сегменті журналістики про зброю?

Дмитро Малясов: Ми проводили аналіз щодо розвитку інформаційних кампаній у оборонній промисловості та військової справи з боку Російської Федерації і зробили такі висновки. До 2013 року вплив на центральні ЗМІ апарату влади РФ був мінімальним. Починаючи з цього ж року ми помітили значне втручання в російську, українську, іноземну журналістику. Є такі ресурси, як The Diplomat, The National Interest, які частково придбані росіянами і таємно, під псевдонімами готують брехливі псевдо матеріали про українську армію, оборонку, ситуацію. Вони шукають складні моменти у нашому стані та б’ють точно, прицільно, розвиваючи ці теми, знаходячи слабкі місця, тиснучи на ці рани.

Вплив російської журналістики на українську був колосальним аж до 2016 року. Так як усі військові новини бралися з російського інтернету.

Дуже часто ми спостерігали новини з приводу «ополченців», «нанесенню ударів по мирному населенню», тощо. Я навіть можу назвати прізвища людей, які розвивали ці брудні медіа-кампанії в Україні.

В Росії існує два провідних сайти, які пов’язані з військовою справою. Це «Воєнноє обозрєніє», головний редактор Володимир Смірнов та сайт «Конт» (Континенталіст), де головний редактор Артем Крівіч. Ці дві людини часті гості у кабінетах Міноборони РФ та ключових відомствах агресора, які відповідають за інформаційну політику. Ці люди створювали свої ресурси з прицілом на те, що у необхідний момент на їх сторінках будуть публікуватися автори з метою дискредитації, або зародження конфлікту.

«Воєнноє обозрєніє» має дуже якісний продакшн, ресурс. За цим сайтом стоять величезні гроші. Він дійсно цікавий, у своєму виробництві використовує гострі теми, навколо яких створює ажіотаж. Але усе це побудовано на прямій критиці та не має ніякого відношення до журналістики! Це виключно пропаганда!

У «Континенталісті» друкується «хороший» друг нашого ресурсу та особисто мене Ігор Караченко - генеральний директор Центру аналізу світової торгівлі зброї, а також головний редактор журналу «Національна оборона РФ». Це людина, яка під час військових виставок намагався образити Президента України Петра Порошенка.  Намагався образити наших військових, вигукуючи, що ми знищуємо мирне населення. Ця людина постійно диктує у російських ЗМІ нотки ворожості до нас, нашого народу та армії. До речі, саме він відповідальний за напад на мене. Він замовник. Це відомо і це навіть друкувалося у військових ЗМІ, щоб знайшти мої контакти, місце проживання родини. У нас з ним прямий конфлікт. Прямий розподіл медіа-ринку. Навіть можна сказати, що скоро буде виставка KADEX в Казахстані. Нам подібні виставки завжди пропонують інформаційне партнерство, а Ігор Караченко зі своїм ресурсом постійно намагається завадити цьому, зірвати участь у цих виставках. Навіть експозиція MILEX-2017 у Білорусі стала прикладом того, коли люди Караченка намагалися завадити нам у готелі в Мінську. Нас попередили про провокацію, ми уникнули нападу, але під час самої виставки невідомі люди підійшли до нашого оператора та пошкодили його камеру. Нажаль кадрів з виставки ми не отримали, тож використали матеріали від наших партнерів. Інформаційна війна з боку Росії скотилася до того, що вони нам регулярно погрожують, тиснуть. Вони не працюють за принципами журналістики, вони з ними напевно не знайомі.

Правда – головна зброя! Ми маємо визнавати наші проблеми та недоліки, але казати правду. Напевно тому Defence Blog досягнув таких успіхів, адже ми намагаємося говорити правду. Якщо ми робимо помилки, ми завжди вибачаємося, робимо спростування. Ми не диктуємо інформаційні тенденції, ми намагаємося розповідати, що є, навіть якщо це нам не приємно. Ми часто критикуємо українську владу за необґрунтовані міри, не достатню підтримку армії, навіть не достатню підтримку військової журналістики в Україні. Бо ті мізерні копійки, які виділяються на військових журналістів, ЗМІ взагалі не порівняти з тими мільярдами, які витрачає Росія навіть на звичайні сайти! Наприклад сайт «Воєнноє обозрєніє» виграв державний тендер підтримки в РФ на суму 5 мільйонів рублів. Це величезні гроші для інтернет-сайту. Це додаткові кошти, враховуючи, що вони мають рекламу, замовлення. З цим дуже складно нам конкурувати при тому, що підтримки у нас з боку держави майже немає. Журналістика в Україні, особливо військова, виживає за рахунок спонсорів від оборонки, або за рахунок іноземної допомоги, від компаній, які бажають вийти на український ринок, або придбати нашу зброю. Все решта – чистий ентузіазм.

В 2016 році ситуація кардинально змінилася: українські журналісти почали використовувати, як джерела, західні ЗМІ. Припинили соромитися на пряму звертатися до прес-служб, до людей, які приймають рішення. У американських та європейських ЗМІ є таке поняття, як «дефенс мейкер». Ця людина зазвичай задає новини, якийсь ексклюзив, дає пряму інформацію. В Україні журналісти чомусь уникали спілкування з цими людьми. Зараз ми бачимо, як Сергій Згурець у своєму виданні дає прямі діалоги з людьми, які приймають рішення в оборонці. Ми бачимо телепередачу «Техніка війни», яка також показує прямі діалоги з військовими, з представниками компаній та виробників озброєння. І особливо, не забувають військових, які знаходяться на полі бою, експлуатують цю техніку! Створюється прямий контакт, прямий діалог і я хочу це відзначити, як дуже важливий принцип. Головне завдання військових ЗМІ донести інформацію та побудувати зв’язок між звичайним солдатом на полі бою та людиною, яка приймає рішення щодо закупівлі, застосування, використання озброєння та військової техніки (ОВТ) за призначенням. Саме військова журналістика допомагає армії більше, ніж якісь політичні заяви представників політичних сил, які ми регулярно чуємо. Думаю, цей вплив має розширюватися та отримувати більшу підтримку з боку держави.

Сергій Камінський: Завершуючи тему російської агресії, можеш сказати якою зараз є поведінка РФ в інформаційному зброярському просторі у світі і чи допомагає це їй просувати свої зброярські проекти?

Дмитро Малясов: Якщо оцінювати дії Росії на даний момент, то вона стала гостро конкурувати з українською оборонкою на міжнародних ринках. Коли Україна раніше приймала участь у тендерах на рівні з Росією, то був адміністративний тиск на постачальника зброї. Не було інформаційної кампанії, що дискредитує цю зброю. Я хочу привести приклад щодо постачання модернізації систем ППО для В’єтнаму. Це відомий випадок, коли Україна на рівні з Росією та Білорусією пропонувала технічні рішення іншій країні. Росія програвала по характеристикам та вартості. Замість того, щоб вплинути через ЗМІ або інакше дискредитувати українське озброєння, вони вийшли на український ринок і прямо попросили, дали вказівку, або внесли гроші представникам на той момент компанії спецекспортера, щоб Україна відмовилась від виконання цього контракту. Тим самим було дано зелене світло Росії. Те саме можна сказати про контракт на постачання танків в Перу. Тоді РФ продавила свій інтерес через українських спецекспортерів, які зривали ці контракти. Це була вже не інформаційна війна, а прямий вплив.

Після 2014 року ситуація кардинально змінилася. Прямого впливу у кабінетах наших спецекспортерів ми не спостерігаємо. Ми бачимо активні кампанії по інформаційній дискредитації українського озброєння. Чудовий приклад – можливий контракт на постачання бронетранспортів БТР-4М в Індонезію. Цей контракт постійно супроводжується інформаційними повідомленнями щодо технічної неспроможності цих БТРів, зірваних термінів, «відкатів» з боку України, які не мають нічого спільного з дійсністю. В той же час в Індонезії ми бачимо масовий друк матеріалів про наших конкурентів. Наприклад, БМП-3. Вони їх вихваляють та намагаються образити українську техніку. Також минулого року у США був приклад, коли ВПК України вперше виставляли свої розробки на виставці озброєння. В цей же момент ми спостерігали англомовні «матеріали» у тих же виданнях The Diplomat, The National Interest, в яких необґрунтовано критикувалося наше озброєння, розповідалося про недоліки, які навіть не відповідають цьому типу озброєння. БТР-4 вони називали бронетранспортером, що тоне, не може нормально рухатись, зупиниться під час бою. Звісно вони б’ють по проблемам, які були раніше. Але за цей час було багато змін і ця техніка покращилась. 

Я хочу відзначити, що ми програємо в тому плані, що не розповідаємо про українську зброю російською та англійською мовами. Бо в США, Німеччині, тій же Росії не знають українську, а знають російську та англійську мови. Ми чомусь пропускаємо цей момент. Чому Міноборони та ВПК не вводять англомовні видання і телепередачі? Чому журналісти повинні за рахунок волонтерів, власних коштів робити переклад, щоб ознайомити іноземців? Ми зараз працюємо з провідним військово-спеціалізованим виданням Сiчe’s Defence Weekly. Виявилося, що вони упродовж 5 років не могли отримати жодного коментаря від Міністерства оборони України. Нам довелося привезти їх за свій рахунок завдяки партнерам та водити по кабінетах і просити, щоб з ними поспілкувалися. Плюс ми зіткнулися з тим, що у нас більшість військових посадовців пов’язаних з оборонкою просто фізично не знають англійської мови. Тому з’являються недомовки, легенди, фейки. Українські військові мають більше спілкуватися. Я розумію, що говорити можна не все, але діалог має бути. Бо не тільки російські ЗМІ працюють зараз проти України. В Болгарії, Польщі, Китаї ЗМІ ведуть активну PR-кампанію проти нашої оборонки, бо ми їх конкуренти. Нажаль ми нічого не робимо в цьому напрямку та програємо. Може з часом все це зміниться…

Сергій Камінький: Як автор програми «Техніка війни» хочу тобі назвати приклад співпраці з «Укроборонпромом». Не часто з ними доводиться працювати, бо їм простіше вивезти 20 камер, показати якийсь псевдо новий зразок і потім це розлетиться по всіх ЗМІ. Ми пів року намагалися добитися ексклюзиву щодо наземного безпілотника «Фантом» і досі нічого не зробили в цьому плані.

Дмитро Малясов: Так, я з вами згоден. У нас навіть існує розподіл по телеканалах, які закріплені за підприємствами. Наприклад за державними закріплені одні канали, за приватними – інші. І журналісти з одного каналу не отримають нічого у певного представника підприємства, бо в нього є лояльне телебачення. Це також одна з проблем, що прес-служби підприємств бояться спілкуватись зі ЗМІ, бо їх слова можуть перефразувати, змінити. 

З приводу «Фантому» ми також просили у компанії «Спецтехноекспорт», яка займається просуванням цього роботизованого комплексу, щоб особисто познайомитись з цим зразком. Нам це вдавалося виключно на військових виставках. Нас не підпускають до нього, хоча ми впевнені, що це перспективний зразок. Можливо ми не доросли, можливо наш рівень не підходить цій компанії. Але я вважаю, що хоч хтось з українських ЗМІ має побачити «Фантом» в реальності, а не на підготовлений ділянці, де встановлено 20 камер. Показали 30 секунд, розбіглися без коментарів. Мають бути прямі діалоги. Журналіст повинен мати доступ до виробника і техніки. Іноді до них доводиться звертатися повторно, щоб не вийшло матеріалу з помилками. Те, що відповідь доводиться чекати місяцями – дуже великий негатив роботи з військовими ЗМІ.

Сергій Камінський: А ти можеш назвати лояльні ЗМІ до «Укроборонпрому»?

Дмитро Малясов: Дуже просто назвати. Є телеканал ICTV, який має прямий доступ до випробувань, ексклюзиви техніки. Але це не говорить про негатив щодо інших каналів. «Укроборонпром» довіряє ICTV. Також є приватна компанія, наприклад «Практика», яка навпаки, більше працює з 24 каналом, ZIK. Намагаються підготувати матеріали саме з цими телеканалами. Можливо це якісь особисті знайомства, бо майже усі журналісти України, які працюють у військовій сфері – їх мало: 10 максимум! Все решта – люди, які перефразують цих основних журналістів і усі один з одним знайомі.

Якщо говорити чесно, то з «Укроборонпромом» у мене не було конфліктів ніколи. Вони йдуть на контакт, сприяють у підготовці матеріалів, запрошують, дають ексклюзив. Особисто я бачу, що деякі телеканали не підпускаються до Держконцерну через деякі публікації, які були раніше. Мені це дуже не подобається, я часто говорив керівництву «Укроборонпрому» про те, що потрібний вільний доступ. Не можна ображатись на журналістів. Якщо вони критикують, ви повинні дати спростування, або навіть подати до суду. Ми живемо у цивілізованій країні і це вирішується дуже просто. Ставити якісь бар’єри для журналістів – злочин не лише перед Україною, а й перед людьми, які зараз перебувають на фронті. Бо журналісти як раз знаходять проблеми, показують, в якому напрямку треба рухатись. Якби українські журналісти в свій час не почали активну кампанію щодо висвітлення теми техніки у локальних конфліктах за кордоном, в Україні не з’явилося б стільки машин типу MRAP. Виробники звернули на це увагу. В принципі, усі виставки зброярські, що проходять – це результат інформації, отриманої зі ЗМІ. 

Ще в радянські часи було відомо, що з публічної інформації можна отримати обриси перспективного озброєння, навіть не маючи розвідувальної інформації.

Той самий Су-27, Ан-124 Руслан були побудовані на базі інформації отриманої з відкритих ресурсів. Ті ж міжнародні військові видання, радіо- і телепередачі. І, до речі, багато спецслужб записують ці передачі, спілкуються з цими журналістами. Приведу приклад бельгійського видання «Army Recognation», яке працює з бельгійськими спецслужбами і про це знає багато хто. Це видання відвідує усі міжнародні виставки. Вони збирають цю інформацію та передають своїй розвідці. Так само українські ЗМІ можуть допомагати своїм спецслужбам! Зокрема, під час конфлікту з Росією ми мали власну інформаційну мережу, ми передавали контакти інформаторів на місці, ми повідомляли про пересування військової техніки. Той же Вадим Смирнов з «Воєнного обозрєния» збирав гроші на сепаратистів, який брав участь у організації нападів на населення та блок-пости ЗС України. Він приїздив до України, перетинаючи кордон незаконно. Нажаль ця «особистість» досі не перебуває у списку людей, заборонених для в’їзду в Україну. Він прямо спонсорував незаконні банд формування на Сході України, збирав інформацію для спецслужб та ВПК РФ. Тож важливою функцією військових журналістів є не лише зв’язок з військовими, а й з оборонною промисловістю. Їм важливо мати контакти з замовником і часто в цьому допомагають ЗМІ. Сьогодні зі мною зв’язалися представники однієї з арабських країн, яка займається закупівлею озброєння. Їх зацікавила інформація, яку ми нещодавно оприлюднили щодо українських безпілотників. Це пряма ознака того, що створюються прямі контакти. Ця компанія буде на виставці в Абу-Дабі і вони пообіцяли, що відвідають стенд цієї компанії та поспілкуються з фахівцями.

Сергій Камінський: З’явилася інформація, що гендиректор ДК «Укроборонпром» подав у відставку. Що ти можеш сказати про роботу з ним особисто, який внесок він зробив в українське ВПК і які були прорахунки?

Дмитро Малясов: Перш за все я хочу розмежувати його як дві персони: людина, яка спілкується з журналістами і адміністратора військових підприємств. Роман Романов людина, яка дуже активно хотіла працювати зі ЗМІ, намагався або робив вигляд, що він намагається працювати зі ЗМІ. На усіх прес-конференціях він завжди підходив, запитував, спілкувався, намагався знайти контакт. На гострі запитання він намагався уникати відповіді, або не відповідати. Але варто зауважити, що він створив відкритість в «Укроборонпромі», навіть не він, а його заступник Артур Херувімов, який відповідає за політику спілкування преси з концерном. В цьому сенсі претензій немає. 

У мене до Романова були претензії виключно по адміністративним рішенням щодо оборонних підприємств. Це не правильне завантаження оборонних підприємств. Я не можу назвати його відповідальним у всіх проблемах української оборонки. Треба також розмежувати його відповідальність, бо він представник виробників. Ці компанії отримують замовлення від Міністерства оборони та Генерального штабу, які формують замовлення, клопочуть про виділення коштів на це і безпосередньо приймають замовлення від Держконцерну. 

Відомі танки «Оплот», які давно обіцяють українським військовим, це не проблема Романова, а проблема галузі в цілому та відношення держави до оборонних закупівель. Варто визнати, що країна на даний момент бідна, у нас немає грошей на сучасні зразки озброєння. Ми вимушені за рахунок іноземних покупців формувати виробничі потужності, створювати технології та відвантажувати техніку за кордон. У нас немає іншого виходу, як модернізувати наявну техніку. З цим «Укроборонпром» справлявся. Спочатку було не ритмічне постачання, величезні проблеми з якістю. Саме за це відповідає особисто Романов і він мав прийняти ряд адміністративних рішень. Плюс на першому етапі його команда була дуже суперечливою. Навіть сьогодні зранку ми обговорювали таку людину, як Сергій Пінькас. Він був не властивий оборонці, людина з бізнесу, який не хотів навчатися військовим реаліям, умовам. Він пішов, це було правильне рішення. Коли Романов залишав свій пост - багато хто зрадів, дехто навіть почав відзначати. Я вважаю, що це не правильно. Людина має показати, що зробила, має бути відповідальною за це. Він мав довести, що за цей час вніс позитив до української оборонки, щось дав, був корисним. Його звіт – просто приємна слізлива записка. Не більше! Я думаю, що Романов міг сказати більше і сподіваюся, що буде окрема прес-конференція за результатами його роботи. Як менеджера, я його сприймаю добре. Як людину, здатну приймати відповідальні рішення та діяти самостійно, я ставлю йому незадовільно. Бо він був сильно залежним від зовнішніх впливів. Знову ж таки, не можна критикувати Романова без зв’язку з начальником Генштабу, Міністром оборони, Прем’єр-міністром, Президентом! Не буває людини на такій посаді, яка відповідальна за все сама. Усі його успіхи – заслуга концерну в цілому, усі недоліки – недоліки усього керівного складу.

Сергій Камінський: На останок хотілося б, щоб ти як фахівець у зброярські сфері, журналіст дав рекомендації колегам, які займаються, чи намагаються займатися цим сегментом. Також порадь як обирати інформацію для себе в цій сфері, бо багато фейків, багато помилок і неправдивої інформації.

Дмитро Малясов: Українським журналістам я б порадив згадати ази журналістики. Мені нагадав про це Олександр Яневський, журналіст «Голос Америки». Під час обговорення чергового фейку він сказав просту фразу: «Треба перевіряти факти». Це має бути як біблія у кожного журналіста. Треба подзвонити до прес-служби, до експерта, знайомого, знайти підтвердження інформації, знайти спростування. Плюс для журналіста дуже важливо бути об'єктивним! Не можна односторонньо розглядати ситуацію. Не буває просто білого та просто чорного. Це складно зараз робити, але робити необхідно. Щодо джерел інформації, я не закликаю відмовлятися від російських сайтів. Я закликаю, щоб вони слідкували за цими сайтами, відслідковували та перевіряли їх регулярно. До того ж не треба забувати про іноземні джерела: Defense News, Сiчe’s Defence, Army Recognation, Shephard News. Все-таки треба виїздити журналістам на полігони, не боятися впасти десь, зачепитися, зганьбитися перед військовими. У мене перший час був великий страх задати дурне запитання, показати свою непрофесійність, а потім я зрозумів, що усе знати неможливо. Треба запитувати, не соромлячись.

Для користувачів у мене проста порада – дивіться підписи авторів публікацій. Навіть відомі вітчизняні сайти іноді публікують помилкову інформацію, але вони мають у штаті поважних редакторів або перекладачів. Слідкуйте за прізвищами. Прізвище та особистість має формувати журналістику. Не має бути конгломератів видань, не має бути великих проектів, мають бути особистості. Вони несуть відповідальність. Наприклад, я відповідальний за кожну свою публікацію, кожне слово. Якщо я роблю помилку, я публічно за неї вибачусь. Люди можуть слідкувати за моїми публікаціями та робити висновки. Слідкуйте за автором!