Дмитро Пеньковський: Як від монтера залізничних колій стати перспективним барменом

Дмитро Пеньковський працював на криворізьких містоутворюючих підприємствах. Але після війни йому захотілося змінити не лише себе, а й рід діяльності. Випадково йому трапився пост засновника Pizza Veterano Леоніда Остальцева про пошуки бармена. Історію про свій шлях до улюбленої роботи Дмитро розповів в ефірі програми «Після фронту» на Армія FM.

 

Дар’я Бура: Розкажи, чим ти займався до війни, чим цікавився і яким було твоє життя?

Дмитро Пеньковський: До війни я мав залізничну освіту після технікуму у Кривому Розі. По професії я не працював жодного дня. Відразу пішов на підприємство — «градообразующее» — Північно-гірничо-збагачувальний комбінат. Там працював на залізниці монтером колій. Потім працював оглядачем-ремонтником вагонів. Згодом перейшов працювати на Криворізький електрозавод і уже працюючи на ньому, відчув наслідки російсько-української торгової війни, оскільки у 2013 році ми почали дуже сильно нарощувати об’єми виробництва, наша продукція йшла на Росію, Казахстан. Я був слюсарем механоскладальних робіт. Але у вересні 2013 року РФ повністю відмовилася від продукції електрозаводу і для нас настали дуже скрутні часи. Частину персоналу керівництво вимушене було звільнити, а ті, хто лишився, перебивалися на мінімальній зарплаті й випадкових замовленнях. Згодом звідти пішов і я. Деякий час стояв на біржі. Коли почалася війна, я не був добровольцем. Коли був у військкоматі, мені вручили повістку, але сказали на роботі її не показувати, мовляв, потім в мене не буде середнього заробітку і можуть просто не прийняти на роботу. Ще кілька місяців я пропрацював і по повістці пішов до військкомату. Потрапив у 6 хвилю. Все, як у всіх — 45 днів учєбки в Старичах і потім по розподіленню потрапив в 53 бригаду на посаду механік-водій самоходної артилерійської установки 2С1. Трохи згодом повернувся до професії оглядач, ремонтник вагонів на старе місце роботи.

Дар’я Бура: Зараз твоя робота творча – звідки в тебе творчі задатки?

Дмитро Пеньковський: Насправді, велика робота бармена залишається за кадром. Це і заготівля, і закупки, і щось нове в меню, і спілкування з постачальниками. Ми у Veterano намагаємося ставитися до всіх наших гостей гарно, щоб їм було комфортно, щоб вони йшли від нас з гарними враженнями й у них було бажання повертатися до нас знову і знову.

Дар’я Бура: Коли повернувся після війни, що перше ти хотів робити?

Дмитро Пеньковський: Через деякий час після повернення, я зрозумів, що ходити навкруги вагонів — це не те, чим я хочу займатися у житті. Хотілося зростати й духовно, і  по вміннях. Сам період війни він був періодом зростання, як особистості. Саме там я став на такі рейки, коли почав цікавитися українською літературою, українською музикою, українськими фільмами. В перервах між виконанням бойових завдань, я дивився багато фільмів, читав, слухав. Це дуже мене спонукало, щоб і надалі не спинятися. Коли повернувся додому, зрозумів, що треба щось в житті змінювати. Через півроку на старій роботі, я морально вже був готовий до цих змін. Тут якраз трапився пост Леоніда Остальцева, що вони шукають бармена. Я подумав — чому ні? Це професія на роки. Попри зміни у суспільстві чи коливання чогось, вона буде актуальною, тому, що люди все одно ходитимуть по закладах. Хотів освоювати щось таке, що мене годуватиме і спонукатиме зростати та розвиватися. Тут розвиток просто безкінечний. Тоді для мене це був виклик. В мене дуже тремтіли коліна, коли я набирав Богдана Чабана. Ми з ним поспілкувалися і він сказав: «Добре, приїжджай». За тиждень я приїхав, ми поспілкувалися. Я йому пояснив, що сам з Кривого Рогу і в Києві мені немає де жити. Запропонував стажуватися по два дні, наступні два дні я мав бути вдома і працювати на своїй роботі. За цей час я мав зрозуміти, чи це моє. А потім визначимося, чи залишаюся я тут, чи їду шукати чогось іншого. Це було дуже важко. Я повні дві зміни стажувався на барі, між цими змінами ночував на волонтерському пункті на залізничному вокзалі. Потім їхав додому, працював повні дві зміни там і так два-три тижні. Після чого успішно склав іспит і залишився на барі та продовжую там бути.

Дар’я Бура: Ти можеш бути чудовим мотиваційним прикладом.

Дмитро Пеньковський: Це повинен бути дуже сильний внутрішній рушій, щоб не зупинитися на півдорозі. Коли я став старшим барменом і треба було набирати людей, то коли я чув історії про «мені важко, далеко їхати» кажу: «Послухай мою історію». На той момент мотивація в мене була дуже велика і вона нікуди не зникла.

Дар’я Бура: Чи не було в тебе такого моменту, що ти хотів щось змінити, а не знав що і як?

Дмитро Пеньковський: У мене і зараз такі моменти бувають у моїй професії бар менеджера — чи то через брак знань, чи брак часу я рухаюсь так, як рухаюсь. А потім треба інколи говорити собі стоп і осмислювати чим ти займаєшся наразі й куди ти прямуєш. І чи займаєшся ти тим, чим хочеш займатися.

Дар’я Бура: Ти звернувся до нової професії, не маючи досвіду в ній. Як зарекомендувати себе потенційному роботодавцю чи напарнику, якщо не маєш досвіду, але маєш велике  бажання?

Дмитро Пеньковський: От, саме з бажання все і починається. Бо досвід, як і статева неповноцінність, приходить з часом. Але якщо ти наполегливий і бажаєш чимось займатися — не зупиняйся, рухайся, щось роби. Якщо ти борсаєшся в молоці, неодмінно зіб’єш вершки.

Дар’я Бура: Як себе змусити вийти з зони комфорту?

Дмитро Пеньковський: Це питання внутрішнього стрижня. Або мають відбутися якісь зовнішні зміни, які просто виштовхують із зони комфорту і ти не можеш інакше. Якщо ти нічого не робиш, то ти опускаєш гриву і ходиш невдоволеним, але нічого не робиш, щоб покращити своє життя.

Дар’я Бура: Ти почав говорити, що перебування на війні тебе змінило.

Дмитро Пеньковський: Коли ти повертаєшся з війни, бачив те, що ти бачив, тут тобі вже боятися нічого. Слава Богу, я перебував в артилерії, ми не були на передовій, ми не бачили того всього. Але внутрішнє відчуття — ти перебуваєш на війні. У мене до війни була така риса — «малодушне», коли людина чи обставини спричиняли мені дискомфорт, але мені було важко сказати: «камон, не заважай мені, не роби те, що ти робиш, бо мені не комфортно». Зараз я цієї риси позбувся. Але є зворотний бік — мене часом заносить. Спочатку зроблю, потім подумаю.

Дар’я Бура: Як навчитися барменської майстерності?

Дмитро Пеньковський: Це перш за все практика. Якщо ти щось робиш, потрібно постійно практикуватися, читати багато інформації, дивитися відео. Отримуй інформацію з усіх можливих джерел. Є розповсюджена думка, що бар і барменська справа — це творчість. Так, це творчість. Але є досить ґрунтовна технічна база щодо різноманітних алкогольних напоїв і потрібно її дотримуватися, щоб отримувати якийсь смачний результат. Це поєднання науки й власного смаку. У нас є калькуляція, але якщо гість бажає, то ми можемо щось змінювати в межах допустимих норм.

Дар’я Бура: Чи ти багато напоїв вигадав сам?

Дмитро Пеньковський: Не дуже багато. Зараз в мене народжується нове барне меню. Тому, все попереду. Зараз у нас основне коктейльне меню – те, яке створив Богдан Чабан, але і мій доробок там вже є.

Дар’я Бура: Бармен має дегустувати напої, які готує?

Дмитро Пеньковський: Він зобов’язаний дегустувати все, що робить. З часом, коли вже знаєш, що робиш. Можна змінюючи складові, знати, що вийде у фіналі. Але, коли я починав, куштував кожен напій, тому, що повинен знати, що йде на стіл до моїх гостей.

Дар’я Бура: Які напої найчастіше замовляють у вас в закладі. Яким смакам надають перевагу ваші гості?

Дмитро Пеньковський: У нас не чистий бар, а бар при піцерії, тому основна маса напоїв – безалкогольні. Це щось гаряче – чай, кава. Або холодне – лимонади різноманітні. Щодо алкогольних коктейлів, то номер один – це «Вrothers in arms». Він у нас подається у металевому посуді і там є два жетони, які символізують саме людину, яка на війні. Всі ми бачили військові фільми, де військові носять такі жетони – смертники.

Дар’я Бура: Можеш розказати про якісь цікавинки з роботи бармена, які ти раніше не уявляв?

Дмитро Пеньковський: Це, перш за все спілкування з нашими гостями. Я інтроверт, мені було раніше дуже складно спілкуватися з людьми, знаходити спільні теми. Але робота бармена зобов’язує, щоб ти був відкритим. Тому, коли до тебе сідають гості, ти маєш з ними спілкуватися. Це не обов’язково, але деякі люди приходять саме до тебе, саме спілкуватися і просто з дверей, з порогу вже знаєте – хто що питиме, показувати радість і бути доброзичливим.

Дар’я Бура: Бармене має бути психологом?

Дмитро Пеньковський: Це риса, яка має бути притаманна бармену. Треба відчувати людину, з якою спілкуєшся, відчувати її настрій і відштовхуючись від цього, направляти спілкування.

Дар’я Бура: Що ти порадив би людині, яка хоче стати барменом?

Дмитро Пеньковський: Хочеш бути барменом – будь ним!