Дуже добрі і товариські, залюбки діляться досвідом, — канадійський військовий про українських

Дуже добрі і товариські, залюбки діляться досвідом, — канадійський військовий про українських

Про роботу з українськими армійцями у складі тренувальної місії «Юніфаєр», службу у Збройних силах Канади та плани на майбутнє розповів військовослужбовець канадської армії — майстер-капрал Петро Тарасенко.

 

 

 

 

 

Петро народився в Україні, але живе в Канаді вже понад 15 років. Оскільки 4-річний Петро потребував лікування, батьки повезли його за кордон, де і залишилися. Його батько був українським військовослужбовцем, а після переїзду в Канаду пішов у військо і там. Тож Петро продовжив сімейну династію військових.

Катерина Даценко: Ви — резервіст механізованого підрозділу Канадських збройних сил. Де навчалися, щоб служити у війську?

Петро Тарасенко: Я ще навчаюсь в університеті Concordia, що в Монреалі. Тож поки що працюю влітку, в інший час — раз на тиждень, адже здобуватиму освіту ще два роки.

Катерина Даценко: Я знаю, що у вас цікава історія переїзду в Україну, пов’язана із татом, розкажіть про це…

Петро Тарасенко: У 2017 році під час операції «Юніфаєр» я працював перекладачем. Повернувшись в Канаду, я розповів татові про враження. Він також вирішив піти в армію, щоб побачити все на власні очі. І зараз він у моїй частині, тож я можу йому віддавати накази.

Катерина Даценко: Тобто ви допомагаєте українській армії, виступаючи в ролі перекладача?

Петро Тарасенко: Я працюю зараз із танкістами. Нещодавно ми створили курс командира танка. Спостерігаючи за тренуваннями, ми шукаємо, що можна покращити.

Катерина Даценко: Операція «Юніфаєр» діє в Україні з 2015 року. Розкажіть, яким чином ви сприяєте впровадженню натівських стандартів в українському війську?

Петро Тарасенко: Як резервіст можу обирати, які контракти підписувати. Я пройшов курси, щоб приїхати в Україну перекладачем, тож разом із канадськими танкістами допомагаю українським колегам.

Катерина Даценко: Які курси ще потрібно пройти, щоб потрапити в Україну?

Петро Тарасенко: Наприклад, у нас є курс про українську культуру. Також ми, як перекладачі, тренувалися, як перекладати різні курси.

Катерина Даценко: Чи всі охочі канадські військові можуть поїхати на ротацію в Україну?

Петро Тарасенко: Охочих більше, ніж позицій, адже в Україну може потрапити лише 200 осіб.

Катерина Даценко: Який розклад в Україні в канадського військовослужбовця?

Петро Тарасенко: Якщо в нас курси, то ми там живемо. Зранку — розминка. А далі — тренування в польових умовах чи навчання в класі. Їмо тричі вдень. Потім у нас вільний час.

Катерина Даценко: Які враження від співпраці з українськими армійцями?

Петро Тарасенко: Дуже гарні люди, товариські. Вони залюбки діляться досвідом.

Катерина Даценко: Якщо порівнювати ваше відрядження у 2017 році та зараз, які зміни бачите?

Петро Тарасенко: Це як день і ніч не тільки в армії, а й загалом в Україні.

Катерина Даценко: Коли ви вперше почули про операцію «Юніфаєр» в Канаді?

Петро Тарасенко: Із 2014 року слідкував за подіями в Україні, а коли закінчив усі солдатські кваліфікації, отримав можливість сюди приїхати, адже знав українську мову.

Катерина Даценко: Чи відвідували ви район проведення ООС?

Петро Тарасенко: Ми перебуваємо на півночі, півдні та заході України. Саме я зараз працюю у Десні із танкістами.

Катерина Даценко: Перебуваючи у Канаді, чи відвідуєте, як резервіст, збори?

Петро Тарасенко: Так, раз на тиждень, а також два вихідні у місяць. А загалом, коли шкільна сесія завершується, ми влітку працюємо на базах: проводимо курси й самі їх створюємо. Наприклад, я нещодавно пройшов курси молодого лідера і став майстер-капралом. Тепер як інструктор щоліта буду проводити курс молодого бійця.

Катерина Даценко: Як загалом канадці ставляться до подій в Україні?

Петро Тарасенко: В Канаді третя за чисельністю діаспора у світі, тому Україна важлива для Канади.

Катерина Даценко: Якщо порівнювати жінок в Україні та Канаді, які особливості можете зауважити?

Петро Тарасенко: Жінки є жінки. У мене є дівчина-канадійка, я навчаю її української мови, бо ми плануємо приїхати разом в Україну. Коли я їй розповів про дружин декабристів, які за чоловіками вирушали у заслання і запитав, чи вчинила вона так само б – вона відповіла, що так.

Катерина Даценко: Які ваші подальші плани?

Петро Тарасенко: Закінчити навчання і служити далі в армії.

Катерина Даценко: Чи є обов’язкова військова служба в Канаді і як стати армійцем?

Петро Тарасенко: Обов’язкової служби немає. Коли я пішов в армію, почав ходити у свою частину, де мене готували до наступних курсів молодого бійця. Після проходження цього курсу ми або проводимо тренування по тому, чого навчились, або готуємось до наступного. Оскільки я служу у сухопутних військах, то потім йде навчання суто для сухопутників. А далі вже вузькоспеціалізовані курси. Оскільки ми механізована броня, то проходимо курс керування технікою. Я хочу стати офіцером, тому здобуваю вищу освіту, але загалом це не потрібно, щоб служити в армії.

Катерина Даценко: Протягом шести місяців перебування в Україні ви працюєте з однією командою чи з різними?

Петро Тарасенко: Залежно від курсу. Наприклад, курс командира танка тривав понад місяць. Зараз ми оформлюємо звітну документацію. А потім в нас буде нова ротація. І це не обов’язково буде курс командира танка, але то не я визначаю.

Катерина Даценко: Про що мрієте?

Петро Тарасенко: Я хочу якнайкраще виконувати свою роботу. Хотів би мати родину і будинок.