Фестиваль «З країни в Україну»: люди, які вміють запалювати серця

Фестиваль «З країни в Україну»: люди, які вміють запалювати серця

Як вдається пробуджувати національну свідомість за допомогою народних ремесел та інших ініціатив та які міста цьогоріч охопить фестиваль «З країни в Україну», в ефірі передачі Ранкова кава, розповіли координатор напряму «Містечко майстрів» Аліса Шрамко та ідейний натхненник фестивалю Денис Блощинський.

 

 

 

 

Сергій Жуковський: Денисе, що входить у коло обов’язків ідейного натхненника фестивалю?

Денис Блощинський: Коли ми у 2014 році вперше поїхали на Схід, народилась ідея зробити щось більше, ніж просто концерти для військових. Адже у місцевих мешканців на Сході взагалі не було розуміння, що відбувається на їхній землі, що таке армія і країна. Вони жили в якомусь уявному світі. Там і виникла думка познайомити людей з Україною. І розпочався оцей довгий-довгий шлях з країни як певної території до країни, яка в кожного з нас у серці. У тих людей, які її люблять, вона не абстрактна, а країна їхніх дітей, близьких і коханих. До неї ми й розпочали шлях у 2014 році, запровадивши фестиваль.

Сергій Жуковський: Скільки людей спершу входило до команди організаторів фестивалю?

Денис Блощинський: Спочатку до нашої команди входило 55 волонтерів. Це були люди, які придумали, як представлятимуть Україну у східних областях. Але спершу ми везли туди не тільки цікаві лекції та майстер-класи, а ще й свої стереотипні уявлення, а побачити там конкретних людей зі своїми жалями та проблемами. Там ми свої стереотипи й залишили. Треба полюбити країну такою, як вона є, і почати працювати із цим. Ми розвивалися, а у 2016 році із найактивніших мешканців міст ми почали формувати команди й творити фестиваль разом. І з 16-го до 19-го року виросли до 73 фестивалів, а цьогоріч додасться ще 11.

Сергій Жуковський: Тобто Ви маєте на увазі 11 різних міст?

Денис Блощинський: Так, цьогоріч міст буде 11: Станиця Луганська, Старобільськ, Щастя, Дружківка, Краматорськ, Бахмут, Слов’янськ, Павлоград, Добропілля, Маріуполь та Херсон. В кожному місті команда створює якусь власну концепцію. Ми даємо їм можливість зробити чи найбільшу подію з часів незалежності для місцевої громади. І далі вони вже спроможні самотужки реалізовувати дуже амбітні проєкти, об’єднавшись навколо спільної справи. Насправді ми працюємо над національною безпекою через гуманітарну складову. Бо є фронт реальний, а є віртуальний. І оцей фронт у голові дуже важко захистити, тому що ворог добре вже навчився з цим працювати, а в нас лише роблять перші кроки. І треба створити такі умови, коли боєць може сміливо боронити державу, розуміючи, що його спина прикрита.

Сергій Жуковський: Пані Алісо, розкажіть про ініціативу «Містечко майстрів» у межах фестивалю?

Аліса Шрамко: Моє життя фестиваль поділив на до і після. І справді, стереотипів щодо мешканців східних областей було багато. Коли приїхала на фронт вперше з фестивалем «З країни в Україну», відбулось переосмислення стереотипів. Я відкрила для себе людей, до яких хочеться повертатися знову, тож тепер їжджу до них просто на вихідні в гості. А ще я стала військовим парамедиком. Оскільки захоплююсь різними ремеслами і мала творчу майстерню в Києві, то взялася за кураторство над Містечком майстрів. Тільки люди, які вміють запалювати серця, можуть працювати на цьому майданчику. Я підбираю собі команду, яка прагне зробити з країни Україну, пробудити національну свідомість у кожного мешканця держави. Вона є, але гарно замилена радянською пропагандою, а зараз і російською. Ми над цим працюємо, і результати видно. Ремесла – це така сакральна справа, долучаючись до якої, ми пробуджуємо в собі історичну пам'ять і любов до України. Надворі весна. Починаємо потроху готуватись до Великодня, тож я обрала майстер-клас із виготовлення писанки. Адже писанка є одним із символів України у світі, як і вишиванка. Виготовлення її — трудоміский процес. Виготовляють писанки за допомогою воску. Такої техніки більше ніде у світі немає при декоруванні великодніх яєць. Окрім писанок, наші предки робили і дерев’яні інкрустовані яйця. Також виготовляли мальованки, які розмальовувались по дерев’яних заготовках фарбами. Є ще дряпанки, коли по фарбованому яєчку видряпували орнамент. А також травленки: природній колір яєчка закривається воском і витравлюється основа. Отже, повернемось до традиційної писанки. Для неї потрібен писачок, також воскова свічка та шматочки воску. Для писанкарства яйця беруться повні, а для майстер-класів краще брати порожні. За допомогою свічки розігріваємо віск і ним наводимо по яєчку лінії, які потім залишаться білими. Це називається розмітка.

Насправді всі українські ремесла — це певна медитація. А ще недарма під час будь-якої роботи у нас дівчата співали, адже так і працювати легше.

Сергій Жуковський: Окрім писанкарства, до яких ще ініціатив можна буде долучитись у Містечку майстрів?

Аліса Шрамко: Ми завжди пропонуємо відвідувачам найцікавіші й найдавніші ремесла без сучасної обробки. Зважаючи на епідситуцію, скільки і яких буде локацій, поки сказати важко. Але майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки точно буде. Також буде локація із розпису. Я намагаюся брати розписи тих регіонів, куди ми їдемо. Адже багато хто думає, що в нас існує тільки Петриківський розпис, а насправді в кожному регіоні він свій. Україна дуже багатогранна і різноманітна, саме це ми намагаємось показати — і в нас виходить! Якою буде Україна, залежить від того, що конкретно я робитиму сьогодні. Це дуже важливо. Бачачи, як з роками змінюється риторика тих людей, до яких ми приїздимо знову, я розумію, що наш фестиваль виконує свою місію і ми живемо не дарма.