Фестиваль «З країни в Україну»: великі справи дієвих команд

Фестиваль «З країни в Україну»: великі справи дієвих команд

Про зародження та розвиток фестивалю «З країни в Україну», як можна долучитися до навчання в Академії фестивалю та амбітні плани на майбутнє в ефірі передачі «Ранкова кава» розповів ідейний натхненник унікального музичного заходу Денис Блощинський.

 

 

 

 

Нікіта Гросс: Денисе, розкажіть історію зародження фестивалю «З країни в Україну»?

Денис Блощинський: Це 2014 рік. Можна сказати, що він народився у Збройних Силах України. Коли ми з колегами думали після Майдану, що можемо корисного зробити для держави, то вирішили як музиканти підтримати хлопців, щоб вони почувалися потрібними. Ми зв’язались зі штабом ЗСУ й отримали дозвіл відвідати з концертами деякі частини на Сході України. Після серії виступів зрозуміли, що велика проблема у ставленні місцевих мешканців до армійців. Адже вони не усвідомлюють, що конфлікт, який виник в їхніх головах, із часом перетворився на справжню війну. Саме там і зародилася ідея фестивалю.

Нікіта Гросс: Чим унікальний фестиваль «З країни в Україну»?

Денис Блощинський: Ми почали замислюватись, що замало просто показати людям у маленькому містечку концерт, фото, розповісти історію ремесел і так далі. І з часом виникла друга складова, яка стала чи не найголовнішою — залученості і спільнотворення. Як в 14-му році українську армію творили усі небайдужі, так нашу країну щодня творимо ми. Ми спробували зробити так, щоб цей фестиваль став спільною справою волонтерів, менеджерів, місцевої влади, бізнесу. Спочатку було лише 10-20 волонтерів, потім доєдналися ініціативні групи менеджерів, далі ми вигадали із цього цілу «академію фестивалю». Це така собі міні-МВІ, де волонтери, представники влади, бізнесу, громади навчаються, як робити фестиваль. Потім ми допомагаємо як ментори, коли вони працюють вже на місці. І коли фестиваль їде, то вони вже мають досвід проведення подій та організації проєктів, до яких залучається вся громада. За нашими дослідженнями, є такі міста, де на фестиваль приходить 32% населення, а долучається до його творення 1,5-2%. Це фантастично! У Києві це був би мільйон, а брали б участь в організації 35-40 тисяч.

Нікіта Гросс: Розкажіть докладніше про Академію фестивалю, до якої зараз триває набір. Ще можна заповнювати анкету?

Денис Блощинський: 22 січня будемо вже фіналізувати підсумки набору та формувати команди. Географія та трійки міст проведення фестивалів. Перша: Слов’янськ, Краматорськ, Бахмут. Друга: Дружківка, Добропілля, Мирноград. Третя — Станиця Луганська, Старобільськ, Щастя. Четвертий заїзд Маріуполь та Херсон. І в кожному місті ми формуватимемо команду, яка фактично привезе фестиваль в їхнє місто. Перед початком підготовки Фестивалю на учасників чекає обов'язково навчання в Академії за унікальною методологією, яка адаптує офлайн інструменти для використання в онлайні. Теоретичне навчання — 7 модулів (п’ятниця — субота) Статус-зустрічі з модератором/кою в ЗУМі двічі на тиждень Підтримка спеціаліста з командної роботи 24/7 в Telegram Заняття на командотворення 1 раз на тиждень Домашні завдання для самостійної і командної роботи Курс із побудови команди (1 раз на тиждень) Навчання на онлайн платформі з 10.00-19.00

Ми провадимо навчання за кількома напрямами. Проєктний менеджмент дозволяє зрозуміти людям, як організовувати складні проєкти. Світоглядний напрям дозволяє усвідомити, навіщо ми це робимо. І лінія ідентичності дає змогу розуміти, а хто ми в цьому всьому? Унікальність Академії в тому, що навчання спрямоване не на людей, а саме на команди.

Нікіта Гросс: А скільки коштує навчання в Академії фестивалю?

Денис Блощинський: Навчання безкоштовне, завдяки допомозі наших партнерів. За три місяці люди отримують такі знання, які дозволять за кілька наступних зробити неймовірно великий фестиваль. В тому й магія командної роботи, що одна особа – може зробити десять речей, а 7 можуть зробити 200. Виникає синергія, коли люди об’єднані якоюсь ідеєю.

Нікіта Гросс: Як відбуватимуться лекції в умовах пандемії?

Денис Блощинський: Ми розробили онлайн-платформу. Вона поєднує соціальні мережі, онлайн-курси, робочі простори і srm-інструменти. У кожного учасника персональний акаунт. Адміністратор зв’язує певну групу в команду і з нею починає працювати.

Нікіта Гросс: Денисе, в якому році фестиваль набрав обертів?

Денис Блощинський: У 2019 році — вийшли на супермасштаб. Ми зупинились на такому форматі на кілька років, додаючи в якості і розростаючись вглиб. Глобально фестивалі 2019 та 2021-го років дуже схожі, але програма в разів шість збільшилась. У нас з’являється не одна, а три Академії. Ми будемо все це поєднувати водне полотно, в одну структуру. І в цьому аналогів в Україні немає. Програма цього року називається «Системні зміни» і ми обрали слоган «Великі справи дієвих команд».

Нікіта Гросс: Організатори фестивалю з «Країни в Україну», попри насичений графік, ніколи не забувають про армійців. Якщо є неподалік військова частина, ви обов’язково її відвідуєте, щоб розважити військовослужбовців, які служать в районі проведення ООС. Де берете час і дозволи на відвідування підрозділів?

Денис Блощинський: У нас є заводіяки — Юрко Журавель і команда «От Вінта», — які буквально втікали, щоб поїхати ще далі із концертами. Ми завжди пам’ятаємо, із чого починали. Радіальні виїзди, концерти для нас багато важать. Вони дуже незручні організаційно, бо іноді приїздимо з окремою машиною обладнання і співаємо для 10 солдатів. Але кількість ніколи не буде мати значення, бо нам важливо доїхати до людей, які своєю роботою, життям уможливлюють те, що в нас відбувається. Армійці виборюють наше право бути культурними, освіченими, і ми не можемо їх зрадити. Використовуємо будь-яку можливість, щоб подякувати. Якщо ми поставлені в такі нелюдські умови, коли за свободу мають помирати люди, бо свого часу вона нам впала на голову, то ми маємо про цих людей піклуватися. Тож намагаємось доїхати у найвіддаленіші точки. Домовляємось безпосередньо із частинами, зі штабами, волонтерами в різний спосіб. Мені дуже подобається конкуренція по-українськи серед наших військових. Вони телефоном гарячково сперечаються, а потім все ж домовляються, де зберуться, щоб послухати концерт. І це про солідарність серед військових. Ти розумієш, що це — суперкевларовий бронежилет 36 рівня 18 порядку, який фізично нічим не проб’єш. Я пишаюсь, що у нас нині така армія.