Геннадій Демінський, управляючий Сухолуччям: Про Революцію Гідності, захист Дебальцевого та догляд за Межигір’ям

Геннадій Демінський, управляючий Сухолуччям: Про Революцію Гідності, захист Дебальцевого та догляд за Межигір’ям

 18 лютого – день пам’яті Героїв Небесної сотні та день пам’яті полеглих оборонців Дебальцевого, а також – день подяки тим, хто вийшов звідти живим. Геннадій Демінський брав участь у подіях на Майдані, боронив Дебальцеве, а зараз є одним з управляючим ГО «Межигір’я» та є комендантом мисливського угіддя колишнього «президента» в Сухолуччі. Про це він розповів в ефірі програми «Після фронту».

 

Дар’я Бура: Геннадію, чи приймали ви участь у Революції Гідності і якою була ваша діяльність на Майдані?

Геннадій Демінський: Я брав безпосередню участь у подіях Революції Гідності. Ще від самого початку, коли по телевізору показали, що відбулося побиття тих студентів, які виборювали права на євроінтеграцію. Коли їх розігнав Беркут. З того дня я був на Майдані. Також я був на Майдані і в ніч з 18 на 19 лютого, коли був штурм. Тоді 19 чоловік пішли на небо.

Дар’я Бура: Ви розповідали, що ще до початку активних дій на Майдані, у вас вже була створена громадська організація, яка була незадоволена політикою тієї влади.

Геннадій Демінський: Це так. Мабуть, у жовтні-листопаді 2013 року, активна молодь нашого міста Вишгорода вирішила створити громадську раду, яка хотіла взяти на себе обов’язки по охороні громадського порядку і так далі. Ця громадська рада була створена і організаторами і засновниками стали небайдужі громадяни міста. На базі цієї ради потім утворилася самооборона Майдану Вишгородщини. Деякі з побратимів потім пішли на фронт.

Дар’я Бура: Ви приймали активну участь в революції, чи могли ви тоді подумати, що доведеться брати участь у війні і захищати країну у воєнних діях?

Геннадій Демінський: До анексії Криму, мабуть, я свято вірив, що ми переможемо на Майдані і загострення не буде.

Дар’я Бура: Як ви потрапили на війну?

Геннадій Демінський: Після подій в лютому 2014, коли перші добровольці пішли на фронт, наша організація займалася охороною правопорядку у Вишгороді. Перші наші хлопці , - один з них проживав у нинішньому Бахмуті, а інший з Лисичанська – пішли в Нацгвардію. Тоді до Нацгвардії йшли всі майданівці. Один з перших батальйонів, який носить ім’я Героя Кульчицього, - я мав за честь воювати з ними в Дебальцево. Цей хлопець, який був з Бахмута, загинув потім у складі цього батальйону. Я не дуже хотів йти до Нацгвардії, тому, дочекався того моменту, коли військових почали брати у ЗСУ, я мав за щастя потрапити в батальйону «Київська Русь», який на той час тільки організовувався. Батальйон формувався у Десні, після підготовки ми в серпні потрапили на Схід.

Дар’я Бура: Коли ви потрапили у Дебальцеве і яка там була атмосфера.

Геннадій Демінський: Одразу потрапили у Дебальцеве. Прямо з коліс ми потрапили під обстріл, в бій. В цьому першому бою командуванню батальйону вдалося в останній момент розвернути батальйон і ми вийшли без втрат. З місцевим населенням ми особливо не контактували, в місто не виходили. Оборону тримали на краю міста Дебальцеве в бік Луганська в селищі Чернухіно.

Дар’я Бура: Ви розуміли наскільки це стратегічно важливе місто для української армії?

Геннадій Демінський: Звісно, розуміли.  Останніми днями ми знали куди їдемо і мали можливість бачити по телебаченню як була вибудувана лінія оборони. І ми розуміли, що Дебальцеве – дуже важливий пункт. В залізничному відношенні – це станція, яка з’єднувала Донецьку область з Луганською. І саме по собі Дебальцеве розташоване на висоті, а з військової точки зору, кожна висота має велике значення для перемоги.

Дар’я Бура: Ви не були під час виходу разом з хлопцями, через отримані контузії були в шпиталі, але ж ви слідкували за подіями, там залишалися ваші побратими.

Геннадій Демінський: Наш батальйон поїхав на першу ротацію в кінці грудня 2014 року. Через місяць комбат зібрав нас і сказав, що треба їхати. Ті люди, які не були поранені, зібралися і виїхали. Разом з хлопцями поїхав і мій друг та побратим Іван Ступак. 29 січня він загинув у Вуглегірську. Наш батальйон і інші підрозділи приймали участь у штурмі Вуглегірська. Після цього батальйон та моя друга рота відійшли до Дебальцевого і знаходилися там до «планового виходу військ». Тоді загинуло багато наших товаришів. І в Рідкодубі, і в Нікішино. Це дуже боляче.

Дар’я Бура: Чи була загроза від місцевого населення в Чорнухіно. Адже там багато хто був налаштований проти України?

Геннадій Демінський: Відкритої загрози на собі ми не відчували. В Чорнухіно ми знаходилися в реабілітаційному центрі, який знаходився поруч із закладом позбавлення волі. Стріляючи по нам, ворог попадав і по цьому закладу. І ті люди, які там утримувалися, сказали місцевим, що якщо хоч один снаряд влетить до них, вони самі будуть розбиратися з місцевими. Окрім того. разом з нами там стояв міліцейський добровольчий батальйон К-2, які постійно проводили зачистки і виявляв злочинних елементів.

Дар’я Бура: Чи стикалися ви там з росіянами?

Геннадій Демінський:  Навпроти нас в Стаханові стояли ряжені казаки. Разом з ними стояли регулярні російські війська. Були російські морські піхотинці, чеченці.

Дар’я Бура: 22 лютого буде 5 років, як колишній президент втік з країни. Ви зараз є керівником в його колишньому мисливському будинку в Сухолуччі. Як ви опинилися на цій посаді?

Геннадій Демінський:   20 лютого на Майдані пішла чутка, що «президент» збирається тікати». Хлопці з Вишгорода перекрили дорогу у бік Межигір’я і тим самим перекрили шлях Нацгвардії до Майдану. Коли Янукович покинув резиденцію, люди масово почали їхати в Межигір’я, почався хаос. Вже тоді встановили контроль на вході в резиденцію, щоб уникнути розкрадання майна. Одразу вирішили, що все, що там є, має належати народу України. Але ми організували охорону і навели лад.

Дар’я Бура: Який в загальному має вигляд резиденція зараз?

Геннадій Демінський:   Головною метою є, щоб як і Сухолуччі, так і в Межигір’ї було створено національний державний парк, щоб все, що вдалося зберегти, належало народу, а не одній людині чи фірмі. Сухолуччя – це заміська мисливська резиденція. Разом з маєтком були передані і дикі тварини.  Десь 28 осіб: олені – плямистий, благородний. Ми годуємо, піклуємося і примножуємо їх. Окрім них ще є середньоазіатські муфлони, дикі свині, коні Прживальського. ГО Межигір’я закупило в Асканії Нової маленьких корів Української сірої. Ще є собаки мисливських порід. Об’єкт Сухолуччя складається з трьох об’єктів – кінологія, заміська резиденція, яка має ще два великих ставки, де ми запустили рибу і її можна не лише ловити, а й годувати, і мисливський будинок, який є окремою спорудою.

Дар’я Бура: Що входить у ваші обов’язки?

Геннадій Демінський:   Окрім того, що ми все охороняємо. В наші обов’язки входить догляд за майном і за тваринами.

Дар’я Бура: Як потрапити на екскурсії в ці об’єкти? До ефіру ви говорили, що Межигір’я – це великий парк для прогулянок, а в Сухолуччі можна активно відпочивати.

Геннадій Демінський:  Це Вижгородський район, селище Сухолуччя, урочище Острів. Окрім того, на сайті ГО Межигір’я можна подивитися всю інформацію. Багато туристичних фірм займаються організацією екскурсій. Ми надаємо змогу туристам активно провести відпочинок: барбекю, рибалка, купання, види спорту, дозволяємо встановлювати намети.