Георгій Жуков не "маршал перемоги"

Георгій Жуков не "маршал перемоги"

Міська влада Харкова скасувала присвоєння одному із проспектів ім'я дисидента генерала Петра Григоренка. Натомість, повернула постать Георгія Жукова на мапу Міста. Чому Жуков підпадає під Закон "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" розповідаємо в програмі Історична година.

 

Як ми говорили минулої передачі, одним із жахливих діянь радянської влади були випробування над людьми. Так, у 1954 році Радянський Союз готувався до Третьої світової війни. Радянське командування вирішило провести навчання. Військове керівництво хотіло відпрацювати захоплення західноєвропейського міста радянськими військами після того, як ці самі радянські війська кинуть на місто ядерну бомбу.

Навчання відбулися на Тоцькому полігоні (неподалік від нинішнього Оренбурга, тоді Чкалов). Збудували зміцнення, розбили табори й власне, підірвали Ядерну бомбу. І відправили війська в атаку на умовного противника. Командував цими навчання Георгій Жуков.

Жуков сам в атаку не відправився, звичайно, і по зараженій радіацією землі особливо не крокував, на відміну від десятків тисяч солдатів. Частина з яких пішки пройшлася по епіцентру десь за годину після вибуху. Точні результати цих навчань в смертях, онкології й імпотенції оцінити практично неможливо. Сам Жуков ретельно подбав, щоб дані про навчання засекретили. Кожен солдат давав підписку про нерозголошення на 25 років, а його документи фальсифікувалися: по паперах кожен, хто був присутній на полігоні, знаходився в цей момент не під Оренбургом, а в абсолютно інших місцях. Нескладно здогадатися, що до фактичного розпаду Союзу отримати будь-яку компенсацію їм було неможливо.

Ще одна сходинка в його кривавій кар'єрі — придушення радянськими Угорської революції 1956 року. Тоді, як і 1954 року, військами командував Жуков. Він, до речі, з 1955 до 1957 років очолював Міністерство оборони СРСР.

Повстання угорців проти комуністичного уряду розпочалося 23 жовтня. І на початку мало успіх. А вже 24 жовтня без дозволу Угорщини на територію державу введені радянські війська: 290 танків, 120 БТР, 156 гармат.

Рано вранці 4 листопада розпочалося введення в Будапешт нових радянських військових частин. Почалася операція "Вихор". Війська вже 4 листопада захопили основні об'єкти в Будапешті. Однак загони угорської національної гвардії та окремі армійські підрозділи на стороні повстанців продовжували чинити опір радянським військам.

Спротив ще тривав до 10 листопада. Проте остаточно повстання зазнало поразки в середині грудня. За період з 23 жовтня до 31 грудня 1956 року з обох сторін загинули 2652 угорських громадяни, поранено 19226. Втрати радянської армії, за офіційними даними, сягали 669 убитих, 51 безвісти зниклих, 1540 поранених.

Щодо подій 22 червня 1941 року, то розглянемо їх під іншим кутом. От є одним закордонний журнал. Його можуть придбати всі охочі. Там є стаття, яка називається План Жукова. У ній докладно розписаний план під назвою "Гроза", за яким Жуков планував напад на Німеччину 1941 року.

Спочатку вермахт готував вторгнення на 16 травня, а Червона Армія — на 12 червня 1941 року. Потім Берлін відклав напад, перенісши його на 22 червня, за місяць теж зробила і Москва, орієнтовно на 6-15 липня.

У плані СРСР закладалося два варіанти напрямків нанесення головних ударів: Східна Пруссія та Південна Польща. В результаті у Генштабі дійшли висновку, що найбільш ефективне рішення — нанесення головного удару на Південно-Західному напрямку при одночасному сковування противника в Румунії й на північному заході, в Східній Пруссії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цей варіант викладений в записці наркома оборони СРСР і начальника Генштабу від 15 травня 1941 року. Це і є План Жукова. Мета операції викладалася так: «розгром головних сил німецької армії, котрі розгортаються на південь від лінії Брест — Демблін, і вихід до 30-го дня операції на фронт Остроленка, річки Нарев, Ловіч, Лодзь, Крейцбург, Оппельн, Оломоуц.

Чи можливий такий розвиток подій? Певно, що він мав місце. І Радянський Союз готувався до будь-якого розвитку подій в плані наступу. Недарма ж він сконцентрував найбільш боєздатні дивізії на кордоні. Їх знищення в перші дні війні якраз і призвело до тих кривавих наслідків, про які нам відомо. До оборони СРСР, як виявилося, не готувався.