«Головна функція поезії – естетична» - Ігор Астепенко

«Головна функція поезії – естетична» - Ігор Астепенко

Ігор Астапенко читає вірші, пише диктанти, викладає українську мову і говорить про неї і не тільки в ефірі програми «Сектор Л» з Катериною Потапенко

 

Що є написаного?

Є дві книги. «Щільник» і «Дихотомія». Є ще кілька новел, але з них опублікована лише одна. І є ще кілька матеріалів, які поки що не ввійшли до збірок, але я сподіваюсь, що увійдуть в нову.

Де можна тебе послухати вживу?

Виступів зараз вдосталь, плідна пора, осінь. На Львівському форумі ця осінь почалась, потім була низка виступів у містах – Одеса, Запоріжжя, Житомир, Київ. І на різних фестивалях, звісно виступаю.

Ви соціально активний поет. Викладаєте вірші у фейсбуці? Гадаєте, не важливо, чи збірка чи публікація он-лайн?

Я не вважаю, що це взаємовиключні поняття. Друкована книга має бути, існувати як артефакт, але нічого поганого не бачу в тому, що поети викладають свої тексти у мережі. Це альтернативний спосіб донести своє слово до людей. Є звісно ті, хто критикує такий спосіб донесення текстів до мас, але я не з тих людей.

Хотів би прочитати вірш «Урок мови», гадаю, він тематично вписується у сьогоднішній день:

 

УРОК МОВИ 

як сьогодні тобі пояснити усі ці складні слова 
коли все що ти бачив це тільки обличчя світу 
коли мова неначе вода така ворухка й жива 
коли з неї ростуть дерева звірі вогонь молода трава 
навіть ти своїм іменем стукаєш в серце літер 

ось дивись: є слово любов тут в уподібнюється до у 
це останній звук почуття після нього велика прірва 
ми також уподібнені до зірок що бог назбирав до рук 
а слова живуть живе буде жити живи живу - 
це усе що потрібно знати до того як зірку вирвуть 

є також слово радість тут звуків менше ніж букв 
як і в слові господь у нім щось зникло без сліду 
але є слово дзвін тут усе навпаки і той хто його почув 
себто дзвін (а не слово) живий ще а мертвого вже несуть 
слово смерть як і радість на звуки скупе як рот у сухого діда 

ще важливо: коли будеш писати слово на жаль 
залиши в нім місце для смутку тому два слова окремо 
ну а мо' там ще вміститься відчай або печаль 
завтра теж не забудь свій зошит і під вечір знов прилітай 
якщо будем живі то вивчимо ще одну неймовірну тему 

 

 

Вам потрібне особливе місце, щоб писати вірші?

Ні! Вірш іноді такий, дуже підлий, може прийти в будь-який момент, навіть зовсім невчасно. Тому нема універсальної локації, де мені б писалось. Це може бути будь-де, вдома, під час поїздки, в автобусі…

Художня література – це для мене покликання, це щось інше. Я не ставлю собі ніяких дедлайнів. В мене були випадки, замовлення текстів – пісню на весілля, на ювілей дідуся, я відмовляю. Для мене це не якесь ремесло. Це щось вище, сокровенне.

Ви їздили з виступами на схід?

Ще ні, але безумовно планую! Я відчуваю внутрішню потребу. В найближчому майбутньому, якщо будуть пропозиції – я радо поїду.

Наступній вірш, який я вам прочитаю – «Урок літератури». Бо одне не може існувати без іншого. Вони гармонійно один одного доповнюють. Я виставив спочатку мережу текст «Урок мови», він знайшов позитивний відгук. І врешті народився невеличкий цикл «уроків». Десь я обігрую назву. Хтось може подумати, що я намагаюсь тут чогось навчити, але ні. Моя поезія нічому не вчить. Моя поезія покликана у людей викликати естетичне задоволення, як на мене,головна функція поезії не когнітивна чи дидактична, а в першу чергу естетична.

УРОК ЛІТЕРАТУРИ 

я не знаю нічого крім того що є ряди 
чорних букв у лілейнім саду де цвіте мовчання 
мов ченці і черниці лишили свої сліди 
на снігу і пішли собі мовчки кудись туди 
де ні слів ані снів а тільки церковні бані 

я не знаю нічого крім того що є слабі 
на вдихання думок тремке видихання літер 
бо якщо увесь час мовчати носити слова в собі 
бо якщо ти готуєш обшир собі на сухий обід 
то чи треба тоді тобі так незносно жити? 

я читав як росли міста як несли христа 
як людина росла у дим як дим – у спогад 
все що треба це знати що ти не стояв – зростав 
що ти вірив у світ тримав на своїх вустах 
те що може тримати інших в долоні бога 

все що треба моя ученице від цих словес 
це всього лиш навчитись чути як їм нестерпно 
як за ними лежить рука того що ловив їх без 
волосіні й сітки того що голодний щез 
у саду у снігу у сліду у лілейній церкві 

не питай мене що читати як і куди іти 
як шукати себе в книжках набиратись нової сили 
я не знаю нічого про те що спитаєш ти 
я не знаю нічого крім того що є ряди 
і в одному із них є ми – між слів пробіли 

 

Улюблені автори?

З останнього, що я прочитав. Роман Євгена Пашковського – «Безодня», роман Маріо Варгаса Льоси – «Скромний герой» і роман Саши Соколова, який називається «Школа для дурнів». Але моя любов до літератури почалась з французьких символістів – Верлена, Рембо, Бодлера. В українській традиції це Майк Йогансен, Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Євген Плужник, Василь Стус, ранній Тичина. Нью-йоркська група поетів – зокрема я нині пишу дисертацію за творчістю Емми Андієвської. Ну і звичайно низка молодих авторів. Це покоління можна називати з великою долею умовності.

Сучасна література дуже цікава, вона багатогранна, цікава. Це не той випадок, коли потрібно чекати, щоб пройшло 50 років, коли виникне інтерес до цієї літератури. Потрібно зараз це читати, щоб потім не говорити, що в нас не було такої-то літературної мистецької епохи.

Переклади віршів можуть вважатись самостійними творами?

Проблема художнього перекладу – «дух чи літера». Що варто передати? Дослівний переклад, який передасть зовнішні ознаки, лексичну організацію тексту, чи дух, стиль, який би передав оригінал якнайкраще. В ідеалі – це синтез духу і літери. Але в поезії це дуже важко зробити. Часто наші переклади є переспівами. Це просто вірші, написані на ту ж тематику зі схожими образами. Але перекладати потрібно! Минулоріч я сам перекладав нобелівського лауреата, Боба Ділана, намагався передати його стилістику. Мої вірші окремо теж перекладені. Я їх нормально оцінюю.

Ти організатор літературної платформи?

Так. Це на добровільних засадах. Платформа називається «Літ stage», ми збираємось раз на місяць, зазвичай кожну останню суботу місяця у музеї шістдесятництва. Радий буду бачити усіх! Наші двері відчинені для кожного, ми робимо презентації книжок, проводимо читання, спілкуємось, дихаємо літературою в одному місці і в один час. Долучайтесь!

Слідкуйте у зручному форматі! Ми у соціальних мережах:
facebook.com/armyuaFM
t.me/armyfm_channel
twitter.com/Armia_fm
instagram.com/armyfm
soundcloud.com/armyfm