Громадянська війна в Ефіопії: що змінилося за рік

Громадянська війна в Ефіопії: що змінилося за рік

Кандидат політичних наук, експерт Центру українських студій стратегічних досліджень Юрій Олійник у програмі Міжнародний огляд розповідає про військовий конфлікт в Ефіопії. 

 

 

 

 

 

Андрій Давидов: Військовий конфлікт в Ефіопії триває вже рік. Що протягом цього часу змінилось?  

Юрій Олійник: Коли на початку 90-х комуністичний режим колапсував, перехід іде до демократії, створюється федеративна система штатів і, власне кажучи, ці всі території стали конкурувати. Штат Тиграй в 90-х роках став лідером, бо був на чолі війни, до того ж на межі з Еритреєю, яка раніше була частиною Ефіопії, а потім почала війну за визволення. Кілька років тривала війна в гарячій фазі, тиграйці були на чолі протестного руху. Тому в еритрейців і тиграйців складні відносини. Вся Ефіопія воювала, але Тиграй найбільше туди військ надсилав, був задіяний в певних етнічних чистках, тому зараз це все відображається. 

Андрій Давидов: А які відносини між Ефіопією і Еритреєю?

Юрій Олійник: У 93-94 роках  - гаряча фаза війни, потім вона була заморожена, аж поки вже за нинішнього президента не був підписаний у 2018 році мирний договір. Ефіопія почала демократизацію, відбулось швидке економічне зростання, вона стала одним із лідером Африки за зростанням промисловості та економіки, але був певний баланс між різними штатами і було визнано, що тиграйці мають найбільшу зону впливу на центральну владу, але регіональні сили баланс між собою шукали. Врешті-решт із 2010 року почалися виступи проти недемократичних виборів, фальсифікацій — дійшло до того, що в 2017 році тріумфально приходить до влади людина, не пов’язана з тиграйським кланом — нинішній президент Абій Ахмед Алі. Це вже був певний консенсус внаслідок дрібних революційних рухів. Він виступав за лібералізацію економіки, потребу подолання клановості, мав досвід роботи на Заході. Він орієнтувався на США, бо раніше Ефіопія більше з Китаєм та Росією дружила. Але вже через деякий час почалися проти нього виступи всередині країни і у 2020 відбулося загострення стосунків з кланом Тиграю, який зберігав контроль над своєю територією. З весни 20-го року Тиграй почав озброюватись, створювати свою армію. Ефіопія — федеративна республіка, кожен штат має певні поліцейські сили, а Тиграй завжди мав особливі права як прикордонний штат з Еритреєю. Ще один фактор, що тиграйці були незадоволені тим, що коли мирний договір, за який Абій Ахмед Алі отримав Нобілівську премію миру, не враховував інтереси Тиграю. Тож вони захотіли відновити свій вплив і почали озброюватися, не виконали кілька декретів уряду щодо розпуску армії. І в листопаді почалася по суті антитерористична операція. Тобто Абій Ахмед Алі ввів туди війська. Тиграй чинив опір. Спочатку основна армія була розбита. В столицю штату Тиграю зайшли ефіопські війська і весною, здавалось, що вони перемагають. Влітку йдуть в контрнаступ тиграйські сили, вони навіть столицю звільняють у серпні. Це пов’язано з тим, що Ефіопія застосовує допомогу еритрейських військ, які раніше воювали, але вже є мирний договір, і зараз вони на боці уряду воюють з тирайцями. В інтернет-просторі було багато спекуляцій на тему, що це релігійна війна, оскільки там, окрім мусульман, десь 40% християн, але це не так. 

Андрій Давидов: Тобто загалом це більше міжетнічний конфлікт?

Юрій Олійник: Так, міжетнічний та міжрегіональний. Через розголос вже влітку Еритрея поступово вводить війська. Є дуже багато проблем із біженцями. Є біженці з Еритреї, оскільки вона диктаторська країна, багато людей втекло з сусідньої Ефіопії до Тиграю минулі 15 років. Ці табори зараз найбільше постраждали. Загалом до 50 тисяч біженців із Тиграю до Судану. Кількість біженців в інших штатах продовжилася вже останні місяці. Там 400 тис людей на межі голоду. Це все наклалось. Еритрейці вводять війська – тиграйці відновлюють наступ, і вже останні місяці вони просуваються всередину Ефіопії. В інших штатах так само діють сепаратистські маргінальні рухи, зокрема армія визволення Оромії. І оці маргінальні сили в умовах загальної кризи діють все жорсткіше. 

Андрій Давидов: Хто протягом цих місяців підтримував рух сепаратистів за межами країни?

Юрій Олійник: Спершу більше спостерігали зовнішні сили, але потім почав підтримувати Північний Судан. По-перше, в Судану вже не перший рік конфлікт щодо так званої дамби «Велике відродження». Ефіопія її добудувала, і вона багато води з Нілу буде забирати. Країни бояться втратити доступ до води, і тому тривають жорсткі переговори, на грані війни. Тож Судан зацікавлений в ослаблені центральної ефіопської влади. За Суданом стоять якоюсь мірою Росія і Китай, хоча вони більше зацікавлені, щоб хаос був загалом, щоб Ефіопію на свій бік повернути. На фоні цієї боротьби Судан багато чого добився. 24 липня було закрито прикордонний перехід з Ефіопією Аль-Галабат, оскільки була інформація, що ефіопські проурядові ополченці проникали на територію Судану, і врешті в іншому місці суданська армія змогла провести деокупацію спільного району. Тобто вони виправляють кордон, посилюються і впливають на послаблення ефіопської влади. 

Андрій Давидов: Як реагує на конфлікт Захід, зокрема США та Франція і Німеччина?

Юрій Олійник: Спочатку Абія Ахмеда Алі Захід підтримував як мультикультуного лідера, який виступав проти олігархії і дружбу всіх народів. Але коли почала війна розвиватися — є дані про близько 10 тис. загиблих з обох боків — і почалися гуманітарні кризи, голод, етнічні чистки, то Захід почав жорстко критикувати політику. А з іншого боку, Тиграй маленький, і в США через діаспори почали лобіювати свою позицію. Байден у жовтні накладає санкції і закликає до примирення. А Росія і Китай не підтримує санкції, каже, що це внутрішні справи Ефіопії. І є небезпека, що президент змушений в інший бік дивитися, оскільки Захід його не розуміє. 

Андрій Давидов: Які інтереси мають Китай та Росія в Ефіопії та сусідніх країнах?

Юрій Олійник: Ефіопія — один з економічних центрів розвитку Тропічної Африки. Це великий ринок, адже активно розвивається промисловість і економіка. Тож це важливий центр впливу для всього регіону загалом — Східної і Північно-Східної Африки. І Китай мав там хороші позиції, Росія — менше. У 2017 році все змінюється для цих країн і вони хочуть повернути Ефіопію у свою коло дружби. І тут двосторонній варіант. Якщо виграє Абій Ахмед Алі, вони будуть допомагати йому. Переможуть тиграйці — в них є старі контакти. Їм і те, і те вигідне. Для Росії цей регіон дуже важливий. В Судані вони хочуть будувати базу — в Порт-Судані на Червоному морі. Туреччина тримається віддалік, але вона намагається також дружити з центральною владою і через неї впливати на місцевих мусульман. А Байдену зараз не до того, але все ж вони почали виступати проти голоду, етнічних чисток.

Андрій Давидов: Як ситуація буде розвиватися ближчим часом?

Юрій Олійник: Останній місяць йде жорсткий наступ поза межами Тиграю. Вони змогли захопити міста Дессі та Каболча у штаті Амхарра. Абій Ахмед Алі закликає до мобілізації населення. Багато людей його підтримують. Є різні настрої в ефіопському суспільстві. Деякі регіони чітко виступають за окремі сили, деякі розділені. Думаю, до столиці вийти вони не зможуть, але війна буде продовжуватися. Є ризик, що сепаратистські протиурядові рухи гуртуються разом із тиграйцями. У Вашингтоні кілька тижнів тому був створений так званий Об’єднаний фронт ефіопських федералістів. В одному з регіонів відбувся референдум щодо від’єднання від Ефіопії. Є ризик, що якщо центр впаде, то буде крах всієї федеративної системи. Але я думаю, що система вистоїть і тиграйців зупинять.