Хочу, щоб наші солдати пишалися тим, що вони солдати, — Олег Собчук

Хочу, щоб наші солдати пишалися тим, що вони солдати, — Олег Собчук

Олег Собчук український музикант, засновник і фронтмен українського рок-гурту СКАЙ, член спілки авторів України, волонтер.  

 

 

 

 

 

 

Яким для вас було усвідомлення початку війни на Сході України?

Прийшло відчуття що я повинен щось зробити, прийшло відчуття громадянина України, прийшло відчуття патріотизму. Гурт «Скай» і всі ми робили, робимо, намагаємось зробити максимально те, що в наших силах: допомогти увагою, якось розрядити обстановку, якимось провіантом і просто приїхати підтримати. Коли я подумаю про це, мене відвідують двоякі відчуття. З одного боку, шкода усіх людей, які загинули відстоюючи Україну на цій війні, а з іншого — можливо якби не ця війна, то ми так ніколи б і не зрозуміли хто ми, ніколи не були б так разом.

Ваша перша поїздка в зону АТО/ООС?

У нас був цілий тур для танкової дивізії, потім були недалеко від аеропорту, ми чули звуки вибухів, їздили в Миронівське до «мародерів», яких так називали, везли провіант: м'ясо, хліб. В Попасній виступали, у будинку культури,  де директриса сказала, що це вперше за історію будинку культури, коли тут пісні українською мовою. Мені важко було дивитись на це все, але з іншого боку мене охоплювала гордість, що українці реально дали відсіч і слово «українець» почало звучати гордо і круто.

Чи змінилась ваша творчість з приходом війни в Україну?

Значно і пісні, і музика стали моїми патронами. Мені якось стало соромно, що я ж чоловік і теж можу піти так само служити та стріляти. Я кому це не розказував, кожен солдат говорив — «Друже, це будем робити ми, будь ласка, пиши пісні та розповідай  в них що ти тут бачиш. І висловлюй патріотизм у своїх піснях і доноси це до людей. Повір, це буде в сто раз краще, ніж ти будеш тут разом з нами. Нам тут теж потрібні люди, які мають такі патрони, як в тебе — твої пісні». Я це зрозумів і тому пісня «Не відступати, не здаватися», яку я присвятив усім захисникам нашої землі від ворога, в цьому випадку від Росії, бо Росія — це ворог. Я вирішив саме таким чином, таким способом, такими засобами внести свою допомогу.

Чи були пропозиції виступати в Росії після 2014-го?

Так, звісно. Було два рази, прилітайте на корпоратив, скажіть скільки треба грошей — але ці варіанти навіть не розглядалися. Скажу, що я не поважаю такий вибір, є знайомі, які катаються туди, але я не поважаю. Це їхній вибір, проте я б не зміг.

Чи може творчість акторів/співаків впливати на виховання майбутніх поколінь?

Чим ми і займаємося, я свято в це вірю. Це пропагується свідомо і у своїх піснях, і у своїх вчинках, і постах і навіть у виховних моментах. Моя дочка, наприклад, зустрічається з хлопцем і я почав помічати, що вона приходить і спілкується російською. Я влаштував зустріч і популярно, наполегливо просив розуміти у чому важливість мови.  Я не хотів, щоб вони не боялися, моя мета — щоб вони зрозуміли важливість цього. Аргумент у підлітків був простим — всі так говорять. Я тоді сказав, що якщо ми не будемо зараз «білими воронами», то потім може стати пізно і ми станемо «чорними воронами», які будуть говорити лише російської і тоді України не стане. Просто я думаю, що важливо апелювати такими термінами, без палки. Тому пісні, фільми, передачі — абсолютно все треба робити українською мовою, в кожному місті заявляти, що це українське, що ми українці та розмовляємо ми українською мовою, адже це логічно.

Як ставитесь до Закону про мову?

Звісно підтримую. Наша мова — це фундамент всього. Згадую як ми колись відпочивали в Єгипті. Наші знайомі тоді спілкувалися російською і єгиптянин одразу зрозумів, що ми українці, а до друзів звернувся з питанням «Як там в Москві?». Вони сказали, що з України і єгиптянин тоді спитав — «а чому ж тоді спілкуєтесь російською», — ось вам і приклад простої ситуації. Я дуже щасливий, дуже радий, що зараз закон ввійшов в дію, що зараз в засобах масової інформації, на радіостанціях можна почути україномовні пісні й це відбувається не лише в 3 години ночі, а можна почути їх вдень. Я дуже радий, що люди, котрі раніше навіть слова не могли сказати українською, це стосується і «селебрітіс», починають співати, розмовляти українською. Це дуже важливо, класно і круто і ще дуже багато слів.

Як вести інформаційну війну в умовах гібридної війни?

Однозначно, що ми багато чому навчилися за ці роки й підтягнулися, в нас стали кращі показники, але все одно не дотягуємось до того, щоб повністю перемогти війну. Ми не маємо такої державної підтримки як, наприклад, в Росії. Агресор вкладає практично всі ресурси для інформаційної пропаганди та озброєння. В нас хоча б половину тих ресурсів вкинути — було б набагато краще. Наприклад, на сході як і не велася українізація, так і не ведеться досі. Ведеться війна і зараз має бути активна соціальна програма українізації на сході, підтримка, тобто має робитись усе максимально, щоб люди бачили, що  вони в Україні, ми — українці. Якби це робилося раніше, то можливо і війни не було б. 

Яким має бути соцзабезпечення та статус військовослужбовця в суспільстві?

А я б хотів, щоб наші солдати та відношення до них, їхній статус і самопочуття, самоповага були на такому самому рівні як в Сполучених Штатах. Я б хотів, щоби українські солдати асоціювалися з чимось статусним, сильним, поважним і крутим. Коли ти бачиш американського солдата, всі розуміють, що це людина не бідна тому що держава виділяє кошти, до цієї людини є повага. Однозначно ця людина розумна і сильна, тому що інакше їх на роботу, на контракт не візьмуть. Адже там є серйозні вимоги до цього. Хочу, щоб так було і в Україні, щоб «український солдат» звучало гордо, щоб держава виділяла серйозні бюджети на навчання, підготовку, на хороші зарплати. Хочу, щоб наші солдати пишалися тим, що вони солдати і не шукали якогось додаткового підзаробітку. І тоді буде все окей.

Чого Україні не вистачає для перемоги у війні на Донбасі? 

Я не експорт в цьому і новини я мало дивлюсь, чесно. Але нам не вистачає єдності для перемоги, особливо це стосується мовних питань. Пуйло це бачить і користується цим. Коли ми з’єднаємось усі, коли не буде тріщин та розломів, тоді 100 відсотків ми переможемо. Тут діло навіть не в озброєнні, хоча це також важливо, тут важливим є емоційно-психологічний аспект. Я думаю і військові, і спортсмени в курсі про що я говорю. Коли ти впевнений в тилу, то ти впевнений і на полі бою.

Що робити, щоб по закінченню війни про армію не забули? 

Зробити реформи. Які ще докази потрібні людям? Мені здається, що потрібно зробити безкоштовні автобуси, які людей простих повезуть на фронт і показали б що там. Будь-який українець, в якого є нотки сепаратизму, поїхавши хоча б один раз на фронт у нього цей «брєд» зникне автоматично. Коли людина побачить це все наживо, а не на дивані по «телеку» — він автоматично все зрозуміє. Це треба робити безкоштовні тури, щоб люди туди їздили й самі дивилися, поспали там, чули як трясеться земля, коли вибухають бомби. Тоді все буде нормально, ну мені так здається. Я нічого, можна сказати, не бачив і не чув у порівнянні з нашими воякам, але мені цього вистачило для того, щоб я все зрозумів. Там все серйозно, не так, як нам тут здається, адже тут все окей, нічні клуби переповнені. 

Якими бачите відносини України та Росії через десятиріччя?

Якщо не стане Путіна, прийде якась адекватна людина до влади, то є шанс, що може щось вирівнятись на краще з часом. Хочеться, щоб все було нормально, ніхто не хоче стріляти, ну з нашого боку так точно, це з їхнього боку там є такі бажаючі.