Хто він, Симон Петлюра?

Хто він, Симон Петлюра?

22 травня минуло 140 років від Дня народження Симон Петлюра. Яким він був, що  його спонукало боротися за Україну. Якою була ця боротьба та чого його боялася Москва. Щоб дізнатися більше інформації – прослухайте наш ефір.

 

 

 

В російській свідомості було три види українця-ворога: мазепенці, бандерівці, а посередині, між ними – петлюрівці.

Симон Петлюра став лідером національного визвольного руху. Він став уособленням цього руху, символом. І його роль посилилась навіть після трагічної загибелі. Учасників  цього руху стали називати його прізвищем.

«Ти переможеш, великий народе-мученику. І переможеш не для того, щоб підбивати під себе чужі, не наші землі. Ти переможеш для спокійного будування могутньої держави України, для щасливої праці поколінь майбутніх. Спадуть віковічні кайдани з втомлених рук твоїх, спадуть ганебні пута з величної постаті рідної матері України. Минуть жахливі криваві роки боротьби синів твоїх і невпинна праця загоїть рани кривавої руїни. Дасть пишні скарби для всіх народів світу. Дасть спокій і щастя великій, вільній, самостійній Україні» (с) С. Петлюра.

Він боровся за свободу України і намагався захисти її усіма можливими і наявними на той час засобами. Цитата певною мірою відбиває характер Симона Петлюри – його оптимізм і віру в перемогу справи.

Навіть тоді, коли українська армія зазнала поразки у боротьбі і була змушена відступити за Збруч, була інтернована і роззброєна поляками, Симон Петлюра був змушений жити на нелегальному становищі у Польщі, потім емігрував далі в Західну Європу, опинився у Франції. Він ніколи не втрачав віри у перемогу справи, за яку бореться і залишився єдиним лідером, який не зійшов  з капітанського мостику корабля, який називався Україною.

Народився

Симон Петлюра народився на День святого Симона Зилота, одного з апостолів, за старим стилем 10 травня (22 травня) 1879 року в Полтаві у родині полтавських міщан козацького походження. Батько його мав «приватний транспортний бізнес». Мав велику дуже релігійну родину. Вчився в семінарії. Згодом був виключений з семінарії. Йому було трохи понад 20 років, він був вимушений тікати від переслідувань поліції, переховуватися на Кубані. Там займався вчительством.

В першу чергу він виступав за задоволення національно-культурних прав українців.

Брат Симона Олександр у своїх спогадах говорив, що його на боротьбу спонукала українська пісня, музика, яку Симон дуже любив.

У нього були наставники й колеги, але поштовх Петлюри до задоволення національних прагнень був його особистий. На Кубані він був знайомий з Федором Щербиною, який займався там українською справою. Він був знайомий з Грушевським.

Перша світова війна

В 1914 році йому було 35 років, на цей час він був одруженим і не так давно в нього народилася єдина його дитина – дочка Олеся, їй було 3 роки. Він був нецікавим для мобілізації, але поступив на військову службу санітаром до медичного потягу.

Через впливових знайомих і друзів Симон Петлюра перейшов на службу у Всероссийский союз земств и городов – дуже широка, імперського масштабу, організація, яка об’єднувала діячів міського і земського самоврядування і займалася допомогою армії. Він був уповноважений на західному фронті. Не брав участь у військових операціях, не був в окопах, не ходив в атаку, але стояв дуже близько до щоденних потреб військових, тому, що займався всім забезпеченням побутових умов і всіма необхідними видами матеріального забезпечення війська.

Вояки презирливо називали тиловиків «земгусарами». Вони носили форму дуже подібну до офіцерської, мали погони чиновників.

1917 рік

У 1917 році після повалення царизму і початку демократичних процесів в армії, в тому числі, процесу націоналізації чи створення національної частини, Петлюра був одним з організаторів цього створення на Західній частині (нинішня Білорусь).

Вояки його делегували на Перший Всеукраїнський військовий з’їзд, який відбувся в Києві в травні 1917 року. І тут почала сходити зоря Симона Петлюри, як військово-політичного лідера. Його обрали до складу Українського генерального військового комітету (громадська організація, яка координувала різнопланову діяльність російської армії, в якій тоді служило понад 4 млн українців) Діяльність спрямована на формування окремих українських підрозділів, зведення їх в окремі українські частини, забезпечення необхідною фаховою літературою.

В червні 1917 року Петлюра виступив ініціатором скликання Другого Всеукраїнського військового конгресу в Києві, на якому була ухвалена резолюція до Верховної Ради з вимогою про негайне оголошення автономії. Завдяки тиску військової маси, політики – члени УЦР нарешті наважилися на проголошення автономії.

Після Першого універсалу про встановлення автономії було встановлено перший уряд України, який називався Генеральний секретаріат. В складі цього уряду було генеральне секретарство військових справ, яке очолив Симон Петлюра.

Він дуже стрімко набував авторитету, займаючи дві посади – військового міністра ГСВС і голови українського військового комітету.

Після утворення автономного уряду, в Київ приїхала урядова делегація з Петрограду, велися складні перемовини з ЦР про досягнення порозуміння, бо центральний уряд в Петрограді дуже злякався того, що відбулося в Києві. Результатом домовленостей став Другий універсал. В обмін на легітимізацію свого правового і юридичного становища ЦР фактично повністю зреклася будь-якого контролю над військовими справами.

Невдовзі було ліквідовано генеральне секретарство військових справ і Петлюра залишився керувати процесом українізації як громадський діяч. Секретарство було відновлено після Третього універсалу.

Роль Петлюри в більшовистсько-українській війні 1917-1918 років

Восени – на початку зими 1917 року Петлюра придушив три спроби більшовиків захопити владу в Києві. Після перевороту в Петрограді (спільно з київсько-військовим опором), друга спроба була припинена в зародку і третя – придушення так званого арсенальського повстання.

В середині грудня 1917 року Петлюра став жертвою політичного заколоту. Його усунули з посади генерального секретаря військових справ і він опинився  поза офіційним урядом. Він підключився до процесу творення добровольчих частин. Однією з таких частин став Гайдамацький кіш Слобідської України. Тут велику роль зіграв і Микола Чеботарів. Тих, хто хотів воювати у неоголошеній з більшовиками війні, йти визволяти Харків і Слобідську Україну, записували в цей кіш.

Гайдамаки виїхали на полтавський фронт, потім були змушені повернутися, бо в Києві вибухнуло повстання більшовистське. Силами наявних військ Центральної Ради придушити його не вдалося. Бої точилися біля Золотих воріт і готелю Прага. В цій ситуації Петлюра ухвалив рішення – повернути до Києва і придушити повстання.

Петлюра зі своїми гайдамаками перейшов з лівого берега на правий через Ланцюговий міст, зайняв Печерськ, брав участь у боях за завод Арсенал, керує боями, бере участь в атаках.

Внаслідок політичних інтриг, Петлюра був усунутий з посади командира Гайдамацького коша Слобідської України. Він обійняв посаду Голови Всеукраїнського союзу земств. На деякий час він був відсторонений від війська.

Потім відбувся гетьманський переворот. Петлюру заарештували, без пред’явлення конкретних звинувачень. Його відправили в Лук’янівську в’язницю, суду над ним не було. (Провів у в’язниці майже 4 місяці за спробу антидержавної, анти гетьманської діяльності).

Осінь 1918. Директорія.

Петлюру випустив з в’язниці гетьман. Він пообіцяв не займатися антидержавницькою діяльністю, але приєднався до заколотників, членів Українського національного союзу. Які готували переворот проти гетьмана. Каталізатором цього перевороту стала Гетьманська грамота 14 листопада, якою Павло Скоропадський оголосив про створення майбутньої федерації з небільшовистською Росією.

Була сформована директорія. Петлюра увійшов до її складу заочно. І він в складі директорії очолив цей військовий напрямок, зайнявши посаду Головного отамана республіканських військ. Він переїхав з Києва до Білої Церкви й приєднався до окремого загону січових стрільців Євгена Коновальця, який став головною ударною силою директорії.

Його роль у творенні нової армії є досить великою. З одного боку повстання проти гетьмана підіймало хвилю спротиву, створилася величезна кількість повстанських загонів, які йшли до «батька» Петлюри, який підняв повстання.

Петлюра і єврейські погроми

Український уряд надав національну автономію євреям, що ніде до цього не траплялося в європейській практиці. Було створено міністерство єврейських справ. Євреї України були так само політично роздроблені, як і українці України. Єврейські погроми чинили абсолютно всі військові формування, які оперували на території України – і повстанські загони, і регулярні війська УНР, і білогвардійські війська, і червоні, і польські.

Петлюра, як державний діяч, робив абсолютно все для того, щоб зупинити погромницьку хвилю, щоб покарати винних і щоб допомогти постраждалим.

Вбивство

25 травня 1926 року на розі вулиці Расін й бульвару Сен-Мішель Самуїл Шварцбард застрелив Симона Петлюру. Випустив 7 куль, 5 влучили в тіло. Симон Петлюра помер через 30-40 хвилин. Далі був гучний судовий процес, на якому Шварцбард пояснив свої дії актом помсти за погроми, що забрали життя його рідних і близьких.
Судовий процес перетворився із процесу над вбивцею у процес над жертвою. Можна говорити про те, що все було дуже добре зрежисовано і головна мета була не стільки вбити Петлюру, як вбити пам’ять про нього і вбити його як політичного лідера, як очільника цілого національного визвольного руху.

Завдяки цьому суду, ім’я Петлюри досить довгий час асоціювалося з таким негативним явищем, як погроми.