Івана Купала - одне з наймістичніших свят року
У ніч на 7 липня, з нагоди літнього сонцестояння східні слов'яни відзначають традиційне свято Івана Купала, відоме також як Купальська ніч та Іванів день. Історія свята бере початок у давні, дохристиянські, язичницькі часи. Це, мабуть, єдине язичницьке свято, що збереглося досі та на яке майже не вплинуло християнство.
День літнього сонцестояння і нині відзначається у багатьох країнах Східної Європи одночасно і як церковний, і як традиційний. Церкви не підтримували (а православна й зараз не підтримує) таких народних святкувань, визнаючи лише назву Різдво Іоанна Предтечі, «Іванів день», натомість, серед народу вживають або подвійну назву, або назву «Купала».
Спочатку, в часи, коли наші предки молились багатьом богам, свято Івана Купала відзначали у день літнього сонцестояння, тобто 22 червня. Цей найдовший у році день вважався магічним, а ніч напередодні обіцяла чудеса. Святкування відбувалося на славу божества родючості з іменем Купало. З приходом християнства язичницькі боги поступово були забуті, змінилося і багато свят, їхня суть і дата, коли Івана Купала відзначають. У церковному календарі день Івана Купала збігається з Різдвом Івана Хрестителя (Предтечі), за старим стилем його відзначали 24 червня, а в сучасному календарі Івана Купала відзначають 7 липня, що взагалі не має ніякого зв'язку з літнім сонцестоянням.
Головні атрибути свята — це Купало й Марена. Згідно з давнім повір'ям, у цей день грали весілля бог родючості Купала і богиня смерті Марена (Мара).
Святкування Івана Купала розпочинається в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів і перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок. Святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята — Купала та Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками.
Ніч на Івана Купала загадкова та магічна. Практично вся вода та вогонь в цей день наділяється магічними властивостями.
У ніч на Купала молодь стрибає через багаття і водить навколо них хороводи. Купальське вогнище заздалегідь готували всім селом, розміщуючи його на пагорбі, на березі водойми або на перехресті доріг. Вважалося, що запалювати його необхідно «живим вогнем», здобутим за допомогою тертя. За народним повір’ям, вогонь очищує та загартовує, оберігає від зла та невдач.
Значна частина обрядів на Купала пов'язана з любов'ю і шлюбом. Закохані пари стрибали через багаття взявшись за руки — вважалося, що якщо вони не розімкнуть рук у стрибку, то їхні стосунки будуть міцними, а шлюб щасливим.
Дівчата плетуть собі вінки та ворожать на судженого. Вінки з запаленими свічками пускають річкою — чим далі він відпливе, тим щасливіше складеться особисте життя його господині. За традицією потрібно було назбирати 12 різних видів рослин і з них зробити вінок. Якщо він потоне — дівчина не вийде заміж в цьому році; якщо відплив від берега — наречений ходить зовсім близько.
Дівчата, які хотіли знайти свою любов, в ніч на Купала бігали в оголеному вигляді по житньому полю. Вважалося, що після цього вони обов'язково насняться своїм судженим та незабаром знайдуть їх.
За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від хвороб.
До речі, весілля на Івана Купала вважається вдалим моментом для одруження. Згідно з повір'ям, подружжя, що зв'язало свої життя на день Івана Предтечі, житимуть у щасті, любові та достатку. Вважалося також, що діти, зачаті на Купала, будуть розумними, здоровими і щасливими.
Магічними властивостями в ніч на Купала також наділялися і трави — їх активно збирали, вірячи в те, що вони мають цілющі властивості. Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки — потоплені дівчата, мавки — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.
Цвіт папороті у ніч на Івана Купала.
Всі охочі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, зазвичай парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя — кохання.
Особливою вдачею вважалося знайти квітку папороті – того, хто знайшов її, згідно з повір'ям, чекало багатство і виконання бажань. Лише в Купальську ніч на папороті розцвітала чарівна вогняна квітка щастя — кочедижник. Наші прабабусі вважали, хто зірве цю квітку, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, причарує найкращу дівчину чи парубка, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала квітку щастя. Однак, знайти квітку папороті могла лише щиро закохана людина.
Купальська ніч духовно єднає людину з природою, освячує почуття молодих сердець. Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею та набрати цілющої води у криницях. Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти сонце. На пагорбі проголошуються подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай. Наші пращури раділи цьому дню і вірили, що купальські обряди допоможуть їм захистити свій дім і близьких, зміцнити здоров'я та попросити у долі щастя.
Фото з інтернета
