«Я радий, що живу в один час з тими людьми, які роблять українську літературу якісною» - Юрій Строкань

«Я радий, що живу в один час з тими людьми, які роблять українську літературу якісною» - Юрій Строкань

Юрій Строкань розповідає свої вірші в ефірі «Сектор Л», і розмірковує на теми філософії, соціальності, та, звісно, сучасної української літератури.

Сьогодні у вас презентація у галереї Небо. Що презентуватимете?

О, вони видали чудову книгу «Галерея чуття 2». Перша взагалі була прекрасна, а в другій мене надрукували Але так само, компанія там чудова – Сергій Жадана, Леся Мудрак, Ігор Остапенко, Сергій Татчин. А так це буде мій такий творчий вечір, де я почитаю свої вірші і щось розповім про себе.

А давайте від репетируємо і ви розкажете нашим слухачам про себе трохи?

Я Юрій Строкань, народився на Оболоні, там і живу. Три роки тому, мабуть (я погано вже рахую), ми з Миколою Куліничем організували музично-поетичний дует «Ахіллес і черепаха», і на виступі на заході «Вірші вночі», нам запропонували підійти до відкритого мікрофону, і почитати свої вірші. І ми почитали! І після цього нас почали запрошувати. Ми почали більш-менш професійно виступати. І зараз почали їздити – виступаємо, де нас запрошують. Де не запрошують – не виступаємо

А чому «Ахіллес і черепаха»?

Це давньогрецька теорія Зенона Егейського, математичний парадокс, який говорить, що ахілес ніколи не наздожене свою черепаху. Це філософія. Постійно в житті ми намагаємось наздогнати власну черепаху. В когось це виходить в когось ні, але все залежить від руху. І цей рух робить нас такими, якими ми зараз є.

 

Від твоєї самотності віє січнем:

Останні екзамени, п’яні очі

Колись колишня дзвонить частіше

І певно знає чого я хочу

А ти заливаєш квіти дощами

І дзвониш мамі, і знов з безодні

І все ще здаєшся мені приреченою

Бути разом. Хоча би у жовтні

І тихі сусіди, що аж не віриться

Болісно мріють новим терактом

І дикторка з третім звабливо дивиться

Криваве вбивство назвавши актом

І знову в акваріум, за втраченим літом

Замулені очі самотнього карпу

І всі намагання її зрозуміти

По телефону, в купе плацкарту

«Забудь мій номер» - кажу їй, мушу

І серед ночі, набрати « як ти?»

Чувак с гітарою лізе в душу

Сказавши все, чим я маю жити

І теплий дотик. З кінця перону

Ковтнувши посмішку від здивування

Вона так болісно дивиться в сторону

Куточком ока тебе торкаючись

Цієї осені все можливо

От ще б із Депом якісь пірати

І я ще чекаю від себе дива

Знов умовляючи її не спати

Знаєш, дзвони… З нас ніхто не вічний

Ті ж самі сусідки заходять частіше

Твоя самота захворіла січнем

А зараз ще жовтень. Дзвони скоріше

 

Не віршами єдиними, є у вас і роман.

«Колекція недопитих вин» він називається. Він вийшов завдяки Київській міській адміністрації. Вони чомусь вирішили, що мій роман вартий того, аби його надрукувати. І був конкурс, куди я подався, про твори про Київ, бо мій твір про Київ. І мені зателефонували, і сказали: «окей, Юрій, ви в ділі». Ось так я став письменником!

Плануєте продовжувати?

Та, я вже закінчую ще один роман, може на початку 2018 року він вийде. Це класна традиція випускати щороку новий роман.

«Колекція недопитих вин» про що?

Всі вірші про кохання, а всі книжки про життя. Це роман про життя. Про календарний рік київського хлопця, який шукає себе в цьому місці. Продовжує шлях Селінджера, Трумена Капоте. Ці пошуки пов’язані з киданнями в сторону. Я постійно читав щось про Київ від львів’ян, харків’ян, івано-франківців. Але не від киян. Тому мені хотілось написати про своє місто щось хороше. Очима киян.

Ви брали участь у соціальному проекті Парасоль?

Так. Я дуже вдячний, що мене запросили. Надрукували моє оповідання. Ми поїздили по кількох містах, це був довгий тур. І там розповідали про такі важливі речі як паліативна допомога. Дуже мало у нас про це знають, ми намагались донести до людей важливість цієї теми. Оскільки всі ми живемо, і всі ми будемо помирати.

 

Усе минає.

Як мир на сході.

Як ніч під ранок, коли в дорогу.

Усе минає.

Як все в природі.

І не забудь пожалітись Богу.

За 30 гривень купуєш квітку,

Купуєш моркву за 30 гривень,

За 30 гривень удома влітку,

І що і з того, - не стерся бивень.

Усе минуле – немов янтарне,

Усе минуле – немов із тіста,

Затисло тебе у цій кав’ярні,

І п’єш еспресо від цього міста.

Лікуєш пам'ять,

Годуєш зграї,

Спиняєш руку, хоча не мав би.

Вона проходить,

Вона зникає,

І ти п’янієш від курви-кави.

Збігає літо

По стиглих стегнах,

Муркочуть миші,

Товстіють діти,

І я пишу тобі лиш для того,

Щоб не забула мене любити.

Щоб не воліла мене забути,

І не закохуйся в полісменів,

Це моя фарба, це я усюди,

Тебе малюю, як навіжений.

Я справжній факер.

Я дійсно факін.

Лайно трапляється.

Глянь на мене.

Але не думай, цей милий пес,

Він божевільний, коли без тебе.

Минає літо,

Брудніє блайзер,

Одне й те саме лупцює в скроню,

Сусідка зверху купає сина,

Сусіда знизу купує зброю.

Ніхто не в стані чекати дива,

Ніхто не здохне за 30 гривень.

За 30 гривень купляю пива,

І щоб ви здохли, не стерся бивень.

І щоб ви жили, як літо гріє,

Як серце скаче в її обіймах,

Як все минає,

Десна міліє,

Але ніхто не помре у війнах.

Канає літо, - пусте, безглузде,

Штовхає в спину, шипить і марить:

«На 30 гривень, купи їй квітку,

Вона ніколи тебе не зрадить»

 

Улюблена книга?

Важке питання! Улюблених авторів багато. У певний час свого життя читаєш книжку – вона раз – і улюблена, минають роки і вже улюблена інша, сприймаєш по-іншому. Це постійний процес дорослішання. Я дуже люблю Стівена Кінга – він пише про все. Багато героїв, він постійно намагається залізти в якусь психологічну проблему. Дуже люблю японську літературу, ще Ерленда Лу. А з українських – в мене багато (вже!) улюблених авторів. Жадан, Забужко, Ірванець, Винничук, Андрухович. Зараз молоді автори долучаються до великої прози. Я радий, що живу в один час з тими людьми, які роблять українську літературу популярною і якісною.

За ким і за чим має слідкувати людина, яка хочу бути у курсі літературного життя в Україні.

Якщо ти слідкуєш за людьми, які мають активну соціальну позицію – ти теж в курсі в сього. Зараз такий час, що необхідно мати активну соціальну позицію. Сьогодні культурні діячі роблять мабуть більше для країни, ніж інші. Адже якщо не буде людей, об’єднаних ідеєю, культурним простором – не буде національної ідеї. Тому ті люди, які зараз пропагують українську культуру, всюди їздять – вони роблять справжні речі.

Берете участь ще у якихось літературних проектах?

Так, от «Вірші вночі». Закінчились влітку, три роки тривали. Збирали гроші для онкохворих дітей, фонд «Таблеточки», щочетверга відбувались поетичні читання, де виступили всі, хто міг. Нещодавно я брав також участь у проекті «Почути», де поети читали свої вірші мовою жестів. Вийшла книга також віршів, написаних мовою Брайля. Також нещодавно їздили на схід, з багатьма письменниками, книги відвозили. Краматорськ, Слов’янськ, Костянтинівка, Дружківка, Лиман. Це прекрасна ідея! Якщо не спілкуватись з людьми, ти не зрозумієш свою країну.

Тобто письменник має бути соціальною істотою?

Це вимушений процес. Якщо ти не пропагуватимеш свою творчість, не використовуватимеш канали зв’язку – будеш аутсайдером. Обов’язково треба робити свою ідею привабливою.