Командир ОТУ "Луганськ" Олександр Павлюк про початок АТО, найзапекліші бої та російську пропаганду.

Командир ОТУ "Луганськ" Олександр Павлюк про початок АТО, найзапекліші бої та російську пропаганду.

Бути військовим, захисником своєї Батьківщини – це моя мрія з дитинства. Для багатьох це було дивним, адже в моїй родині не було військових і не всі зрозуміли мій вибір. Але я поставив собі за мету стати офіцером і вирішив здійснити її будь-що.

Перша спроба була вступ до Суворівського училища, але вона була невдала. Та я ні на хвилину не сумнівався у правильності свого вибору. В 10 класі вступив до Харківського танкового училища. По закінченню пройшов всі командні посади – від командира взводу до командувача військ оперативного командування. Брав участь у миротворчій місії. Закінчив національний університет оборони України. З 2014 року захищаю незалежність своєї Батьківщини на сході України.

24 бригада – це дуже потужне та складне об’єднання зі своїми особливостями, традиціями, значним історичним шляхом. Саме тому часом були складнощі у подолання тих особливостей, які на той час існували у бригаді. Але завдяки спільним зусиллям ми знайшли порозуміння, адже нашою спільною метою було не тільки втримання вищого особового складу на високому рівні, а й зробити його ще вищим. Дякую колективу бригади, який мене прийняв та підтримав. Я думаю, що спільними зусиллями нам це вдалося. Бригада завжди була та залишається на високому рівні. Я пишаюся тим, що мені випала така можливість керувати чудовим, згуртованим колективом.

Не забуваю і не забуду тих, з ким служив, а особливо тих, з ким воював.

Так, Збройні Сили переживали не найкращі часи. Під гаслами багатьох політиків, що у нас немає ворогів, нам не потрібна армія – розпродувалася найкраща військова техніка, скорочувалися бойові організми, не забезпечувалися заходи боєпідготовки, втрачався престиж служби у Збройних Силах. Свідомо чи несвідомо армію доводили до небоєздатного стану. Незважаючи на все у строю залишалися професіонали, які робили все, аби врятувати військові колективи та утримувати наявну техніку у боєздатному стані. Що в результаті таки дало нам змогу зупинити агресію проти нашої країни. поруч зі мною було дуже багато людей, на яких я розраховував і які мене не підвели.

Збройні Сили повинні бути готові до війни – в цьому їх призначення. Ми до цього готувалися і були готові, але ніколи не думали, що буде війна з Росією. Напевно ніхто не робив висновки з історії. А хто не знає історію – той не має майбутнього.

Було розуміння, що над Україною нависла велика загроза, але все таки була надія, що брат не буде стріляти у брата. На жаль, вона не виправдалася і брата в нас ніколи не було, а завжди був ворог, який під високодуховною маскою ховав ікла.

З появою “зелених чоловічків” у Криму, я отримав розпорядження про приведення бригади у повну бойову готовність. І вже через декілька днів батальйонно-тактична група в основному укомплектована тими, хто за контрактом, була готова до виконання поставлених задач. В подальшому ми здійснили переміщення і зайняли оборонні позиції у сумській області з метою недопущення агресії потужного російського угрупування, що було зосереджено на кордоні з Україною і націлено на Київ. Березень – квітень ми готували оборонні рубежі проти противника, який переважав чисельністю у десятки разів. Робили все, аби ворог зрозумів, що незважаючи на велику перевагу, здолати нас буде непросто. У травні отримали новий наказ і з цього моменту 24 бригада бере участь у АТО. Далі був Червоний Лиман, бої за Ямпіль, Закітне, де були перші бойові втрати. Звільнення Слов’янська, бої за Сіверськ, звільнення та утримання рубежу Сіверськ-Бахмут, звільнення Лисичаська та багатьох населених пунктів вздовж Луганська, потужні та тяжкі бої за звільнення Хрящуватого. Якби не кадрові російські частини, які мали перевагу у кілька десятків разів і по людям і по техніці, війна була б закінчена вже у серпні 2014 року нашою перемогою.

Найбільш масштабні бої, у яких брала участь 24 бригада – це бої у районі Луганська. В кінці липня, після звільнення Лисичанська, бригада, без 2 батальйонно-тактичної групи, яка на той час перебувала в іншому угрупуванні і виконувала завдання у районі Зеленопілля, з’їздила в марш і вийшла на рубіж південніше Луганська. Далі, продовжуючи утримувати зайняті рубежі. Захопила та звільнила населенні пункти Хряшувате та Новосвітлівка. Чим по суті замкнула кільце навколо Луганська. Ворог робив відчайдушні спроби вибити нас з цих населених пунктів, використовуючи артилерію і танки, не жаліючи свій особовий склад. Вогнем артилерії противник повністю знищив всі будівлі населеного пункту Хрящувате, але люди вистояли і в кінці кінців ворог, який знаходився в Луганську, почав видихатися. Тоді була спроба здійснити повне оточення нашої військової частини. Так з 20 серпня 4 години ранку ворог протягом 2 годин завдавав потужні артилерійські удари по нашим опорним пунктам. Противником було випущено сотні снарядів і мін, ракет, після цього був танковий удар. В результаті таких дій деякі наші опорні пункти змушені були відійти так як ворожим вогнем були знищені і фортифікаційні споруди і техніка, але ми досить швидко зорієнтувалися і розпочали бій. В результаті ворог відступив, понісши великі втрати, а наші позиції були відновлені в попередніх рубежах. І з захоплених в техніці ворога документів та карт було чітко видно, що перед нами регулярні російські підрозділи – дивізії ВДВ, що дислокуються в Пскові. Так ще 12 серпня вони були в ПД, а вже 18 серпня перетнули кордон України. В результаті цього бою, одна з груп противника, понісши великі втрати, втратила боєздатність і була виведена на територію Росії. Та ввівши нові військові частини, противник знову намагався знищити наші підрозділи, але нам вдалося своєчасно розгадати маневр противника, нанести вогневий удар і вивести підрозділи з оточення. Потім був бій за Луганський аеропорт. Тут позиції утримували підрозділи 80 бригади. В результаті постійних артилерійських обстрілів, десантники втратили всю свою бойову техніку і були оточені ворогом, але продовжували утримувати позиції. Два дні артилеристи 24 бригади не давали противникам зайти в аеропорт і коли стало зрозуміло, що подальші дії в аеропорту вести неможливо, бронегрупа бригади прорвалася в аеропорт і створила умови для виходу 80 бригади з оточення. Так як противник постійно поновлював свої сили, а наші сили були виснажені після 2-місячних щоденних боїв, була велика вірогідність нашого оточення і знищення. Тому, отримавши наказ, наші підрозділи поетапно відійшли на заздалегідь визначені позиції за річкою Сіверський Донець. І там нас також противник спробував знищити у базовому таборі в населеному пункті Дмитрівка. Ми передбачали такий розвиток подій і тому розосередили техніку та особовий склад. На жаль, удар був настільки потужний, що противнику вдалося знищити частину техніки, але людей ми вберегли.

Нам протистояли не шахтарі, а професійно підготовлена армія. Це було видно з перших бойових зіткнень. Це професійне обладнання, опорні пукти, блокпости, використання мінно-вибухових загороджень, точні артилерійські удари. Це вказувало не тільки на високі професійні навички, але і на великий бойовий досвід.

Щоб досягти перемоги, потрібно не тільки знищити озброєного ворога, а і зробити так, аби місцеве населення сприймало нас як своїх захисників, а не окупантів. Тому стосунки з місцевим населенням ми намагалися будувати у повазі, взаєморозумінні та взаємодопомозі. У багатьох випадках нам це вдалося, але у деяких випадках виникли конфлікти. Адже вже не перший рік російська пропаганда на сході України працює дуже потужно, але з часом ми здобудемо перемогу і в цьому напрямку.

Це гордість за Україну, за її Збройні Сили і надія на перемогу. Я бачу сильну, професійну, добре оснащену та забезпечену армію, з відповідним статусом військових у суспільстві – тільки це дасть можливість Україні бути незалежною державою, яку будуть поважати у світі.