Комбат танкового батальйону 14 ОМБр: Танки – це зброя, яка збільшує вогневий вплив на противника і захищає свій особовий склад

Армія фм на Луганщині в гостях у 14 ОМБр поспілкувалась з комбатом танкового батальйону Сергієм Корсунем, який розповів про те, чому танки не можна вважати застарілою технікою, та як українські військові стали кращими танкістами, «перемігши» американців і німців.

Андрій Давидов: Наскільки важливі у війні на Донбасі танки?

Сергій Корсун: Танки і на теперішній час являються основним видом озброєння, основною ударною силою сухопутних військ. Як показує досвід 2014-2015 років, коли велися активні бойові дії, кожен піхотний командир вимагав, щоб в його підрозділах був танк. Це збільшує вогневий вплив на противника і захист свого особового складу від вогню ворога.

Андрій Давидов: В який період найбільше використовували танки?

Сергій Корсун: В 2014-2015 роках, наш танковий підрозділ вбрав участь в боях під Горлівкою, у Дебальцевому. Тоді танки врятували багато життів і техніки. Вони виконували різні ролі. Це потужна машина, якщо працюють в парі – одна машина прикриває, а інша здійснює евакуацію підбитої машини. Тому, той досвід, який ми отримали, враховуємо зараз і використовуємо. Є різні способи використання танка, не лише стрільба прямою наводкою. Особовий склад вдосконалюється щодня, вчиться, щоб максимально використовувати цю техніку.

Андрій Давидов: На яких машинах ви працювали?

Сергій Корсун: В основному на Т-64. Це хороша машина, технічно продумана. Минулого року ми отримали Т-84У для проведення змагань в Німеччині. Мені пощастило поводити і постріляти з цієї машини. Якщо зрівнювати з автомобілями – це як Запорожець і Мерседес. Починаючи від силового відділення до системи управління вогнем, там змінено все. Якщо в Т-64 вогонь може вести лише навідник гармати, то в Т-84У командир може перемикати дубляж на себе. Дві людини можуть вести бойові дії – командир і механік-водій. Ще, на цих машинах стоять не нічні приціли, а теплові зори. Двигун – 1200 кінських сил, на Т-64 – 700. Плюс реверсні коробки передач – 7 вперед, 4 назад. 35 кілометрів на годину заднім ходом дають можливість цій машині здійснювати швидко маневри і переміщатися між вогневими позиціями. Тоді як Т-64 – рухається 2,5 кілометри на годину заднім ходом.

Андрій Давидов: Як ви оцінюєте противника?

Сергій Корсун: Це кадрові військові. Я не люблю збирати чутки, зі свого досвіду скажу: коли я був командиром роти 51 бригади, в 2014 році, в районі Савур-Могили постійно спостерігали як колони техніки заходили на територію України. Звичайно, ми давали відсіч їм тоді. Це не шахтарі і не мирні люди. Це однозначно кадрові російські військові, які їздять на ротації і випробовують свою зброю у нас. В них немає нічого особливого в техніці, але приймають участь у боях на дальній відстані. Коли на початку можна було використовувати техніку в повній мірі, ми ловили їх на живця: ставили 1, 2 танки в засідку, ще одним проїжджали так, щоб нас побачили, виявляли ціль і знищували. Один раз ми працювали з танкістами 1 танкової бригади, тоді керованою ракетою «Комбат» спалили Т-72 на дальності більше ніж 4,5 тисячі метрів. Це було в районі Дебальцевого. Наша зброя і ракети «Комбат» - перевірені і дієві.

Андрій Давидов: Чи маєте ви інформацію про новітні російські зразки, такі як Армата?

Сергій Корсун: Інформації мало, але це сирий танк, я думаю, що це хлопушка для наведення страху.

Андрій Давидов: Багато військових своїй техніці дають імена. Ви давали?

Сергій Корсун: Звичайно. У нас в заступника командира батальйону є «Пташка». На цій машині ще з Дебальцевого є цей напис. Так назвали, бо ця машина «літала» по всім напрямкам. А в основному, бійці дають назви своїм машинам – імена своїх дружин, дійте.

Андрій Давидов: Чи користувалися ви вже новими зразками костюмів для танкістів?

Сергій Корсун: Ми користувалися, отримали на змагання. Костюми зарекомендували себе дуже добре. Наприклад, тепер для евакуації пораненого не потрібні лямки, вони вшиті в комбінезоні. І комбінезони жаростійкі, витримують високу температуру, зручні. У радянському комбінезоні скуті руки, а тут вільно себе відчуваєш. Кожен танкіст знає, що в танку дуже спекотно. Сам костюм пропускає повітря.

Андрій Давидов: У 2013 році ви брали участь у змаганнях на кращий танковий взвод. Розкажіть про те, як ви починали.

Сергій Корсун: В масштабах ЗСУ тоді вдруге проводилися такі змагання. В 2012 році вперше перемогла 17 окрема танкова бригада. Тоді взвод був дуже потужний. В 2013 році ми виставили від 51 бригади зведений танковий взвод і витягнули ці змагання. Тоді приймало участь 8 взводів і ніхто не очікував, що 51 кадрована бригада зможе щось показати. Як говорили тоді, ми приїхали відбути номер. На нас ставку не робили, але ставка не зіграла. Того ж року взимку нам прийшла програма від РФ, нас запросили на танковий біатлон в 2014 році, але як виявилося, цей танковий біатлон приїхав до нас. В 2016 році ми знову перемогли ці змагання, золотий Т-34 залишився у нас в бригаді. В 2017 році запросили на змагання «Сильна Європа 2017» в Німеччині. Тоді ми отримали роту Т-64БВ. Машина по стрільбі показала себе дуже добре. По швидкострільності ми обганяли Абрамси і Леопарди-6. Вони були в шоці. Дуже з повагою всі країни НАТО і Америки ставляться до український військових.

Андрій Давидов: На початку літа були навчання разом з десантниками в Німеччині…

Сергій Корсун: Ми грали за противника. Проти нас грали в двічі чи втричі більші підрозділи у живій силі. Знаючи досвід десантників, як вони підходять до вирішення бойових завдань і беручи до уваги досвід танкістів, бували такі моменти, що противник не очікували нас в тих чи інших районах. Вони були в шоці як українські військові швидко реагують на зміну обстановки. Був курйозний випадок, коли десантники закрилися в одному будинку і американцям сказали йти на штурм цього будинку. Вони ж звикли, що прийшов, штурхнув ногою двері і вони впали. А наші хлопці, як ведеться – двері замотали дротом, колючкою обмотали, наших «викурювали» 3 години звідти. Вони захопили будинок, бо почали говорити, що не вкладаємося в час, потрібно переходити на інший етап. Танки Т-84 дуже добре показали себе. Один з прикладів, коли взвод потрапив в засідку на 8 Абрамсів. То наші 4 танки знищили 6 Абрамсів і ми втратили 2 Т-84.

 

Також до нас на ефір завітав Олександр Гузієнко, командир дивізіону, який розповів як для артилериста почалася війна.

Андрій Давидов: Ви артилерист, як почалася ваша служба?

Олександр Гузієнко: Я служу вже 18 років. Вступив до військового інституту ракетних військ і артилерії в 2000 році? Мій старший брат теж військовий, але він танкіст.

Андрій Давидов: До того як потрапити до 14 бригади, де служили?

Олександр Гузієнко: Я проходив службу в 51 ОМБр. Від початку своєї служби до того, як вона була розформована.  Мій дивізіон перейшов в повному складі до 14 бригади.

Андрій Давидов: Де ви брали участь в бойових діях?

Олександр Гузієнко: У 2014 році дивізіон брав участь в боях під Савур-Могилою, під Іловайськом, біля Краснопартизанська, Краснодону. В 2015-2016 році ми були біля Маріуполя, Мар’їнки.

Андрій Давидов: Чи були ви готові до війни у нас в країні?

Олександр Гузієнко: Мені здається, на той час до війни ніхто не був готовий. Але кадрові офіцери нормально справлялися зі своїми обов’язками. Бригада була здебільшого кадрованою, а коли прийшли мобілізовані, от вони не могли зрозуміти, що почалась війна. Думали, туди-сюди і все закінчиться. Вони не знали, що це агресія РФ, думали, що це сепаратисти, які незгодні із владою.

Андрій Давидов: А ви коли зрозуміли, що це війна саме з Росією?

Олександр Гузієнко: В 2014 і зрозумів. Сумнівів не виникало. Не можуть просто на рівному місці так вести бойові дії всякі шахтарі, організувати військово-промисловий комплекс.

Андрій Давидов: Яким тоді було оснащення?

Олександр Гузієнко: Стосовно військової техніки оснащення тоді було повністю, особовий склад був в основному мобілізований. Зміни почалися з 2015 року, коли всі розуміли, що війна, переосмислили і почали серйозно ставитися до підготовки і себе особисто, і озброєння. Зараз, вважаю, військові нічого не потребують, держава всім забезпечує.