Зараз в ефірі:

Комбат Віталій Баранов: «Наш народ вилами здобував свободу, тому не упокориться нікому»

07.12.2020
Комбат Віталій Баранов: «Наш народ вилами здобував свободу, тому не упокориться нікому»

Його знають як чесного і принципового комбата на псевдо «Біба». Віталій Баранов очолив підрозділ, коли командир 90-го батальйону 81-ї аеромобільної бригади ЗСУ Олег Кузьміних потрапив у полон. Він надихнув зневірених бійців і далі захищати район Водяного на підступах до Донецького аеропорту. В ефірі Армія ФМ Віталій Баранов розповів про те, які миті війни не може забути і якою бачить українську армію в майбутньому.

 

 

Ірина Сампан: Коли ви склали присягу на вірність українському народові і що для вас це значило?

Віталій Баранов: Склав присягу в 1991 році в інженерно-саперній бригаді 13-го армійського корпусу, що на Рівненщині. Я народився та виріс в Україні, і тому присяга на вірність – це була данина шани своїй малій та великій Батьківщині. Після розпаду Союзу незалежну державу потрібно було також захищати.

Ірина Сампан: На вашу думку, чи можна виправдати зраду присяги?

Віталій Баранов: В усі часи зрадників зневажали. Виправдання зраді я не бачу.

Ірина Сампан: Ви звільнились у запас в 2004 році. Чи можна сказати, що вже тоді українська армія була обеззброєна і беззахисна?

Віталій Баранов: Це справді так. Я звільнився зі служби, бо не міг переносити того, що відбувалось зі Збройними Силами. Їх знищували варварськи, цілими військовими частинами. І скорочували насамперед бойові підрозділи. Тому до 2014 року то були просто збройні формування, а в 2014 році сформувалися саме Збройні Сили України. І найголовніше, що український народ повірив армії. І донині, згідно зі соцопитуваннями, Збройні Сили мають найбільшу довіру серед населення.

Ірина Сампан: До початку війни ви займались підприємницькою діяльністю, але з початком бойових дій вирушили на Схід…

Віталій Баранов: Я був учасником Майдану, а коли почались воєнні дії, як колишній військовий, не міг сидіти за спиною у жінки і дивитись, як гинуть хлопці.

Ірина Сампан: Знаючи про стан українського війська, чи сподівалися ви на перемогу?

Віталій Баранов: Я знав напевно, що ми зупинимо ворога завдяки патріотизму і силі духу. Люди з новітньою технікою, але без любові до Батьківщини програють. Наш народ вилами здобував свободу і виганяв ворога, тому не упокориться нікому. Краще померти вільною людиною, ніж жити рабом.

Ірина Сампан: На вашу думку, чи може командир бути принциповим, вимогливим і водночас чуйним?

Віталій Баранов: Я вважаю, армія повинна будуватись на повазі і довірі. Щоб ухвалюючи якесь рішення, командир знав, що його беззаперечно виконають. Принциповість, звичайно, важлива, але й має бути людське ставлення. Можна на деякі речі закрити очі, щоб в майбутньому зміцнити довіру. Якщо в людини якась скрутна ситуація, то на це треба відповідно реагувати.

Ірина Сампан: Очоливши рекрутингову кампанію до Збройних Сил України, як би ви підвищували привабливість служби?

Віталій Баранов: Я вважаю, що служити повинні всі: і дівчата, і хлопці. Спершу призивати їх на 3 місяці, протягом яких вони б займались суто бойовою підготовкою. Дивлячись правді очі, майже всі наші сусіди нам усміхаються, але в будь-яку хвилину можуть встромити ніж у спину, тому ми повинні вміти захищатись. Загалом я за інший підхід до формування Збройних Сил. Ми досі керуємось нормами Радянського Союзу. Проте от зв’язківець, наприклад, може бути в окулярах і без потужної фізичної підготовки, але асом в комп’ютерах. А дівчата повинні знати обов’язково основи медичної допомоги, адже такі знання знадобляться не тільки під час війни.

Ірина Сампан: Які проблеми довелося долати вам саме як ветерану?

Віталій Баранов: Я ще не маю жодного клаптика землі. Отримаю, коли будуть забезпечені всі мої хлопці. Нині найбільша проблема – це соціальний захист та психологічна реабілітація. Армійці не розуміють, чому тут не відбулося ніяких змін, доки вони боронили країну на Сході. Повернувшись із фронту, вони стали беззахисними. До політичної життя їх не залучають, на роботу брати не хочуть.

Ірина Сампан: А як щодо Міністерства ветеранів…

Віталій Баранов: На мій погляд, Міністерство повинно було б стати лідером ветеранського руху і навколо себе об’єднати всіх ветеранів, відстоюючи їх права. Поки що я цього не бачу.

Ірина Сампан: Із вирішенням соціальних проблем ветеранів, чи зросте престиж служби у Збройних Силах України?

Віталій Баранов: Думаю, армія повинна формуватись із контрактників, яким держава забезпечить потужний соціальний пакет. Щоб вони знали, що в разі смерті їхні діти будуть повністю забезпечені. Ми не візьмемо кількістю. Війна в Карабаху засвідчила, що треба активно використовувати технічні засоби. Нам не потрібно багато людей, а спеціалісти, які зможуть технічними засобами вести війну.

Ірина Сампан: Які миті війни ви не можете забути?

Віталій Баранов: Не можу забути загибель товаришів: вони завжди перед очима. І не стираються в пам'яті зустрічі з їхніми родинами. Я завжди прошу вибачення, що не зміг зберегти життя їхньої дитини. Часто вони не потребують якоїсь матеріальної підтримки, а прагнуть спілкування. Щоб просто зателефонували, вітальну листівочку написали. Наприклад, щороку ми проводимо зустрічі на спомин подій в аеропорту, збираємо родини, щоб вони не почувалися самотніми.

Ірина Сампан: В чому феномен того, що українська армія, фактично в гумових капцях і без бронежилетів, змогла зупинити ворога у 2014-2015 році?

Віталій Баранов: Сплеск патріотизму українського народу. Люди останні гроші віддавали на закупівлю необхідного спорядження, тому зрадити їх було неможливо. І ми зупинили ворога. Путін цією війною розбудив нас як націю. Зараз молодь не соромиться спілкуватися українською мовою, тоді як в радянські часи це вважалось ознакою приналежності до села. Я вірю, що ми звільнимо Донеччину і повернемо Крим!

 

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток