Корюківська трагедія, 77 років потому

Корюківська трагедія, 77 років потому

На початку березня в Україні згадують жертв Корюківської трагедії. 77 років тому сталася одна з найстрашніших подій часів Другої світової війни.

 

 

 

 

 

 

Вранці 1 березня 1943 року Корюківку Чернігівської області оточив каральний загін нацистів. Під приводом перевірки документів населення почали зганяти до приміщень театру, клубу, ресторану, шкіл, на церковне подвір'я тощо. Після цього людей партіями по 50-100 осіб просто вбивали, не звертаючи уваги на стать і вік. Протягом двох днів, 1-2 березня 1943 року, невинно полягли понад 7 тисяч корюківців. Так сталася одна з найстрашніших трагедій часів Другої світової війни. 

Каральна акція нацистів 1,2 та 9 березня 1943 року була відповіддю на дії партизан з’єднання Федорова, які напередодні, у ніч на 27 лютого, розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон Корюківки, звільнили із тюрми родини партизан та вбили німецьких солдатів і офіцерів. У відповідь на радянську партизанську акцію з метою «помсти й залякування», наказ про знищення Корюківки віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури групи армій «Південь» Вермахту у місті Конотоп Сумської області Байєр Бруно Франц.

Виконавцем цього злочинного наказу стала Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка безпосередньо організувала каральну акцію, сформувала збірний каральний загін у складі німецьких військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ї легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдатів спеціальних каральних формувань з-поміж колабораціоністів — громадян СРСР.

За радянських часів інформація про цю трагедію замовчувалася — на думку тодішніх ідеологів режиму, вона кидала тінь на радянських партизанів, адже саме за їхню діяльність нацисти покарали безневинних мешканців Корюківки. Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ О. Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже у 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку мешканців Корюківки. 

Два дні 1,2 березня тривала кровава розправа над цивільним населенням Корюківки. До кінця другого дня селище майже повністю згоріло. 9 березня нацисти повернулися до міста, добили й допалили всіх, хто сховався, або втік до лісу. Упродовж всієї каральної акції партизанське з’єднання Федорова залишалося в лісах за 15 км від Корюківки. Наказу від командування врятувати цивільне населення міста рядові партизани, які рвалися у бій, так і не отримали. Історики називають Корюківську трагедію наймасштабнішим вбивством мирних жителів, вчинених нацистами. Вбивством, яке за кількістю жертв в рази перевищило білоруську Хатинь, чеське Лідіце і французький Орадур, але залишилося в тіні на довгий час. 

В Україні пам'ять жертв трагедії в Корюківці на державному рівні вперше вшанували у 2013 році. Через 75 років про Корюківську трагедію знову заговорили. Верховна Рада на початку лютого 2018 року внесла її в перелік дат, щодо яких передбачені заходи на державному рівні. Історики продовжують вивчення обставин цієї трагедії. Саме завдяки їм, а також свідченнями очевидців можна відновити приблизну картину того, що відбувалося в чернігівському селі, яке стало негласним символом звірств нацистів у Другу світову. 

На місці жахливих подій досі немає меморіалу, є лише невелика кам'яна брила з барельєфами жертв, що стоїть на центральній площі Корюківки. Там ще досі знаходяться людські останки. Жителі називають своє містечко, що у 80 км від Чернігова, суцільним цвинтарем. Рештки людей досі знаходять усюди. На сьогодні вдалося встановити поіменно тільки 1893 жертви трагедії, а це — тільки 28 відсотків всіх вбитих під час каральної акції. Нині тут проживає 13 тисяч мешканців, стільки ж було і до війни.

Вічна пам'ять безвинним жертвам Другої світової війни.