Зараз в ефірі:

«Кожен може врятувати Україну від більшовиків»

20.12.2017
«Кожен може врятувати Україну від більшовиків»

 

Розробники настільної гри «Незалежність 1918» – Борис Роженко і Василь Павлов розповіли про те, чого може нас навчити російсько-українська війна 1917-1921 року.

Борис: Я засновник Wild Fox Films, це перший історичний відео-продакшн, ціль якого популяризація історії. Три роки тому ми почали свою роботу спільно з центральним державним кіно-фото-фоно архівом, взялися виготовляти низку популяризаційних фільмів про військову звитягу українських фільмів за часів Української Революції, зрештою прийшли до того, що тема української революції популярна і непопулярна водночас. Тому що всі говорять: ми ж знаємо, чим закінчилось! Тому вона непопулярна, бо результат такий. І нами було поставлено за мету, три роки - це досить довгий термін, щоб усвідомити з чим ми маємо справу, і, зрештою, ми на базі суто документальних матеріалів, перетворили цей історичний відрізок на ігрову механіку, яка дозволяє будь-кому змінити хід історії.

Василь: Я редактор першої за 80 років «Історії українського війська». З Борисом ми познайомились, коли він вернувся до нас за консультацією щодо певних історичних подій. І в планах є більші документальні проекти. А гра, я сподіваюсь, стане візуальним поштовхом для нашої молоді, і для наших військових, щоб вони змогли ознайомитись з історією з подіями Української Революції, зануритись в них, відчути себе учасниками, відчути себе тими людьми, які приймали рішення. Я виступаю в цьому проекті як історик, а технічними моментами, ігровими, займався Борис. Я консультував, бо є певні моменти, які можуть покращити або погіршити ігровий процес, або бути цілковитою неправдою. Тому що цей період у нас сильно політизований, ще й конкретики нема, особливо щодо воєнних питань, перебігу подій, вона відома дуже обмеженому колу людей, фахівцям, а наша мета ознайомити якомога ширшу аудиторію, а гра - це один з найпростіших способів це зробити.

У грі зображена Україна з незвичними кордонами. Це кордони України 1918 року?

Василь: Отут починаються розбіжності між істориками, які виступають за історизм і розробниками гри, які виступають за видовищність і динаміку. Карта – це кордони, які були представлені Україною на Паризькій конференції в 1919 році. Тут приховані певні моменти для того, щоб люди розуміли, якою Україна була на той момент. Ростов, Курськ, Кубань – це території етнічного розселення українців. Це ті території, на які в різні історичні періоди претендували українські державні утворення. Зараз до нас висуваються певні територіальні претензії, ніби то нам було щось подаровано. Ось ця карта ставить таке завдання: ознайомити людей з тим, чим була Україна на той момент, що це не була якась розірвана між іншими державами територія, що ми маємо окреслені чітко кордони, територію, міста, систему сполучень. Також, карта ілюстрована фотографіями вигляду тогочасних українських міст.

На якому етапі зараз гра?

Борис: Готовність ігрового процесу, те що видно з тестових обкаток механіки гри – це 80 відсотків. Окрім ігрової механіки йде робота, в якій нам допомагає ряд істориків, в тому, щоб все це виглядало відповідно зрізу епохи. Бо наша мета - не тільки зробити інтерактивну революцію для кожного, а й створити світлинотеку – енциклопедію, в яку цікаво не тільки грати. Тобто, ви можете її переглянути і прочитати, і ще й пограти!

У мене все почалось з Крут, з зацікавлення цією темою. Ми створили про це фільм і зараз робимо гру, і звісно хочеться випустити гру до століття річниці цієї визначної для української модерної військової історії битви, яка має навести багатьох з нас на інші думки… Не так, як у нас повелось, що Крути – це символ українського страждання. У нас є таке слово – поскиглити, може грубо, але є у нас – порозказувати, які всі бідні. А все таки, ті хлопці, які стояли під Крутами – там були не тільки студенти, там були і вільне козацтво, і Курінь смерті, і юнкери, які мали досвід Першої світової війни, там були серйозні хлопці, і не зважаючи на весь революційний хаос навколо цього, Лощенко взяв на себе координацію лівого і правого флангу, і завдяки цьому вони втримали цілий день ворожі війська, і Київ було утримано, це ключові дні, завдяки чому нас було визнано незалежною країною у світовій спільності під час Брест-Литовських мирних переговорів. Це той подвиг, який створив прецедент визнання України. І можливо зараз ми тут ходимо і гордо іменуємо себе українцями через те, що ті хлопці стояли під Крутами і до цього ювілею хочемо встигнути, хоча б з передзамовленням.

Як можна зробити передзамовлення?

Борис: Ми хочемо податися на «Спільнокошт», через те, що це зручна форма. На самому старті ми робитимемо мікро тиражі, це буде дорожче, ніж у тиражній версії, але це буле серйозний шанс підтримати цей проект, все ж таки, ми хочемо вийти на художній формат. В цій грі є всі світлини, які можна було зібрати з кіно-фото-фоно архіву по темі Української Революції, ми хочемо вийти до мальованого формату, де ми побачимо круті українські війська в бойових ситуаціях, які ми захочемо повісити собі на стіну, як плакати.

Де плануєте розповсюджувати гру?

Борис: Крім наших підписників (Wild Fox Films) і наших помічників, таких, як Василь Павлов, не вірить ніхто. Тому що менеджери ігрових магазинів не вірять у те, що не зможе продаватись в Росії так само як і в Україні. У нас інша позиція. Оскільки ця гра є зміною тактики роботи самої студії – ми не відходимо від виробництва фільмів, воно для нас першочергове, ми його переформатовуємо у інший напрям для того, аби почати робити щось ще краще і якісніше. У нас є мета створювати великі фільмі про українську військову історію, і загально-історичні фільми, тому що українська – одна з найбагатших скарбниць історій, форматів, жанрів. Ця гра є зміною тактики. Тож ми змінюємо тактику і в продажах. Ми створюємо її передусім для музеїв, для нетривіальних платформ розповсюдження ігор, наші заходи проходитимуть у музеї Грушевського, ми хочемо зробити низку бета-тестів, спільно з музеєм, ви зможете прийти туди, поспілкуватись з нами, пограти, щось порадити, навіть долучитись до команди аби допомогти створити нам щось справді нетривіальне, що б зробило українську історію по-справжньому популярною.

На кому ви тестуєте гру? Чи може в неї грати людина, яка дуб-дерево в українській історії?

Василь: Абсолютно правильне питання. Я проглянув деякі картки цієї гри. Справа в тому, що рівень знань нашого суспільства про цей історичний період – фактично нульовий. Мета гри – примусити наших людей почитати що-небудь, окрім новин в стрічці фейсбука, тут є визначальні моменти. Якщо б результати програної війни 1917-1921 років були проаналізовані нашими військовими в свій час – дуже багато подій 2014-2015 року можна було б попередити, або хоча б мати на увазі, як будуть розвиватись події. Справа в тому, що ми від 17 грудня офіційно починаємо визначати сторіччя російсько-української війни, про це і президент в своїй промові сказав, врешті, про це заявлено вже відкрито, і фактично ця гра починається від того моменту, як Україна була окупована більшовиками, гра спрямована на те, щоб навчити нас захищати власну землю і навчити нас атакувати. Якби Борис почав цю гру починаючи від подій грудня 17 року, то ігровий механізм був би іншим, і певні виховні моменти були б втрачені. Чому я розкидаюсь такими фразами – ця гра несе в собі ще й виховну мету. Тому що люди, які почнуть цікавитись, вони побачать те, що є прихованим в історії з тих чи інших причин. От зараз в кінотеатрах йде фільм «Коко» – мультик, суть фільму в тому, що своїх предків треба пам’ятати, і що наші предки помирають тоді, коли ми про них забуваємо. Так от, цей величезний пласт наших предків – вони забуті.

Якщо Ви раптом згадаєте родину історію, то максимум, що Ви знайдете це - прабабусю, чи прадідуся, які потерпали від голодомору або брали участь у Другій світовій війні. Як тільки у вас почнеться розмова про 17 чи 21 рік, то в кращому випадку це буде або мовчання, або відмова говорити. Бо ця історія стерта. А в цій історії воювало, я не побоюсь цього, мільйони людей. Мільйонні армії воювали на території України. Як каже мій колега, навколо цієї гри можна відтворювати енциклопедії. Найпростішу з них - це мілітарну. Друга - це політична і третя - це звичайне повсякденне життя. Банальні речі такі, як наприклад: як в українській сім’ї випікався хліб, як і де мешканці Катеринослава пили каву, де мешканці Харкова купували собі одяг? Як в умовах тих працювала преса, інформаційні агентства.

От коли Борис готував сюжети присвячені сходу України, то там є одна фотографія – як українські війська вступають у Бахмут навесні 1918 року. Будівля, на фоні якої вони сфотографувалися, збереглася. Тобто, люди можуть зробити там селфі і дізнатися та навіть побачити, та доторкнутись до історії. Так само люди з Бахмута почали опрацьовувати свої музеї і знайшли, що на той момент там працювали українські театри, бібліотеки. Ця гра дає поштовх зрозуміти той час. Тут Борис не даремно згадав про Крути. В цьому році будемо намагатися переформатувати Крути. Розповісти, що сталося. Адже багато хто каже, що типу хлопчиків злочинна влада відправила на смерть. Але, чекайте, на Донбасі і понині є добровольці, зовсім молоді, які за власним бажанням стали на захист Батьківщини. І у нас не виникає питань до тих хлопців, які у 2014 році у 16-17 річному віці стали у стрій «ДУК» «Правий сектор». Вони так само свідомо воювали, так само гинули і боролися за Україну. І ще є один момент - це персоналії. Шкільний підручник зосереджений на певних політичних діячах, типу Михайла Грушевського, Винниченко, Петлюри. Була ще низка людей, які робили Україну повсякденно. Господарники, лікарі, діячі культури. Тобто 18 рік- це не лише мілітарний. У цей період відкривається заснування Української академії наук, університетів. Ця гра має стати поштовхом для бажання з’ясувати свою історію. От у мене, наприклад, є світлина мого прадідуся, зроблена 18 листопада 1918 року, у місті Діжон, Франція, де він демобілізується перед від’їздом в Україну, після першої світової війни. Що з ним було далі – я, на жаль, не знаю, але впевнений, що в кожного є така частинка історії. І їх багато.

Сьогодні всі вже перейшли на комп’ютерні ігри, а чи щось планується в цьому напрямку у Вас?

Борис: Так, плануємо, і вже над цим працюємо. Взагалі, це наша мета. Настільний варіант ми обрали тому, що він є найбільш дешевим. Ми працюємо без бюджету, щоб не було розмов. У студії важкі часи, але ми все, що можемо, вкладаємо. І головне - це людський ресурс. Це такі люди як Василь Павлов, Олекса Руденко, Сергій Громенко, який дуже багато нам допоміг. І ці люди, які концентруються навколо ідеї. Люди, які не сваряться, а навпаки якось вирішують або допомагають вирішувати проблеми.

Мені здається, що зараз якраз бум у ЗМІ стосовно історії України, чому ж так важко із фінансуванням?

Василь: Наші меценати не звикли грати у борг. Це не є процес отримання прибутку в одну секунду. Але є багато хто замовляє історичні книги, підручники і потім заробляють з цього. І те ж саме буде з іграми. Адже лише уявіть, якщо додати до цієї гри солдатиків. Вона відразу розійдеться. Адже цих солдатиків, вбраних в український однострій, можна, принаймні, колекціонувати. І те саме стосується комп’ютерних ігор. Сучасних безумовно, типу «Сталкер». Тільки там змінити локації. Наприклад, це може бути січень 1918, Арсенал, листопад 1918, Львів, місія з бронепотягом. Це і навчання і розвага. Якщо всі ці події перенести у світові ігри, або по тому форматі, то це може бути серйозний прибуток. Влітку вийшов комікс «Воля» так само присвячений подіям української революції і мав шалений успіх. Тобто це питання спонсора і реклами.

Борис: Це реально не пахане поле. Це Ельдорадо, але до нього треба докопатись. У нас багато планів. Ми як студія популяризації історії маємо не тільки історію 18-21 року, в нас є плани і робити щось на козаччину і раніше. Поки в настільному форматі. І скільки б ми не говорили, та в комп’ютерний формат потрібно складати гроші. І ці інвестиції - не тисяча гривень, це все в доларах. Тому що потрібно і програмування, і багато ще чого. 10 волонтерів - ось так як ми зараз - для цього не достатньо. Але перші кроки ми робимо. І якщо у цьому році нашу настільну гру замовлять, то ми принаймні можемо заробити гривню. Моя особиста мрія - це зробити студію, яка б виробляла і відео контент з такими фахівцями як Василь Павлов і всі вище перераховані. Робити там не лише в форматі кіно, а й звичайно ігровому, адже, як показує практика, дуже багато хто розвивається і знайомиться з історією тих часів саме в інтерактивний спосіб. Це вклад у наше майбутнє і я дуже хочу, щоб в нашій країні було більше правильних речей.

Все вірно. Ми теж за правильні речі.

Василь: Я знаю, що Армія ФМ нещодавно грала у пейнтбол і думаю, що навіть Вам було б цікаво пограти колективно у цю гру. Можна від активного відпочинку перейти до інтелектуального. І для журналістів це буде навіть доволі корисно. Знати своє - це правильно. В умовах сьогодення, коли там іде війна і наші хлопці, низький їм уклін, нас захищають, ми тут теж повинні воювати. Ця гра потрапить до шкіл і реально вона може потрапити навіть до бліндажа. Я б дуже хотів, аби там ніхто не стріляв і наші хлопці мали багато часу для відпочинку і насолоджувались цією грою.

У цю гру буде цікаво грати як і досвідченим історикам так і навпаки. Хтось дізнається багато нового, а між кимось можливо навіть виникнуть суперечки. Я думаю, що цю гру можна було б протестувати і на офіцерах Національного Університету оборони і на курсантах військових навчальних закладів, тому що це тренажер, на якому можна перевірити здатність людини мислити. Не всі моменти можна змоделювати в комп’ютері. Тут є уява, яка набагато сильніша.

Василь: Я тісно співпрацюю з ВДВ, тепер вже ДШВ. Багато було зустрічей і от завершилось це 21 листопада. Коли було вручено новий берет і назву. Я знаю, що багато з них зараз там, на сході, і я особисто їм передаю величезне вітання. І зокрема Володимиру Юрійовичу Сігану.

Борис: Хочу побажати, щоб у Вас було багато часу, коли не буде чим зайнятись.



 

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток