"Кожна смуга перешкод ламає в тобі страхи, бар`єри, які були у житті, бо треба дійти до фінішу і скласти клятву морського піхотинця"

"Кожна смуга перешкод ламає в тобі страхи, бар`єри, які були у житті, бо треба дійти до фінішу і скласти клятву морського піхотинця"

На День морської піхоти України завітали в гості до Армія FM «Вірні завжди»: капітан Павло Юрчук, старший лейтенант Максим Маковський та капітан Тарас Семків

 

Як потрапили до морської піхоти?

Павло: Шлях до морської піхоти був дуже довгий. Ще в 2014, коли морпіхів вивели з Криму, по телебаченні я подивився інтерв’ю з Олексієм Нікіфоровим. Він сказав, що морська піхота України набирає в свої лави справжніх патріотів, достойних людей, мужніх хлопців. Я зрозумів, що це він говорив про мене. Через спільних знайомих я знайшов його номер телефону і вже далі почалася бюрократична тяганина. Адже на той час я служив в повітряних силах. Пройшло майже півтора роки і я почав службу у 36-й бригаді берегової оборони.

Зараз я проходжу службу в новоствореному 503 батальйоні морської піхоти, у якого сьогодні дуже важливий день. Сьогодні Президент України нам вручає бойовий прапор.

Максим: Я ще у Вищому військовому навчальному закладі хотів потрапити до морської піхоти. Але по випуску у цьому підрозділі дуже мало було місць по нашій спеціальності. І я пішов в 36 бригаду берегової оборони, що знаходилася у селищі Перевальному, в Криму. Згодом захоплення півострову, Антитерористична операція. Тоді я поїхав в АТО у складі ротної тактичної групи. Далі мені запропонували створення роти морських піхотинців. Основою був кістяк. Хлопці, що вийшли з Криму. І ми почали готувати на навчати людей.

Тарас: Після вступу у Військову академію сухопутних військ на факультет аеромобільних військ та розвідки. На той час, до речі, факультетів для підготовки морських піхотинців не було. Тільки нещодавно їх створили у Військовій академії міста Одеса. Після закінчення навчання я потрапив у Перший феодосійській окремий батальйон морської піхоти, де продовжив свою службу. Після виводу з Криму ми поїхали в ротну тактичну групу від військово-морських сил. І в подальшому ми виконували задачі разом зі своїм батальйоном в АТО.

 

Коли виходили з Криму пропонували перейти на бік Росії?

Максим: Була ситуація, що командир бригади всіх пошикував і дав пропозицію перейти служити на бік РФ. Після того, командир батальйону підполковник Юрій Головашенко вийшов і сказав: «Хлопці, всі виходимо додому в повному складі!».

 

Як проходили смугу перешкод?

Тарас: Сама смуга передбачає більш моральну витривалість військовослужбовця ніж фізичну. Навіть деякі бійці, які добре фізично підковані не проходять.

Пройти саму смугу не так просто як здавалося. І з кожним роком вона стає складнішою ніж попередня.

Інструктори постійно тиснуть на тебе морально: «Для чого тобі це все?», «Для чого тобі цей берет, здавайся!». Моральний тиск робиться для того, аби військовослужбовці перебороли самі себе всередині і продовжували далі йти навіть тоді, коли немає сил.

Тарас: Смугу перешкод проходив ще у Феодосії, після попадання в І окремий феодосійський батальйон, була хороша погода, сприяла проходженню, але все-одно було важко. Кожна смуга перешкод ламає в тобі якісь страхи, якісь бар'єри, які були до того, і дійти до фінішного етапу і скласти клятву морського піхотинця. 

Смуга перешкод - від 7 до 9 кілометрів. Кожен має свій підхід. Кілометраж - це навіть не сенс проходження. Все залежить від етапів, які треба подолати. Наприклад, рів з водою, де голова на 15 чи 5 сантиметрів над водою, зверху колюча проволка і тобі треба проповзти 100 метрів. Або 200 метрів пропхати БТР. Кожен етап змушує людей згуртуватись і дійти до кінця.

Самостійно, так і як братство морської піхоти, в одиночку ти не впораєшся. Стара догма: якщо взяти одну паличку - її легко зламати. Якщо взяти пучок паличок - ти їх не зламаєш. 

Павло, як давно проходив смугу перешкод?

Павло: Два роки тому, це було 15 листопада. Напередодні Дня морської піхоти. 16 листопада я прийняв клятву. На той період смуга першкод була важкою, можливо, для менш підготованих бійців, для мене це було більш символічно. Ця традиція розвивається, на моїй пам'яті їх було десяток. Там справа більше не у фізичних навантаженнях, а більше справа у моральності, в готовності пірнути на останніх силах в цю яму з болотом, нести бревно у морській воді холодній, допомогти товаришеві, який вже падає, підняти його і допомогти іти далі. Саме цей момент, коли бійці розуміють: коли ти не можеш - ти ще можеш. 

Одне з останніх випробувань - семикілометровий марш, піший марш, з повною викладкою: каски, зброя тощо. Я казав своїм бійцям: ви не можете іти тоді, коли у вас темніє в очах і ви падаєте. А коли ви ідте, ниєте, що вам важко, говорите з побратимами - ви ще можете. Сенс не в тому, щоб пройти фізичні навантаження, а щоб пережити психологічне навантаження, зламати себе і стати колективом.

Коли я проходив смугу перешкод, я був старшим групи. Мені було найскладніше зібрати всіх. Я бігав вкінець і на початок, дуже втомився. Це було найскладнішим етапом. А всі елементи, які мені здавались неймовірними, важлкими - проповзання через рови, стіни, задимленні приміщення - я їх пройшов на одному диханні. 

- Що потрібно було робити інструкторам? 

- Створити умови, щоб військовослужбовці отримали сильний тиск, згрупувались і могли виконувати завдання. Якщо вони морально не можуть витримати смугу, то не факт, що вони зможуть витримати під обстрілами. 

- Чи були такі хлопці, які воювали, але захотіли отримати чорний берет? Чи всі були рівні?

Немає значення - воював чи ні. Марш і смуга перешкод, відсотків 99,9% всі проходили бойові дії. Це уже важлива традиція. Не кожна людина, яка була в окопах, може витримати психологічні навантаження. тут іде відбір на перенесення психологічних навантажень.

- Був один військовослужбовець, дуже пікований. Але на смузі перешкод він сказав, що фізо - це фізо, але смуга перешкод - це щось! 

- Тарасе, ти служив до анексії Криму. Чи змінилось ставлення?

Тарас: Воно змінюється кожен день. Життя підносить нам щось таке, щоб ми адаптувались і розвивались. Всі зараз війська адаптуються і нарощують свої вміння і можливості. Кожен рід війсь має свій напрямок.