"Крим_не_їхній" або чому росіяни постійно спотворюють історію півострова?

У кінці лютого ми маємо  2 інформаційні приводи – один героїчний, інший сумний. 26 лютого ми відзначали день кримського опору. Вшановували тих людей, які у 2014-му році спробували чинити опір російській збройній агресії. 27 лютого – це день початку окупації Криму. Той день,  коли “зелені чоловічки” абсолютно відкрито з’явилися на вулицях Криму, в адміністративних будівлях і розпочався процес силового захоплення Криму. Саме ці теми обговорювалися в ефірі Армія ФМ істориками Юрієм Гудименком та Василем Павловим.

Яна Холодна: Росія постійно оперує тим фактом, що вони відновили історичну справедливість – повернули Крим Росії. Наскільки це можна вважати правдою? В чому полягає ця історична справедливість?

Юрій Гудименко: По-перше, це 100% брехня. Тому що, якщо відновлювати історичну справедливість як вони її бачать, то мабуть потрібно Калінінград повернути німцям, яким він належав майже всю історію. Кеніґсберґ. І Сибір потрібно повернути корінним народам. І взагалі від російського народу має залишитися невеличка болотиста місцевість. Тоді буде поновлено історичну справедливість.

Василь Павлов: Росія з 2014 року почала казати “Крым наш”. Питання чиїм був Крим до цього моменту? Коли в 2014 році Росія окуповувала Крим, вона порушила, так званий, великий договір про дружбу 1997 року. Він був підписаний Україною і РФ, яка визнавала недоторканність існуючих на той момент кордонів. Плюс Будапештська угода 1994 року.

Юрій Гудименко: За Будапештською угодою Україна відмовляється від ядерної зброї під непохитні гарантії своєї територіальної недоторканності.

Василь Павлов: Не просто недоторканності, а цілісності. Далі ми маємо згадати акт про незалежність України, який чітко постановлював і наші кордони. Цей документ був визнаний всім світом.

Юрій Гудименко: І в тому числі Росією, яка обмінювалася посольствами, дипломатами, проводила демаркацію кордонів.

Василь Павлов: Є Гельсінська угода про безпеку і співробітництво в Європі 1975 року, яка визнавала непорушність кордонів, встановлених у Європі і в світі після Другої світової війни. Таким чином ми маємо низку угод, які Росією були порушені і я сподіваюся, що світове співтовариство просто так це не залишить. Це ми відмотали на 40 років назад і дійшли до 1975 року. Можна відмотувати далі. Є така дата, яку нам люблять закидати, що це нібито п’яний Хрущов передав в 1954 році Крим.

Яна Холодна: Це ще одна теза, яку Росія постійно мусує у своїх ЗМІ. І на це вони роблять ставку.

Василь Павлов: Якщо казати відкрито, то жодного документу, який би підписав Хрущов про передачу Криму Україні, не існує. Офіційно Крим передавався постановою Президії ВР РСФСР. Хрущов на той момент не мав цієї повноти влади, яку він отримав починаючи з 1955 року. До того ж є багато спогадів в якому стані Крим був переданий Україні.

Яна Холодна: Якому?

Василь Павлов: Пустеля. Є спогади про кількість магазинів, про відсутність води, про проблеми з продовольством, з електроенергією. І навіть в російських державних документах СРСР Крим насправді передавався Україні на підставі економічної доцільності. Тому що Росія не могла його утримувати.

Юрій Гудименко: Приблизно те саме ми бачимо зараз. Росія не сполучена з Кримом. Їй треба будувати мости, енергомости, сполучення для передачі харчів на півострів. Тобто найбільш логічним рішенням було приєднати саме до материка, до України. У конституції РФРСР у 1955 році було зазначено, що Криму в її складі немає, а в конституції УРСР з’явився Крим.

Василь Павлов: В межах тієї держави, зникнення якої Путін вважає найбільшої геополітичною катастрофою 20 століття, це питання було врегульоване з усіма юридичними моментами. Радянський Союз – це була велика бюрократична машина, яка не робила жодного кроку не зафіксувавши це юридично.

Далі в нас є такий момент як Друга світова війна. По-перше, це міф про кримсько-татарську колаборацію, про “неприступный город русской славы Севастополь”, про кримських партизан, про десантні операції, які проводив Чорноморський флот, про діяльність італійських диверсантів в Криму.

Юрій Гудименко: Тобто саме історія війни Другої світової у Криму – це історія дуже постидна для СРСР взагалі, бо там були одні поразки, депортація і винищення населення.

Василь Павлов: Масово у 1941 році були депортовані німці, греки, вірмени. Коли ми кажемо про трагедію Криму після Другої світової війни 1944 року – це багатонаціональна трагедія. Звісно основний удар прийшовся по кримським татарам і цей удар був далеко не першим. Інші два були у середині 19 століття після того як завершилася Кримська війна і наприкінці 18 століття після того як Крим увійшов до складу Росії. Сотні тисяч кримських татар були змушені залишити територію Криму і саме тоді розпочинається процес, який зараз триває надзвичайно наполегливо – це зміна етнічної карти півострова.

Яна Холодна: В чому це полягає?

Юрій Гудименко: На початку Другої світової війни Крим був багатоетнічно насаленим у складі Радянського Союзу. Після війни стався перехил на користь росіян. Спочатку депортували 60 тисяч німців, а також вірмен і греків. А Крим тоді не був таким населеним як зараз. Для того часу такі цифри були величезними. Потім приходять німці. Вони винищують євреїв, караїмів, кримчаків. Потім повертається Сталін. Він виселяє 180 тисяч кримських татар. Там є різні цифри.

Яна Холодна: Куди їх відселили?

Василь Павлов: В Казахстан, Узбекистан. Тобто дуже далеко від Криму. Їм заборонили повертатися. І навіть у 1956 році, коли починається десталінізація і більшість народів отримують право повернутися, кримські татари таке право не отримують.

Яна Холодна: Чому?

Юрій Гудименко: Вони не були росіянами.

Василь Павлов: Вони абсолютно не підпадали під ту концепцію єдиного радянського народу створення якого вже починається на той момент. Змінилося не тільки населення, змінилися і назви. Величезна кількість татарських назв заміняються на радянські.

Юрій Гудименко: На початку війни в Криму проживало 1 млн 126 тис людей, після завершення війни ця цифра зменшилася втричі. Тобто залишилося у Криму всього 379 тисяч людей. Це після всіх депортацій.

Яна Холодна: Що вони хотіли там створити? Я думаю, вони розуміли, що економічно вони його потягти не можуть без України.

Василь Павлов: Я не думаю, що вони хотіли щось створити. Туди, куди приходить руський мир там необов’язково щось створюється, але завжди щось руйнується.

Юрій Гудименко: Вони просто бачили у місцевому населенні загрозу.

Василь Павлов: Якщо ми підемо ще далі у давнину, то пригадаємо події 1917-1921 років – це так звані Варфоломіївські ночі у Криму. Це масове винищення лідерів кримсько-татарського національного руху. Якщо ще пригадати, то після поразки Росії у Кримській війні винних знайшли саме у кримсько-татарському населенні, яке і тоді звинувачували у зраді.

Яна Холодна: Давайте підведемо цей підсумок по датам, щоб трохи систематизувати.

Василь Павлов: 2014 – окупація Криму. Початок 1990-х – проголошення Автономної  Республіки Крим у складі України. 1954 – передача Криму до складу УРСР. 1944 – масові депортації мирного населення після завершення бойових дій. 1917-1921 – це події, коли Крим був і самостійним державним утворенням, і радянською республікою, і була спроба встановити кримсько-татарську владу.

Зараз для нас поняття народна республіка набрала не найкращого враження. Та необхідно згадати, що у 19 столітті була створена і Кримська народна республіка.

Юрій Гудименко: Це було утворення сформоване кримськими татарами. Його історія трагічна, адже швидко була подавлена. Однак вона демонструє кілька яскравих моментів. Вона допускала багато національність. І навіть знайшла тісний зв'язок із Українською центральною радою і полком Петра Дорошенка, який тоді розміщувався у Криму. Цей полк був доволі багатонаціональним. Прапором КНР був блакитно-жовто-блакитний. Що є досить символічно.

Історія цієї республіки досить трагічна. Її було знищено комуністами у військових сутичках. Цей час подарував гімн кримським татарам. І для них це важлива сторінка в історії.

Василь Павлов: Коли у 1918 році більшовиків вигнали з Криму. Там було влаштоване слідство кримськими татарами присвячене злочинам більшовикам в Криму, руйнуванню кримсько-татарських спільнот. Всі ці документи збереглись і у цьому році навесні будуть розсекречені.

Було ще одне державне утворення, яке проіснувало майже 400 років, а саме з 1449 по 1783 рік. Це Кримське ханство. В часи свого розквіту воно охоплювало значну територію. І це важлива сторінка як в історії України так і в історії кримсько-татарського народу.

В цьому році ми відзначаємо 370 річницю укладання військового союзу між Кримським ханством та Богданом Хмельницьким. Саме завдяки цьому союзу стало можливим утворення української держави 17 століття. Десятки тисяч кримських воїнів допомагало українцям битись за власну державність у той час. Я впевнений, що ми повернемо наші борги кримським татарам і у 21 столітті допоможемо їм повернути їхню Батьківщину.

Історію Кримського ханства і досі досліджують. Думаю незабаром буде і відоме видання про історію цієї держави.

Якщо іти далі в історію, ми мусимо згадати, що Крим входив до складу Хазарського каганату. Ми маємо не забувати, що в Криму починаючи від 7 століття до нашої ери тут перебували представники високоцивілізованих європейських націй: грецькі колонії, римські форти, візантійські фортеці. Крим тоді перебував в орбіті світової торгівлі. І це ми ще до наших днів не дійшли. Про які «лапті» йде мова. І зараз Росія хоче привласнити собі всю цю історію. На окупованих територіях археологічні розкопки заборонено. Однак росіяни зараз їх багато проводять і історичні цінності, які знаходять масово вивозять. І те саме робилося в Криму росіянами завжди в історії. Всі знахідки знаходяться в Росії.

Юрій Гудименко: Цікаво те, що ні в назвах і ніде взагалі російська мова не фігурує. Всі ці зміни відбувалися згодом і примусово.

Яна Холодна: Як саме в Криму відбулась радянізація?

Василь Павлов: Якщо казати про етнічну карту Криму і назви населених пунктів, то там були і німецькі і вірменські і грецькі назви. Крим перебуваючи в складі України мав на своїх територіях близько 30 народів. Литовська, латишська, естонська спільнота. Також це була вотчина скіфів і сарматів.

Яна Холодна: За всю історію, скільки років Крим належав Росії?

Василь Павлов: 150 років і це не постійно.

Яна Холодна: З трьох з половиною тисяч років існування Криму 150 належить Росії. Весь інший час належить кримському народу.

Юрій Гудименко: Мені здається, що історія Криму поглинала народи. Прийшли генуезці і потім почали мирно торгувати із народами, які поряд. Те саме з греками, скіфами. А практика геноцидів зовсім нічого не давала.

Василь Павлов: Це пов’язано з останніми загарбниками. Адже такий спосіб властивий тільки їм. Взагалі Крим схожий на великий казан, в якому переплавлялися різноманітні нації і утворювали різноманітні спільноти.

Яна Холодна: Пропоную підвести підсумок.

Василь Павлов: Крим не їх. Відверто кажучи, Крим татарський. Якщо казати справедливо. І ми будемо допомагати нашим братам його повернути.

Юрій Гудименко: Ми ніколи не забудемо про їхню підтримку, їхній супротив. І про тих татар, які зараз воюють на Сході. І політиків, і дипломатів.