Критичне мислення як зброя в інформаційних війнах

Критичне мислення як зброя в інформаційних війнах

Про критичне мислення та сучасні технології протидії фейкам та пропаганді в ефірі передачі «Інформаційний фронт» розповіла засновниця та керуючий партнер консалтингової групи з питань оборони та безпеки компанії «Блек трайдент» Лада Рослицька.

 

 

 

 

Костянтин Богатирьов: Яким чином Росія використовує соціальні медіа в інформаційній війні?

Лада Рослицька: Дуже професійно, добре знаючи психологію та слабкості українців. Це якщо говорити тільки про українську територію. Хоча якщо не обмежуватись регіоном Чорного моря, то і в Америці, і в Канаді, і в Європі росіяни знають, які наративи та які міфи використовувати. Дуже важко буває зрозуміти, хто проплачує, і де знайти джерело атак.

Костянтин Богатирьов: То на які слабкі місця українців російські пропагандисти намагаються тиснути?

Лада Рослицька: Найбільш слабке місце – це спільна пам'ять. Використовується міф, що в Радянському Союзі було краще. І наратив Росії, що тут буде краще: і культура російська розвиватиметься, і так далі. Найперше атакують молодь. Критикують демократію, пов’язуючи її із конспірологічними теоріями.

Костянтин Богатирьов: Багато російських медіа висловлюють думку, що в Україні все більше обмежується свобода слова. Яка ваша думка з приводу таких заяв?

Лада Рослицька: Це гарний приклад, як російські агенти навчилися використовувати універсальні свободи на свою користь. Самі ці універсальні свободи не є абсолютні. Якщо вони порушуються і загрожують нацбезпеці, тоді відповідальність влади на це реагувати. Головне, пояснювати народу, чому це відбувається, щоб він не повірив міфам, що таким чином повертається авторитарний режим.

Костянтин Богатирьов: На Вашу думку, чи на належному рівні провадиться роз’яснювальна робота в українському суспільстві?

Лада Рослицька: Звичайно, завжди можна краще. Поки що я не можу схвально оцінити роботу нових центрів щодо інформаційної безпеки.

Костянтин Богатирьов: Яким чином фейки та дезінформація загрожують національній безпеці?

Лада Рослицька: Це головне питання, на яке мало звертають уваги. Коли ми говоримо про фейкові новини чи наративи, які можуть містити навіть 80% правди, слід завжди мати на увазі оту шпильку, яка спрямована на спосіб думання людини. Зазвичай меседжі спрямовані на сприйняття людини. Це розкладається на два сектори міжнародної безпеки - політичний та суспільний. В кожному з них вони ставлять певні завдання, що вони хочуть змінити і як. В суспільному використовуються питання мови, релігії, етнічності. Тобто Росія прагне розколоти суспільство.

Костянтин Богатирьов: Як інформаційні технології впливають на дитяче мислення?

Лада Рослицька: Дітей прагнуть на інофрмаційний гачок підчепити якомога раніше. Російські політтехнологи використовують кольори, тематику, брехливо говорять про негативні явища як про добрі. В Україні, якщо говорити про політичний рівень патріотичного виховання дітей, ще має бути проведено багато роботи. За часів Януковича закривалося дуже багато українських шкіл, де прищеплювали любов до своєї мови і народу. На територіальному рівні потрібно проводити патріотичне виховання дітей.

Костянтин Богатирьов: В Україні є Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки та Центр протидії дезінформації. На Вашу думку, які нагальні питання вони повинні вирішувати?

Лада Рослицька: В ідеалі вони повинні боронити інформаційний простір України. Треба прораховувати завчасно, звідки можуть йти інформаційні атаки, якої тематики та на який саме сектор припаде удар. До прикладу, якщо піднімається мовне питання на якійсь території, то одразу треба готувати власний наратив.

Костянтин Богатирьов: А яким чином можна відслідкувати формування ворожого наративу і яким чином запобігти його поширенню?

Лада Рослицька: Зараз дуже швидко розвивається штучний інтелект. Треба усвідомити ці можливості. Нині я не бачу ефективної координації між публічними та приватними інститутами, котрі працюють у сфері інформаційної безпеки.

Костянтин Богатирьов: На Вашу думку, які психологічні операції Кремля можна вважати успішними?

Лада Рослицька: Їх дуже багато. Яскравий приклад – анексія Криму. Інтенсивні дії почались десь із 1994 року, використовуючи як базу російський Чорноморський флот. Там почалось активне навіювання щодо повернення Радянського Союзу. Була задіяна так звана м’яка сила, коли росіяни відкривали кафе, салони краси і так далі. І поступово вони психологічно вкладали людям думку, що Росія повернеться. І як наслідок - тепер тамтешні мешканці живуть в тимчасово окупованому Криму.

Костянтин Богатирьов: Ви використали термін «м’яка сила», то що ж це таке?

Лада Рослицька: М’яка сила - це якраз використання міфів, щоб привабити людей і кардинально змінити їхнє бачення своєї ідентифікації та діяльності владних інституцій. Коли люди ностальгують за Радянським Союзом, я їм пропоную згадати 90-ті роки, коли навіть туалетного паперу не можна було купити. Треба відзначати позитивні зміни, які відбулися, а не концентруватися на негативі. Українці мають найкращу землю – чорнозем, золото, газ, нафту, дуже багато мінералів, але усім цим сповна не володіють, бо не можуть організуватися, тому що вірять, що всі брехуни і корупціонери. А це грає на руку Москві.

Костянтин Богатирьов: Які інноваційні методики і технології українці можуть використовувати, щоб розвивати критичне мислення?

Лада Рослицька: На жаль, в усіх країнах, коли доходить до цього питання, використовується держтаємниця як причина нічого не пояснювати. В Україні можна змінити до певного рівня законодавство щодо держтаємниці. Також слід використовувати знання ветеранів в навчанні дітей патріотизму. Треба зрозуміти нам як українцям, без Америки, Європи і Росії, яку націю ми бажаємо бачити вперспективі.

Костянтин Богатирьов: У своїх працях Ви постійно зазначаєте, що потрібна національна стратегія. В чому вона полягає?

Лада Рослицька: Національна стратегія є, і вона по кожному сектору своя. Чого дуже бракує – це українського бачення себе у майбутньому. З цього питання треба дійти консенсусу. Треба відроджувати промисловість, виробляти продукцію тут і тут її використовувати, щоб наші діти не їхали в Польщу, наприклад.