Леся Воронюк: «Якщо країна зберігає мову – вона стає успішною, якщо ж ні, - вона стає сателітом іншої країни»

Леся Воронюк: «Якщо країна зберігає мову – вона стає успішною, якщо ж ні, - вона стає сателітом іншої країни»

До студії Армії FM завітали авторка ідеї, продюсерка фільму "Соловей співає. Доки голос має" — Леся Воронюк, а також Сергій Кримський — режисер-постановник стрічки. Говорили про нову українську кінострічку та чому ЮНЕСКО відмовилася від того, чому в Україні XXI століття спілкуватися українською для багатьох є нонсенсом.

 

Настя Сіроговська: Як з’явилася ідея створення фільму?

Леся Воронюк: Ідея створення фільму з’явилася ще у 2014 році, коли розпочалася війна. Я зрозуміла, хоч фізично протистояння триває на сході країни, ми всі втягненні в інформаційно-гібридну війну. На жаль, ця інформаційно-гібридна війна така радіаційна, що пересічний споживач інформації не відчуває, що його намагаються ввести в оману. Я вирішила, що треба щось робити, бо відчула, що сильна атака йде на українську мову. Саме в той момент виникла ідея зібрати всі міфи про українську мову в один фільм, дослідити їх походження і об’єктивно знівелювати, зруйнувати.

Настя Сіроговська: Чи важко було шукати документальну інформацію та працювати з нею, аби зробити цікавий фільм?

Леся Воронюк: Я дуже люблю кінодокументалістику, тому сам процес роботи для мене завжди дуже натхненний. Найбільше зусиль ми витратили на відрядження по Україні, а також за кордон.  Чим більше ми копали, тим більше розуміли, що виходимо на такий собі міжнародний контекст досліджень. Задля того, аби «достукатися» до таких скептичний слухачів чи глядачів, необхідно було говорити і про досвід інших країн. Я помітила, що нам завжди нав’язують, що мовне питання в Україні - це лише наші внутрішні емоційні розбірки, але насправді в багатьох країнах є проблеми з мовою. Якщо країна зберігає мову, вона стає успішною, якщо ні -  стає сателітом більшої країни.

 

Настя Сіроговська: Чи був страх, що через порівняння з іншими країнами фільм може бути не таким успішим?

Леся Воронюк: Ми його хотіли зробити об’єктивним, показавши досвід інших країн. Бо в Україні можна почути серед людей: «ось подивіться, там живеться добре, а в нас…» Тож ми використали цю форму і показали, що відбувається з такими країнами. Наприклад, досвід Білорусі, в якій друга державна мова російська, і до чого це призвело. Ізраїль, утворений в 1948 році, взагалі відродив мертву мову. І зараз це високотехнологічно розвинена країна, яка й перебуває постійно в стані війни.

 

Настя Сіроговська: Де саме тривали зйомки?

Леся Воронюк: В Україні, Білорусії, Ізраїлі, США та Британії.

Настя Сіроговська: Скільки такі зйомки коштували та хто допомагав?

Леся Воронюк: Чесно кажучи, ми не рахували. Постійно зростали витрати, проте нам допомагали друзі. Іноді працювали й на волонтерських засадах. Ми зібрали команду людей, для яких цей фільм став висловленням такої собі категоричної позиції. Не всі зйомки вимірювалися бюджетом.

Нікіта Грос: Як важко було домовлятися з іншими країнами про зйомки?

Леся Воронюк: Бували різні ситуації. Коли ми в ЮНЕСКО намагалися зняти атлас мов, що під загрозою зникнення, отримали згоду. Але коли зазначили, що фільм щодо гібридної російсько-української війни, то ЮНЕСКО просто зникло з нашого поля зору. Тому така гібридна війна триває не тільки в Україні, але й в усьому світі. Росія в міжнародних інституціях має дуже сильне становище і потужно впливає.

Настя Сіроговська: Яким чином відбирали акторів?

Сергій Кримський: Акторів не було, це документальне кіно. Ми опиралися на свідків, які поділилися своїм життєвим досвідом. Навіть на початку фільму у реконструкції бою беруть участь військові, а не актори. Історія бою була розказана військовими, тому ми й вирішили, що вони мають бути в кадрі.

Настя Сіроговська: Чи готова зараз аудиторія до таких фільмів?

Сергій Кримський: Ми від листопада їздимо та організовуємо покази. І стався такий ефект, що сам глядач вимагає цей фільм, він ніби просить його. Тому ми через Фейсбук зв’язуємося з місцевими волонтерами та організовуємо на місці показ. Вже четвертий місяць постійно надсилають запити, і цей потік не зупиняється. Зали постійно наповненні на 90%. Саме питання мови в українців актуальне і болюче, і повні зали про це свідчать. До прикладу, саме в політичному середовищі запускаються меседжі про те, що права російськомовних громадян утискають. Ми об’їздили майже всю Україну, але так і не зустріли російськомовних громадян, які б так вважали. Я твердо можу сказати, що попит на українську мову є! Навіть російськомовні люди, прийшовши до нас на показ, вільно переходять на українську. Вони повністю підтримують ідентифікацію самої української мови як титульної мови нації.

Нікіта Грос: Чи були негативні відгуки після показу стрічки?

Сергій Кримський: В кожному продукті можна знайти як плюси, так і мінуси. Ми не чули цієї критики, але можливо, в майбутньому такі відгуки і з’являться від інших людей, від професійних критиків. Людей здебільшого або чіпляє і їм болить, або ні. Єдине, що ми пам’ятаємо, це коли після прем’єри, в листопаді, якийсь сумнівний російський сайт розкритикував ідею фільму. Це нас лише повеселило. Здебільшого люди після перегляду приходять і розповідають історії з власного життя і про українську в їхньому житті. Після таких щирих розмов ми розуміємо, що рухаємося у вірному напрямі.

Нікіта Грос: Як Ви вважаєте, скільки ще потрібно часу, аби вся країна перейшла на українську мову свідомо?

Леся Воронюк: Це сильно залежить від державної політики. Громадський сектор дуже активний, але політику формують державні органи: Верховна Рада, Кабмін та президент країни. Я хочу сказати, що сильний президент буде рухатися в напрямі патріотизму і правильного націоналізму, аби утримувати країну як єдиний цілісний організм.

Настя Сіроговська: Чому саме така назва фільму?

Леся Воронюк: Ми довго шукали назву, адже охоплені різні епохи, країни, герої, історики, науковці. Врешті, після того як почала читати українські словники, я віднайшла той самий афоризм, який відповідає ідеї фільму - «Соловей співає. Доки голос має».

Нікіта Грос: Яка структура фільму?

Сергій Кримський: Фільм побудований на міфах, фейках щодо української мови. Ми озвучували певний міф і потім розвінчували його, наводили факти. У нас не було закадрового голосу, лише пряма мова експертів і свідків подій. Ми наводили факти і не пояснювали їх, а глядач сам для себе збирав мозаїку. Наша робота полягала у тому, аби показати цей причинно-наслідковий зв'язок. До прикладу, чому на сході України в 1917 році більшість говорили українською і що змінилося протягом років. Зокрема, на російському телебаченні вже понад шість років у прайм таймі головною темою новин є Україна. Така собі шизофренія, яка нікого не турбує.

Анастасія Сіроговська: Чи плануєте продовження цієї історії?

Сергій Кримський: Нашим завданням було максимально виділити із політичного маніпулювання питання мови і дати можливість глядачу з'ясувати все самому. Зараз «фейковість» у тренді, причому всюди.

Анастасія Сіроговська: Ваше ставлення до того, що в Україні більшість серіалів та кінострічок російською мовою?

Сергій Кримський: Протягом 5 років ми виробляли український контент, фільми та серіали, що ви дивитесь щотижня. «Додому», «Віддана», «Котики» - це той запас, який випускався кілька років тому. Тоді було інше середовище, ми виробляли український контент, знімали більше українською мовою і в нас була в тренді національна ідея. Відповідно серіали робились під українську народну ментальність. Рік тому політика змінилась – припинилось фінансування, і деякі проекти закрились.