Майор Святослав Заєць про українські підрозділи в Криму: «Ми з перших хвилин дали зрозуміти, що будемо захищатися»

Майор Святослав Заєць про українські підрозділи в Криму: «Ми з перших хвилин дали зрозуміти, що будемо захищатися»

Святослав Заєць, майор, служив у 25 бригаді та у 81-ій, в душі він завжди десантник. Чотири роки тому 26-річний командир розвідувальної роти 25-ї повітряно-десантної бригади майже з сотнею бійців перебував на навчаннях у Криму.

Місяць українські військові були заблоковані на півострові. Їм ставили вимоги, щоб здалися, погрожували, вмовляли залишити техніку і вийти. Але молодий офіцер не погодився на жодні умови російських окупантів і вивів підрозділ на материк.


Святослав Заєць служить в армії 12 років. У 2014 він мав звання капітана та був командиром розвід-десантної роти 25 бригади, яка підпорядковувалася 36 бригаді берегової оборони, в її складі, в Криму виконували завдання. Розвід-десантура була повністю укомплектована, пройшла злагодження розвід груп і готова була проходити злагодження роти в цілому.

Яна Холодна: Якого числа ви вийшли в Крим на навчання?

Святослав Заєць: Це були перші числа лютого.  Два тижня ми займалися злагодженням і проведенням навчань. Було залучено багато фахівців з морських сил і інших підрозділів. Досить інтенсивне і цікаве було навчання. Але так, як події в Україні складалися не надто добре, було небезпечно повертатися на той час – багато колон блокувалося. Тому командування вирішило, що ми будемо базуватися на території окремого батальйону 36 бригади.

Яна Холодна: Коли почалася облога «зеленими чоловічками»? І чи було зрозуміло, що це росіяни?

Святослав Заєць: Одразу було зрозуміло, що це росіяни. Це було десь у 20 числах лютого, була заблокована 36 бригада, і хоча ми були на окремій території, але якраз біля неї. Напевно, для військ РФ було досить цікаво – побачити нас і десантний прапор на території. Нас блокувала 31 десантна бригада РФ.

Яна Холодна: А як ви зрозуміли, що це російські десантники? На них були розпізнавальні знаки?

Святослав Заєць: Одразу вони були в тільняшках і звичайній екіпіровці. Але ми зразу визначили по зовнішньому вигляду, що це десантники.

Яна Холодна: Як відбувся перший контакт, і які перші думки були в тебе, як в командира?

Святослав Заєць: На той час в самому Криму була неспокійна ситуація. Ми зайняли кругову оборону і розосередили техніку і чекали якихось дій. Тобто, вже були готові. Один кулеметник російський наставив на нас кулемет, а я викликав свого старшого прапорщика Шпака і сказав, щоб той сів на БМД і поїхав на цього кулеметника. Росіянин почав тікати. Я тоді своїй групі сказав, що вони такі самі люди, як ми, тільки слабкі духом.

Яна Холодна: Тобто, у вас на той момент був присутній гумор, який давав вам сили протистояти ворогам?

Святослав Заєць: Мені здається, він повинен бути завжди. В армії без цього не можна. І повинна бути впевненість в собі і в своїх діях. Ми з перших хвилин дали зрозуміти, що не є підрозділом, який буде підкорюватися, а ми досить агресивний підрозділ, який щось робитиме, окрім того, що дивитиметься на їхні дії.

Яна Холодна: Чому, на твою думку, українські військові переходили на бік окупантів?

Святослав Заєць: Думаю, агітація підрозділів і самих військових відбувалася досить давно. І дуже великий вплив мало те, що військові РФ були на території. Вони отримували більшу заробітну плату, залишались там жити. Це все переросло у якісь відносини. Вони були дещо краще забезпеченими, і тому людей вони агітували. А розвідувальною діяльністю спецслужб проводилась агітація командирів бригад, батальйонів. Хоча, дуже велика кількість гарних командирів залишили там домівки, і зараз виконують завдання тут, в АТО.

Яна Холодна: Колись про окупацію Криму писатимуть у військових книжках, як про  яскравий приклад інформаційно-психологічної операції. Зараз, аналізуючи ті події, що використовували російські десантники, щоб вас спровокувати, щоб ви склали зброю і здалися?

Святослав Заєць: Насамперед психологічно. У нас кількість особового складу була не більше 100 чоловік, навіть з тими переданими підрозділами. А їх було за 1000 чоловік, які дислокувалися біля 36 бригади. Також ми знали інформацію про велике перекидання військ, були задіяні і вертольоти. Було багато факторів пресингу. І постійні ультиматуми, типу:  в 10:00 ми починаємо вас штурмувати, якщо ви не здастесь. Це було разів 20. Ми вже й сміялися з цього. Але, реагувати потрібно завжди, щоб бути готовим. Хоча, знаєте, як кажуть – штурм буде тоді, коли нікого не попереджуватимуть. Якщо попередили, значить, нічого не буде.

Яна Холодна: Попри те, що росіяни постійно гралися м’язами, провокувала вас, як тобі, як командиру, вдавалося підтримувати особовий склад?

Святослав Заєць: Сама рота була дуже гарно підготовлена, укомплектована, після злагодження. Напевно, загострилися всі відчуття і всі були налаштовані на те, щоб забезпечити безпеку підрозділу. Ми працювали активно, спали по шість годин, і постійно чергували. Десь місяць ми в такому режимі були.

Яна Холодна: Як ти собі спланував оборону, щоб росіяни нікуди не проникли?

Святослав Заєць: В нас було трохи вигідне положення, ми розташовувалися на невеликому підвищенні. І нам було легше побудувати цю оборону. Їм було б важко нас штурмувати. Мені здавалося, в нас плюсів було більше. Хоча кількість людей в них була більшою. Ми готували позиції. Не просто патрулювали, а робили траншеї, укривали техніку. Готувалися до фактичної війни і збройного конфлікту. Ми давали противнику побачити, що готові до рішучих дій. Якось ми розподіляли як діяти у разі нападу, і нікого не попередивши вночі самі підірвали сигнальну міну. На них це так вплинуло, що вони просили нас більше нічого не робити. Наступного ранку завелася вся техніка, всі вийшли на позиції. Вони просили не робити такого. Ми посилали наших людей у цивільному одязі поговорити з ними. І росіяни говорили, що 36 бригада для них зрозуміла, але оці кілька людей – неадекватні.

Яна Холодна: Чи була ситуація, коли хотілося відповісти ворогу, і як вдавалося стримувати бійців?

Святослав Заєць: Напруженість була постійно, ультиматуми вийти, але без техніки, був замовлений росіянами потяг з Сімферополя на Дніпро. Ми ж підпорядковувалися 36 бригаді, вони просили нас передати їм техніку і виїхати цим потягом. Ми знали, що комбриг фактично здав цю бригаду. Але ми виконували свою роботу. Один з українських прапорщиків перелазив паркан і наш патрульний зробив попереджувальний постріл. Тоді злякалися і росіяни, і  цей прапорщик. Ми його затримали. Але вони побачили, що ми стріляємо. Ніхто не забороняв. Ми все робили, згідно зі статутною діяльністю – є противник, є попереджувальний постріл.

Яна Холодна: Чи були в тебе думки кинути це все, вийти на материк?

Святослав Заєць: Я бачив, як змінюються люди. Настільки великий вплив був по ЗМІ, мітингам. Це була спланована акція. І часом здавалося, що це я агресивний прийшов в Крим і хочу його загарбати.

Яна Холодна: Чим ви займалися у вільний від чергування час?

Святослав Заєць: Режим чергувань був дуже інтенсивний і треба було до нього звикнути. Дуже важко було. Дуже дякую особовому складу, що вони це все витримали.

Яна Холодна: Як вас підтримували, як допомагали?

Святослав Заєць: З материкової України приїжджали волонтери. В нас питали, що потрібно. Привозили прожектори, які ми направили на противника, щоб вони нас не бачили, ліхтарики, тактичне обмундирування. Це привозили через Чонгар, який контролювався РФ. Люди, ризикуючи своїм життям, нам це передавали. Ми тримали зв’язок з керівництвом бригади і командуванням.

Яна Холодна: До цих подій українська армія вчилася протидіяти противнику на полігонах. Ви опинилися в такій ситуації, де один необережний крок міг потягнути за собою серйозні наслідки. Як вдавалося примати рішення, тримати оборону, керувати особовим складом? При тому, що тобі було 26 років.

Святослав Заєць: Я не був один, мені було значно легше, бо у 25 бригади сильне управління штабу. Також, потрібно було поводитися агресивно, щоб не домінував противник. Вже коли міністр оборони РФ мав приїхати приймати присягу у 36 бригади, росіяни нам говорили, що вимушені нас штурмувати, бо не зможуть йому пояснити, чому на одній частині висить український десантний прапор.

Яна Холодна: Що ви їм на це відповіли?

Святослав Заєць: Ми сказали, що залишимося до останнього. Ми прогнозували, що може статися. І був варіант підриву техніки (вона вже була замінована), у випадку, якщо не вдасться вийти. Залежно від дій противника, ми були готові приймати рішення.

Яна Холодна: За скільки часу ви вийшли звідти?

Святослав Заєць: Ми не настільки хотіли залишати частину, як хотіли приєднатися до своїх основних підрозділів. Дуже складно морально бути в такій облозі, коли не знаєш, що буде завтра і як діяти. Ми дуже швидко зібралися. 36 бригада ставилася до нас з повагою, навіть коли ми їхали.

Яна Холодна: Це ті, хто зрадив присязі і залишився служити Росії? А як ви відчували, що вони до вас ставляться з повагою?

Святослав Заєць: Постійне спілкування. Ми ж взаємодіяли і на навчаннях, і на полігонах.  Ті, хто їхали на материкову частину хвалили нас.  Ці люди робили облоги в середині своєї бригади.

Яна Холодна: Як зустрічала вас Україна?

Святослав Заєць: Як тільки ми перетнули кордон, зустрілися з 79 бригадою, яка стояла на кордоні на Чонгарі. Але, ще не доїхавши до бригади, ми отримали завдання. Прикордонники побачили літаки і вирішили, що був здійснений десант на одну з берегових ліній. Тому, нам було поставлене завдання заблокувати цей район і здійснити зачистку. Ми, не доїхавши до бригади, вже приступили до виконання. Десантників там не виявилося, ми провели зачистку і повернулися в частину. Це було близько опівночі. Вся бригада була на плацу. Це було досить видовищно, емоційно.

Яна Холодна: Що найперше сказав командир?

Святослав Заєць: Найперше, він обійняв. Мені здавалося, що я найщасливіша людина. Він сказав, що ми молодці, найкращі. На той час вся 25 бригада була готова до дій. Починався Донбас.

Яна Холодна: Що було потім?

Святослав Заєць: Потім було багато подій: Слов’янськ, частина моєї роти в Луганському аеропорту, збитий один літак. Ми якраз першим бортом приземлилися. Я тоді був один із старших командирів, в мене запитали, на якому я літаку хочу летіти. Я вирішив на першому – перший злітає, перший сідає. Так вийшло, що другий літак не сів. Це був великий психологічний удар для всіх. А далі в зведеній групі виконували там завдання. Потім в кінці серпня я приєднався в Дебальцевому до інших.

Яна Холодна: Що для тебе 25 бригада?

Святослав Заєць: Це для мене основа. Я коли прийшов, дивився на офіцерів. Мені здавалося, щоб дослужити до командира батальйону, потрібно стільки знань і вмінь. Настільки були кваліфіковані офіцери, настільки правильні і чіткі рішення, що для мене це найпрофесійніша і найправильніша бригада.

Яна Холодна: Але потім в тебе була ще 81 бригада.

Святослав Заєць: Дуже приємно, що у 81 було багато людей з 25, тому працювалося там легко і приємно.

Яна Холодна: Про що ти мрієш?

Святослав Заєць: Насамперед, здобути освіту і продовжити службу у десантно-штурмових військах. Я для цього вступив на навчання. Бо в мене було багато практики, і мало теорії.