МАРИНА МУРЗА: КОЖЕН МАЄ ПРАВО ПЕРЕЖИВАТИ І ВИРАЖАТИ СВІЙ БІЛЬ ТАК, ЯК ВВАЖАЄ ЗА ПОТРІБНЕ

МАРИНА МУРЗА: КОЖЕН МАЄ ПРАВО ПЕРЕЖИВАТИ І ВИРАЖАТИ СВІЙ БІЛЬ ТАК, ЯК ВВАЖАЄ ЗА ПОТРІБНЕ

Кожен день люди втрачають рідних і близьких. Дехто продовжує жити далі, а дехто — замикається у собі, страждаючи на самоті. Тож як пережити втрату близьких? Стримувати емоції чи виплескувати назовні? Як полегшити біль та прийти до тями? Про це та багато іншого розповіла психолог Марина Мурза.

 

 

 

 

Анастасія Сіроговська: Як взагалі сприймати смерть і втрату людини?

Марина Мурза: Смерть неможливо прийняти у повній мірі одразу. Перша стадія — заперечення. Людина намагається переконати себе, що це все не з нею відбувається. Ця стадія триває від кількох годин до кількох днів. Тільки після цього людина потроху починає приймати правду. 

Анастасія Сіроговська: Скільки є стадій переживань і як вони характеризуються?

Марина Мурза: Найкоротша — стадія неприйняття. Емоції, які приходять після її завершення, є найяскравішими та найболючішими. Багато хто помилково намагається приглушити їх медикаментами. Насправді ж краще ці емоції переживати одразу. Якщо їх пригнічувати, то у майбутньому вони можуть накопичитися та перейти у стрес. Друга стадія — гнів та образа. Гнів може бути направлений як назовні, так і всередину. Починаються звинувачення та яскравий виплеск агресії. Виникає переконання, що у смерті близької людини винуваті абсолютно усі. Третя стадія переживання — торги. Людина починає вести торги з Богом, з людьми, які її оточують. Все це проявляється у вигляді фраз «цього не було», «там щось наплутали», «не та людина померла». Четверта стадія —  депресія. Тут людина вже починає розуміти і приймати правду. Тоді з’являється апатія, зневіра, емоційне вигорання. Так наш організм намагається сприйняти величезний пласт негативу, який в один момент потрапив у наш мозок. І остання стадія — прийняття. Людина усвідомлює свою втрату, але розуміє, що зможе впоратися з нею і буде жити далі. Всі стадії абсолютно нормальні, тому не треба стримувати своїх емоцій. На завершення усіх процесів потрібен мінімум рік. Ніхто не каже, що через рік стане одразу легше й добре. Але біль від втрати точно буде турбувати не так часто. 

Анастасія Сіроговська: Як боротися на тій стадії, коли починаєш винити себе за недоведені речі, нереалізовані обіцянки?

Марина Мурза: Найкраще направляти ці емоції назовні, а не всередину себе. В іншому випадку з’явиться агресія, звинувачення себе та велике відчуття провини. І це відчуття провини непомітно переростає у психосоматику, що може навіть призвести до онкологічних захворювань. Треба змусити себе зупинити потік таких думок. Ви ні в чому не винні. 

Анастасія Сіроговська: А от коли людина не може себе пробачити, як їй допомогти, що сказати?

Марина Мурза: Якщо ми говоримо про автоагресію і відчуття провини, то це можуть бути якісь давні проблеми психологічного характеру, які внаслідок потрясіння загострилися. І тоді у будь-якому разі варто звернутися за психологічною допомогою до спеціаліста. Варто зазначити, що кожна людина переживає смерть близького по-своєму. Кожен має право переживати і виражати свої біль та емоції так, як вважає за потрібне. Якщо людина просить дати спокій, то залиште її одну. Якщо вона хоче поговорити про свою втрату, тоді не відмовляйте. Рідним важливо не лише слухати, а й чути. 

Анастасія Сіроговська: Якщо людина наодинці починає заглиблюватись у себе і робити тільки гірше, як їй допомогти?

Марина Мурза: Дуже важливо зрозуміти, наскільки глибоко і далеко люди відходять від дійсності. Якщо все це переростає у клінічну депресію, тоді потрібні кваліфіковані медикаментозна та психіатрична допомоги. 

Анастасія Сіроговська: Існують методики, які допоможуть швидше прийти до тями, але як змусити себе діяти? І як близькі можуть допомогти зробити перший крок до відновлення?

Марина Мурза: Людина повинна сама відчути, що застрягла на одному місці. Єдине — ніколи не можна нікого мотивувати. Ми можемо тільки підказати гарного лікаря, священника, хороші курси і т.д. Якщо у людини є віра, тоді їй буде легше. Адже вона сподівається на те, що після смерті — не суцільна пустота, а щось, хоча й невідоме, але є. 

Анастасія Сіроговська: В якому віці і я як саме треба розповідати про смерть близької людини дітям?

Марина Мурза: Є такий момент, коли смерть близької людини від дітей замовчують, і це набагато гірше неприємної правди. Тоді дитина думає, що їй у цій сім’ї не довіряють, а отже вона не така вже й важлива для родини. Десь до підліткового віку у дітей немає уявлення про смерть як таку, їм здається це чимось далеким і неосяжним. Та з дитиною варто говорити про смерть у будь-якому випадку. Її можна і потрібно брати на похорони, але робити це так тонко й делікатно, щоб не травмувати. Просто тримати її на відстані. Якщо відчуваєте, що дитині некомфортно, не треба насильно тягнути у перші ряди.

Анастасія Сіроговська: Чому ми починаємо цінувати людину тільки тоді, коли втрачаємо?

Марина Мурза: Наша пам'ять — вона вибіркова. Чим більше часу проходить, тим більше хорошого ми згадуємо. Взагалі, якщо людина вірить у Бога, то вона й вірить у те, що душа померлого у спокої на небі. Не цінувавши за життя, ми сумуємо за людиною після її смерті. Насправді ж, ми жаліємо самих себе. Тому треба навчитися цінувати близьких тоді, коли вони поруч з вами, аби не шкодувати після того, як їх не стане.  Треба кожен день бути вдячним за те, що близькі живі й здорові. 

Анастасія Сіроговська: Як жити далі батькам, які втратили дітей? Як зрозуміти, що ми повинні не соромитися жити хоча б заради них?

Марина Мурза: Насправді багато людей не знають, як можна жити після того, як померла близька їм людина. Але треба зрозуміти, що якщо людина померла, то це відбулося не просто так. Отже, для чогось це потрібно було. Можливо, це сталося для того, аби нас чогось навчити.