Масниця

24 лютого розпочинається останнє зимове свято Масниця, або Пущення, Сиропуст, Колодій — традиційне слов'янське, а головне, українське свято, що відзначається протягом тижня (іноді трьох днів) перед Великим постом. Початок нового циклу залицянь і любощів, пошуку пари з метою продовження роду.

 

 

 

Українське свято Колодій (Масниця) припадає на останній тиждень перед Великим постом. У 2020 році Колодій триває з 24 лютого по 1 березня. Інші, менш поширені його назви: Сиропуст, Пущення, Масниця або ж Бабський тиждень. Оскільки це було останнє гуляння перед найсуворішим постом, святкували його гучно, весело та смачно, влаштовували великі ярмарки з музикою, піснями та найрізноманітнішими розвагами. Це стародавнє українське свято відродження усього живого, зі своїми унікальними традиціями.

Перші згадки про Масницю (Попільну середу) в календарях наших предків датуються ІV ст. н. е. Свято активно відзначали не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимиром у 988 році. Найбільш активного святкування Масниця набула в ІХ-ХІІІ століттях, в часи й на теренах Київської Русі. Святкування Масниці починається перед Великим постом і триває тиждень.

Сиропусний тиждень складається з трьох частин: «зустріч» у понеділок, кульмінаційна точка або «перелом» у «широкий четвер» і «прощальна неділя».

У перший день святкувань роблять та катаються з крижаних гірок: чим далі їдуть сані з гори, тим кращим буде врожай за повір'ям.

У вівторок — «загравання», день із веселими іграми та частуванням млинцями. Середа — «ласунка», день розмаїття на столі. Четвертий день — «розгуляй», з якого починаються масові гуляння до ранку. П'ятниця — «тещині вечори», коли зяті запрошують у гості своїх тещ. Субота — «посиденьки зовиці», коли невістка запрошує в гості до себе свекруху. 

На Пущенні, чи Сирному тижні немає посту в середу й п'ятницю, кожен день можна вживати молоко, яйця і рибу, але м'яса вже не їдять. У православних храмах починають здійснювати Великопісні служби.

Сирну Седмицю завершить Прощена неділя, щоб вступити у Великий піст з чистою душею.

 

Свято Колодія характерне лише для України та Білорусі й сягає своїм корінням ще глибоко дохристиянських часів. Це стародавнє українське свято відродження усього живого, зі своїми унікальними традиціями, заслуговує на існування у побуті українців донині.

Українське свято Колодія бере свій початок з праслов’янських часів, до хрещення Київської Русі. Гуляння влаштовувались на честь весняного пробудження природи. Це фактично було передноворічне свято, адже наші предки святкували Новий рік із настанням весни. Колодій — це бог шлюбу, примирення та злагоди. Він приходить до людей у цей тиждень, аби допомогти їм відновити втрачені за зиму сили та пробудитись разом із першим подихом весни.

Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем Масниці. Це останній напередодні Великого посту тиждень, коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем, або просто Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок.

Головна страва Колодія — вареники. Зазвичай їх готували з сиром і обов’язково щедро змащували вершковим маслом. Звичай приготування вареників існував ще за часів Трипільської культури, задовго нав’язаних у радянські часи млинців. Вареники символізували молодий місяць, який у свою чергу був символом жіночої енергії. Окрім вареників, готували інші страви на основі молочних продуктів: сирники, сирні баби, локшину та галушки також варили на молоці. А з молока робили ряжанку, колотуху, розтирачку, кисіль. Усі каші також готували у цей тиждень на молоці.

В Україні святкування закінчення зими завжди мало свою яскраво виражену індивідуальність. Зокрема на Поділлі, хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами — купували (запивали) Колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень — повертала Колодку. Дівчата могли виготовити іншу, символічну колодку з атласу, з квітами та бісером і причепити на ліву руку чи на груди, ближче до серця. Ця старовинна традиція — один із найголовніших доказів унікальності українського свята, адже аналогів їй в інших країнах немає. Такі обряди нерідко завершувалися укладанням шлюбу. У цей тиждень всі намагались помиритись, пробачити старі образи та попросити вибачення в інших, тому Колодій часто називають святом примирення.