«МИ НЕ ПРОСТО БОРЕМОСЯ ЗА ЯКУСЬ ТЕРИТОРІЮ, МИ ЗАХИЩАЄМО СВОЮ БАТЬКІВЩИНУ» - СЕРГІЙ ВОВК

«МИ НЕ ПРОСТО БОРЕМОСЯ ЗА ЯКУСЬ ТЕРИТОРІЮ, МИ ЗАХИЩАЄМО СВОЮ БАТЬКІВЩИНУ» - СЕРГІЙ ВОВК

Яна Холодна: Нашим першим військовим гостем у Маріуполі є Сергій Вовк. Він військовослужбовець 23 батальйону 56-ої окремої мотопіхотної бригади. Ми поспілкувалися з вашими побратимами і вони говорять, що свій бойовий шлях ви провели з солдатами в окопах. Наскільки важливо, щоб командир був поряд із своїми підлеглими?

Сергій Вовк: Такого не існує командира, який не був би із своїми солдатами поряд в бою, поряд у складній, критичній ситуації. Якщо командир в тилу, п’є каву, то він ніякого права, відповідальності не має командувати своїми підлеглими. Командир повинен бути поряд, тільки тоді він є справжнім командиром, зокрема, в українській армії.

Яна Холодна: Яка сьогодні роль заступників з морально-психологічного забезпечення і наскільки вони важливі тоді, коли ви знаходитесь на фронті, у бойових умовах?

Сергій Вовк: Я вважаю, що морально-психологічне забезпечення, це один із стовпів української армії. Якщо немає бойового духа - немає перемоги. Найголовніше, щоб солдат був готовий захищати свою батьківщину, щоб він міг боротися не просто за якусь територію, а за щось більше - за свою країну.

Яна Холодна: Перед ефіром ви говорили, що дім це не там де ти живеш, а те, що ти захищаєш. Ви родом з Херсонщини. Чи став Маріуполь вашим домом?

Сергій Вовк: Третій рік ми захищаємо підступи до Маріуполя. Звідки б не поверталася наша частина в це місто, ми говоримо: «Ми повернулися додому. Це наш дім, тут ми захищаємо людей, які нас чекають, нас люблять, нас поважають.» Ми захищаємо свою Батьківщину! Це наш дім!

Яна Холодна: Захищаючи підступи до Авдіївки, ви отримали поранення, всупереч чому ви й понині служите. В той час там були запеклі бої. Чи відчували ви, що захистити це маленьке містечко - ваша місія?

Сергій Вовк: Коли ми увійшли на авдіївську промзону, ми декілька разів виїжджали в  Авдіївку, були на вулицях і бачили місцевих. Це прості українці. Вони нічим не відрізняються від жителів Маріуполя, Херсона, Миколаєва, чи Києва. Такі ж люди, які хочуть жити мирно.

Яна Холодна: Ви повертали місто Павлопіль під український прапор. Розкажіть про ту операцію?

Сергій Вовк: Звільнювати свою територію, це завжди почесно для кожного солдата. Коли ми ввійшли в Павлопіль, він був сірою зоною. На вулицях, місцевих майже не було. Магазини не працювали. Нас не зустрічали з квітами та посмішками. Але тоді, коли вже через декілька днів запрацював магазин, коли люди відчули, що до них прийшли визволителі та захисники, відношення до нас різко змінилося. Це відчуття не передати.

Сама операція була проведена по військовому дуже грамотно. Знайшли брід біля зруйнованого мосту, була введена техніка, зайняті окраїни села, відразу були споряджені укріплення. Все зроблено по військовому чітко і швидко, без пострілів та втрат. Ворог був дуже здивований, коли на ранок побачив жовто-блакитний прапор, над селом.

Як тільки ми зайшли в Павлопіль ми почали роздавати воду, продукти. Люди відчули, що до них прийшли не вбивці і не фашисти, як це їм розповідали. Приїхали до місцевих родичі, діти пішли в школу. В Павлополі з’явилося життя. Відношення людей до нас різко змінилося.

Для мене особисто, як для офіцера, участь в бойових діях, сама по собі, піднімає бойовий дух. Ми не просто боремося за якусь територію, ми захищаємо свою Батьківщину. І якщо ми її звільнюємо, то дорожче цього не може бути нічого.

Яна Холодна: Ви нагороджені орденом Богдана Хмельницького. Розкажіть за що ви отримали цю нагороду?

Сергій Вовк: Це не тільки моя нагорода. Це нагорода тих солдат, офіцерів, які воювали зі мною в Авдіївці. Я вважаю, що в цій нагороді є частинка моїх підлеглих.

На 23-й день безкінечних боїв під Авдіївкою, 2 травня 2017 року, противник спробував посилити обстріли наших позицій. Всі офіцери нашого батальйону знаходилися в окопах, разом із солдатами. І тут прилетів осколок мені прямо в каску, зрекошетив, прошив мені бронік, плече. Добре, що поряд зі мною були мужні люди, які витягли мене із-під вогню і врятували мені життя.

Яна Холодна: Наскільки важливо одягати засоби захисту на фронті?

Сергій Вовк: Тяжко носити бронежилет, 13 кг, каска, боєкомплект, це тяжко. Але на собі я відчув, що краще тяжко ніж загинути ні за що. До всього звикаєш, до важкості, до всіляких незручностей. Каска врятувала мені життя, зрекошетила.

Яна Холодна: Чи довго ви плануєте служити в армії?

Сергій Вовк: В мене є мрія: пройтися по вулиці Донецька, де колись вели полонених. І мені б дуже хотілося подивитися в очі тим людям, подивитися, як вони будуть знімати мене на телефон.

Хочу побувати на кордоні, на справжньому кордоні України.

Ми не будемо брати Підмосков’я. Нам вистачить своєї Батьківщини. Нехай, Бог їх осудить. Час покаже хто винний, хто правий.

Яна Холодна: Наші військові журналісти поділилися з нами інформацією, що ви розшукуєте водія механіка, який вивозив вас, коли ви були поранені. Чому ви його розшукуєте?

Сергій Вовк: Я навіть не думав, що ви про це знаєте. 2 травня, коли мене було поранено, мої побратими відтягнули мене на метрів 100, бо розпочався мінометний обстріл. Евакуювати в Авдіївку мене було дуже важко і хлопці із 72 бригади на БМП вискочили безпосередньо на позицію. Хто військовий той зрозуміє. БМП на відстані 150-200 метрів від противника. Звісно в нього відразу посипались міни, снаряди. І треба бути дуже мужнім аби відважитись на такий вчинок. Коли мене затягували на верх для евакуації, я одним оком побачив людину, яку не забуду ніколи. Він був у шлемі. Потім була шалена гонка по траншеям. Я дивом не злетів. Мене медик з бригади тримав. Я тільки дивуюсь як він мене втримав. Велика їм вдячність. Вижили чудом. Завдяки їм я вижив. В іншому випадку я б просто стік кров’ю. На наступний день коли я прокинувся, до мене приїхали мої побратими, я відразу попросив знайти мені моїх рятівників. Але комбат сказав, що вони поїхали у відпустку і мені не вдалось з ними побачитись. Хотілось би сказати дякую і потиснути руку всьому екіпажу. Хоча як на мене цього було б дуже мало.

Яна Холодна: Ми спробуємо знайти цю людину. Тим паче, що ми знаємо, що це за бригада і можливо навіть влаштуємо вам зустріч. Як на ваш погляд необхідно от таке братерство, яке тоді проявили воїни коли рятували вас, фактично ризикуючи власним життям?

Сергій Вовк: Українська армія з перших днів війни оновилось новим словом – побратим! І це багато значить. Бо ми всі між собою брати. Брат захистить від кулі. Брат готує їсти. Брат витягне з поля бою. Брат стоїть поруч і разом з тобою захищає свою країну. Просто браття! Військові зрозуміють. Це почуття виникає, як тільки ти вдів погони. І ти вже не думаєш віддавати життя чи ні. Це вже твій брат.

Яна Холодна: Я сподіваюсь, що і ви доносите це до своїх підопічних. Як ви гадаєте, а на скільки це сприймає наша молодь?

Сергій Вовк: Зараз приходить дуже багато молоді. Це ті люди, які могли б піти на строкову службу, але вони навмисне йдуть на контракт у бойові частини. І це свідчить про те, що люди у такому юному віці патріоти.

Яна Холодна: У вас зовсім молодий підрозділ. Чи є потенціал у вашої бригади?

Сергій Вовк: День народження бригади 23 лютого. Це буде третя річниця. Вітаю з цим всіх наших військових. Удачі в бою хлопці. Стосовно молодості бригади. Ми були створені в самий важкий період війни. І бригаду молодою назвати мабуть не можна, бо вона пройшла потужний бойовий шлях. У підрозділі є багато досвідчених, освічених армійців. Багато сержантів, солдатів направлено на навчання. Я впевнений, що й надалі ми будемо тримати рубежі нашої країни.

Яна Холодна: Не потрібно йти в армію, щоб геройськи загинути. Потрібно ставати таким бійцем,  щоб знищити ворога. Ось таке нам надійшло повідомлення, як ви вважаєте, вірно?

Сергій Вовк: Думаю правда. Війна це важка робота. І найголовніше тут вижити й перемогти. І тільки тоді ми вийдемо до наших кордонів і звільнимо нашу країну.

Яна Холодна: Як ваша родина реагувала на ваше рішення? Ви казали, що багато подорожували по країні, зокрема і до Криму, коли була анексія. Як ваша донька на це реагувала, на те що ви пішли в армію?

Сергій Вовк: В мене сину 24 роки. Він навчається у Херсоні. Дочці 14. Вона навчається у школі. Як тільки розпочалася анексія Криму, а наше місто на кордоні якраз. Багато із наших містян збирались гуртом, одягали вишиванки, чіпляли прапори на машини і просто перед «зеленими чоловічками» їздили і вигукували «Слава Україні»! Я був серед них. Бо мені важко на це дивитись. Як хтось топче мою країну. І у моєї доньки був прапорець, вона теж ним махала. Коли я пішов у військо. Мій син написав мені повідомлення. Дуже коротке. «Батько, я тобою пишаюсь!» Це і був для мене символ. Це і був той поштовх, який дав мені чітке розуміння кого я захищаю. Це моя опора і дай Бог кожному таку родину.

Яна Холодна: Я звертаюсь до всіх родин. Така підтримка дуже потрібна. В наших коментарях питають, а як із забезпеченням у частині?

Сергій Вовк: Якщо порівнювати колись і тепер то це просто «пропасть». І сьогодні у наших бійців питань не виникає. Для командира дуже важливо знати, що його солдати добре харчуються і добре забезпечені. Все ок.

Яна Холодна: Нам у приватні повідомлення прийшли такі слова. Лев Кормелян написав: вітання Сергію Анатолійовичу від Льва його зенітники.

Сергій Вовк: Це мої добрі друзі, які мене багато чому навчили. Дякую їм. І я знаю, що він хоче повернутися у наш батальйон. Там щось трохи не виходить. Однак я впевнений. Що в нього все вийде. І йому особисте вітання. Удачі. Удачі!!!

Яна Холодна: Багато вам армія взагалі подарувала друзів?

Сергій Вовк: У мене багато друзів цивільних і дуже багато з’явилось вже на війні. І ці люди вони особливі. Адже, коли поруч з тобою людина, яка ділить шматочок хліба, чи коли біля вас свистять кулі. Це зовсім інші люди. Тут я побачив людей, які мене дуже вразили. І є для мене прикладом мужності. Це люди, які готові йти на смерть, коли це потрібно. Це неможливо передати словами. Це треба відчути. І вони залишаться друзями для мене не усе життя.

Яна Холодна: Вам подобається Маріуполь?

Сергій Вовк: Це рідне вже для мене місто. Друзі, волонтери, звичайні мешканці. Я тут дуже отримав багато важливих знайомств.

Яна Холодна: У нас сьогодні були дівчата місцеві волонтери і ми говорили з ними про події 2014 року. Вони і власне як і всі мешканці не дали змоги цим «оркам» взяти місто під свій контроль.

Сергій Вовк: Я мало знав про Маріуполь. Але тепер думаю знаю все. Волонтери подарували мені книгу із підписом автора «Маріуполь останній форпост». Я був здивований. Невже люди під час цього хаосу могли вийти і чинити такий потужний опір, ризикуючи життям. Я ними просто захоплююсь.

Яна Холодна: Ми говорили з дівчатами зокрема і про акцію «Живий ланцюг», коли вони руками з’єднали весь Маріуполь і що це фактично довело всій країні, що Маріуполь це Україна.

Сергій Вовк: Все вірно. Просто потрібно дивитися в очі цих людей і ти зрозумієш, що ти вдома.

Яна Холодна: Ви мрієте про те, щоб прогулятися вулицями Донецька. А що б побажали своїй бригаді?

Сергій Вовк: Тільки одного, дійти до кордону без втрат. Щоб не було загиблих, поранених, а тільки нагороджених. У нашому підрозділі більше 30 чоловік нагороджено державними орденами. І це багато про, що говорить.

Яна Холодна: Ось у мене сформувалась тка думка. Не важливо, що зробила ця бригада, важливо, які люди там служать. Тому що все тримається на людях. Передати вітання будете?

Сергій Вовк: Всіх хто зараз на чергуванні, чи в окопах вітаю з святом. Третьою річницею. Всій 56 бригаді здоров’я, удачі і бути живими! Всього найкращого!