«Ми не сподівались на такий відгук!» - Олена Герасим’юк

«Ми не сподівались на такий відгук!» - Олена Герасим’юк

Авторка «Розстрільного календаря» Олена Герасим’юк розповіла про процес створення та наслідки публікації книги, а також про досвід у театральній постановці.

«Розстрільний календар»

Це проект, який почався у фейсбуці 1 січня 2016 року, і щодня ми публікували одну історію або кілька про події трагічні, які ставались з людьми у часи радянського союзу. Ключовими були дати – ми шукали по датам, що сталось, кого в цей день арештовували, катували, допитували, які процеси проводились. І в досить легкій (максимально) формі подавали це все читачам. Ми не сподівались на такий відгук, адже тема важка. І ми починали його у новорічні дні, коли всі святкують, не тільки день народження Бандери, а й Новий рік. І люди читали у ці святкові дня про те, як Остапа Вишню тримали в таборах, як вбили Леонтовича, автора «Щедрика». Я завжди приводжу ці приклади, бо вони зимові, і перші.

Люди, про яких ми писали, стосуються не тільки галузі мистецтва – це науковці, політики. Ключовими були дати.

Які джерела використовували?

Пріоритет був на швидкість – бо кожного дня ми мали випускати як мінімум одну статтю, тому ми користувались відкритими джерелами, які зберігаються на серверах на сайтах. Ми посилались під кожною статтею на джерела, є список літератури.

До експертів ви звертались?

Співавторами в цій книзі зазначено ряд людей, Тетяна Швидченко, Тетяна Григоренко, Олександра Очман, це люди, які мали архівний фактаж для того, аби писати статті.

Після фейсбуку ви вирішили скласти їх в книгу?

Видавництво «КСД» запропонувало нам саме. Вони побачили нашу сторінку, і запропонували видати книгу. Але, на жаль, книга має обмежений формат, не всі статті увійшли у збірник. Ми переписували статті, робили їх емоційно нейтральнішими. І я хочу подякувати Оксані Юрковій, яка вичитувала кожну сторінку, кожну літеру, щоб там не було недостовірних фактів. Це колосальна робота, я ставлю її заслугу вище за авторську.

Чому навколо твоєї книги здійнялась буча?

Не саме над цією книгою. Таких книг багато, Лариса Денисенко, навіть виставки потрапляють у цей список. На жаль, всі ці трагічні події для нашої культури об’єднує не тільки агресія. Я не можу знайти спільний знаменник, окрім неприйняття навіть не ідеї, а самодостатньої категорії. Якійсь групі людей необхідно проти чогось протестувати, і фейсбуку їм для цього недостатньо. Вони знаходять якісь книги, якихось авторів, яких звісно не читають, і починають їх ненавидіти.

На «Бандерштадті» прийшли люди, які намагались зірвати презентацію, назвали свою партію. Вони прийшли до організаторів і сказали, що якщо я вийду на сцену, то вони поб’ють людей, мене і таке інше. Ну і звісно, організатори мали піти на поступки і перенести цю презентацію в інше місце. Таке саме відбулось на «Форумі видавців», пройшли ті ж люди, і почали погрожувати.

Але були і успішні презентації. Ми зібрали попередньо книги в Одесі і в Києві, і їздили на передову, спілкувались з військовими, говорили про історичні події, і це спілкування надихало, і надихало не тільки мене.

Чи читали цю книгу родичі людей, про яких там ідеться?

Читали самі герої! Я мала дуже цікаву зустріч з Ігорем Калинцем, дуже відома людина, письменник, журналіст, нас познайомив Фрезенко, який зняв про Калинця фільм «Пан ніхто». Я мала можливість презентувати йому свою книгу. Одна справа писати про людину, а інша справа сидіти поруч з цим героєм. Це люди-епохи. Враження колосальні.

Ти стартувала з поезії…

Так, і  себе позиціоную як поетесу, моя перша книга «Глухота» вийшла у видавництві «Смолоскип». Там були ранні вірші, я зібрала їх в рукопис. І подала на ті конкурси, які тоді були, три з чотирьох я виграла. Одна з премій була премія президента, але, насправді, премія не має стосунку до особи президента. І потім я побачила наскільки безсовісно крадуться гроші на гуманітарних проектах, матеріали вийшли в «Інсайдері». Ми написали про це з другом юристом. Тоді це була моя невелика перемога. Перша.

Крім віршів є поема.

Так! Я б поему «Тюремна пісня» і «Розстрільний календар» об’єднала в один культурний шар. Тому що вони стосуються закритого простору. Це поема, яка була написана на базі тих матеріалів, які частково використовувались при написанні «Розстрільного календаря». Ми поставили її! Режисеркою була Наталка Ворожбит, вона зараз працює над фільмом «Ворошиловград». Роботи цієї людини вам відомі. Ми запросили людей, які мали тюремний досвід. Ніхто не мав театрального досвіду. Нам відкрили підвали «Мистецького арсеналу», ми побудували там клітку, запустили людей. Це було театралізоване дійство – люди підписували підписку, ми змушували їх робити бунт, вчити пісні. І по відгукам ми побачили, що ми все робили правильно. Тільки через таку міні-диктатуру, можна зрозуміти, що відбувається у таких закладах.

Повну версію розмови можна послухати тут: https://soundcloud.com/armyfm/sektor-l021117-olena-gerasimyuk