Ми самі виховували офіцерів, — офіцер полку Азов

Ми самі виховували офіцерів, — офіцер полку Азов

Про військову службу в полку Азов та як туди потрапити говорили із заступником командира підрозділу Святославом Паламарем та офіцером групи комплектування Юрієм Михальчишином.

 

 

 

 

 

Наталія Шмарко: Поговорімо коротко про те, як ви стали військовими?

Юрій Михальчишин: Я народився у Львові, за освітою політолог до війни працював народним депутатом. З 2014 працював в органах державної безпеки, а з 2018 — в лавах Національної гвардії, зокрема в окремому загоні спеціального призначення Азов.

Святослав Паламар: Я — галичанин, прийшов в Азов у 2014-му році і почав свій шлях із простого кулеметника, а зараз заступник командира нашого підрозділу.

Наталія Шмарко: розкажіть про створення Азову з чого все починалося?

Юрій Михальчишин: Перш за все потрібно сказати, що підрозділ створювався, як окрема частина добровольчого руху весни 2014-го року. Це весна, яка не стала руською якраз через добровольчі рухи і підтримки волонтерів. День народження Азова вважається 5 травня 2014 року. Місце народження — Бердянськ, там і комплектувався батальйон і підпорядковувався Міністерству внутрішніх справ. Тоді була загроза захоплення не лише Донецької та Луганської областей, а й усього Півдня та Сходу України, тому добровольчий рух, який комплектувався учасниками революції гідності, учасниками неформальних молодіжних обʼєднань, футбольних фанатів, студентами, людьми без військового досвіду зате із великим рівнем мотивації, патріотизму. І от Азов, як добровольчий підрозділ з часом розрісся, еволюціонував і сьогодні є окремим загоном спеціального призначення Національної гвардії України. Ми його називаємо полк. Азов виник, коли було загострення на приазовському напрямку, його основні бойові дії там і відбувалися і, зокрема, і в Маріуполі. Це місто, яке має великий стратегічний потенціал, місто із великим населенням, величезний порт, центр металургії, транспортний вузол, а відтак його дуже хотіли отримали бойовики так званої групи ДНР для свого форсування. Перше зіткнення відбулися у травні 2014 року, азовці зробили декілька рейдів сепаратистів поблизу міста Мангуш, вели розвідку в околицях Маріуполя і брали участь у звільненні міста.

Вже на початку серпня 2014 Азов брав участь в операції з визволення міста Марʼїнка і взяв стратегічний напрямок вже на Донецькому рубежі і після цього був задіяний у важких боях за залізничну станцію “Іловайськ”.

Потім у вересні підрозділ отримав офіційно статус полку. Тоді наша чисельність дозволяла наростити важке озброєння і можна було оформити всіх бажаючих добровольців, яких було буквально сотні, які чекали на оформлення і брали участь у бойових діях без жодної складової офіційної, як соціальний статус, грошове забезпечення.

І вже потім у листопаді 2014-го року полк перейшов до складу новосформованої Національної гвардії України, де він і залишається сьогодні.

Наталія Шмарко: Поговорімо про міфи навколо Азову, зокрема, міф “підрозділ формують люди, що мають проблеми із законом. Як взагалі розвіяти ці міфи.

Юрій Михальчишин: Взагалі підрозділ добровольчий і у 2014 році він поповнювався передусім патріотично налаштованими українцями. Підрозділ є в цілому аполітичним у сенсі вимог законодавства України, але особовий склад має високий рівень національної свідомості й усвідомлення патріотизму, як нормального українського світу. Жодних радикальних чи екстремістських поглядів людей в нашому складі немає і бути не може. Звичайно ж усі наші військові займаються саморозвитком і з ними проводиться національно-патріотична підготовка: поглиблено вивчається історія українського війська, історія української національно-визвольної війни, уроки російсько-української війни.

На жаль, російська інформаційна інтервенція дає свої результати не тільки в нашому просторі, а й у західних країнах. Там ведеться посилена антиукраїнська пропаганда, яка зображає Азов виключно в негативному світлі, про якісь екстремістські вподобання бійців, демонізує і спотворює створення самого полку Азов, коли туди долучалися лише добровольці.

Наталія Шмарко: На початку формування підрозділу не було кадрових військових, як це вплинуло на бойовий шлях та традиції Азову?

Юрій Михальчишин: Це така особливість Азову. відсутність кадрових офіцерів спочатку утруднювала роботу, але надалі — це було перевагою, а згодом й особливістю. Азов зміг виховати власних офіцерів і в нас сьогодні всі офіцери — це молоді вихованці підрозділу, багато з них мешканці Луганської і Донецької областей. Це був такий собі розрив із радянською спадщиною.

Наталія Шмарко: Яке постійне місце дислокації “Азову”?

Юрій Михальчишин: Це саме Маріуполь, селище міського типу Урзуф та Юрʼївка — три місця.

Наталія Шмарко: Як сьогодні відбувається поповнення лав підрозділів? Що потрібно зробити новобранцю, аби потрапити до Азову?

Святослав Паламар: У нас немає такої можливості, як у багатьох військових частинах Збройних сил України щодо комплектування із військових комісаріатів. Поповнюємо людьми виключно нашими силами. У нас є Центр комплектування у Києві і всі охочі кандидати вступити до нас у підрозділ заходять на сайт, записуються на співбесіду і далі пішов етап відбору.

Самою підготовкою, тобто етап, щоб попасти безпосередньо вже у підрозділ займається Батальйон вишколу. В народі — це Військова школа Коновальця.

В “Азові” є два етапи набору у підрозділ. Перший вхідний контроль для тих, хто має за плечима реальний бойовий досвід і має певну спеціалізацію. Вони здають дисципліни із вогневої підготовки, тактичної підготовки, тактичної медицини і фізична підготовка (сила, швидкість, витривалість). Після цього, якщо вони здаються на понад 60 % зі 100, то вони приходять на військову службу за контрактом.

Для тих, хто не має військового досвіду, то люди проходять етап збору документів, потім потрапляють до нас у певний із підрозділів Азову. Ті хлопці проходять базовий курс бойової підготовки, потрапляють до наших сержантів. Основна мета — відсіяти тих, хто мріяли про якусь військову романтику, слабаки. Базовий курс триває 5 тижнів, де вони навчаються різних дисциплін. Якщо вони здають протягом курсу і всі дисципліни і дійшли до кінця, то бійці мають право отримати шеврон. Перші три кандидати можуть самі вибрати підрозділ.

Наталія Шмарко: чи підписуєте ви контракт з офіцерами запасу, які звертаються до вас?

Святослав Паламар: Ми розглядаємо лише офіцерів, які мають справжній військовий досвід за плечима. І також не беремо офіцерів, які щойно закінчили вищі військові навчальні заклади. Ми таким пропонуємо піти повоювати і вже потім приходити до нас.

Наталія Шмарко: чи може військовий перевестися до вас з інших підрозділів чи із ЗСУ і який механізм цього переводу?

Святослав Паламар: Зараз такої можливості немає, це довга і бюрократична процедура, якщо говорити про перехід зі Збройних сил. З інших підрозділів Міністерства оборони України, куди і ми належимо, це можливо.

Наталія Шмарко: Де можна знайти інформацію про “Азов” і вступ до вас на службу?

Святослав Паламар: У нас є сайт azov.org.ua, є кол-центр за номером 0961148833, де наші лейтенанти дадуть відповіді абсолютно на усі питання і є група в телеграмі Рекрут 4308.