«Ми все ще чекаємо того моменту, щоб взяти зброю в руки та визволити свою окуповану територію», - Адам Осмаєв

«Ми все ще чекаємо того моменту, щоб взяти зброю в руки та визволити свою окуповану територію», - Адам Осмаєв

На радіо Армія FM до програми "Міжнародні військові новини" завітали Адам Осмаєв та Аміна Окуєва, які поділилися власними спостереженнями про ситуацію на Кавказі, історією національно-визвольних війн з Росією та розказали про допомогу, яку вони, чеченці та інгуші, надають нашим українським бійцям.

 

- Розкажіть, будь ласка, хто такі вайнахи? Як вони опинилися в Україні? Чому вони ведуть війну на українському боці?

Адам Осмаєв: Вайнахи дослівно перекладається як «наші люди». Ця назва відноситься інгушам та чеченцям. «Нах»- це всі люди мається на увазі, а ось «вай» - це саме чеченці та інгуші. Для нас виявитись на стороні України так же, як і нам було бачити українців під час війни на нашій стороні. Вони приїхали воювати на Кавказ добровільно. Всі, хто був сусідами Росії, розуміють, що це необхідність. Це вже закладено в кожного в крові. І коли почалась війна в Україні, ми, чеченці та інгуші, не думали, а вирішили одразу йти на допомогу. Одним з першим приїхав лідер Іса Мунаєв, проте після його смерті під Дебальцево 2015 року, я виявився командиром батальйону імені Джохара Дудаєва. Є ще багато чеченців та інгушів, які служать в Україні поодинці в різних частинах та підрозділах.

- Чеченці та інгуші – це два різних народи чи все ж таки один, розділений першими відмінностями?

Адам Осмаєв: Це насправді один народ, але і не зовсім. Вони мають майже однакову мову. До речі, ніхто на Кавказі не має навіть схожої мови до їхньої.

- Чи підтримувати інгуші національно-визвольну війну саме чеченців?

Адам Осмаєв: Звісно. Так само і ми, чеченці, підтримували під час осетинсько-інгурського конфлікту на початку 1990-тих років. Російські воєнні сили хотіли за рахунок допомоги інгушів почати війну проти чеченців, але наш генерал Джахаб Даєв проявив мудрість і відкрито, офіційно не підтримав цього, тому багато добровольців поїхали і підтримали інгушів. Аналогічно і інгуші підтримати чеченців. Хочу сказати те, що на сьогоднішній день чеченці та інгуші безумовно на стороні Україні, незважаючи на те, що говорять їхні лідери, командири, в серці вони на вашому боці.

- Яка офіційна назва чеченців? Адже вони вважаються Російською Республікою.

Адам Осмаєв: В 1991 році, після розпаду Радянського Союзу, було проголошено Чеченську Республіку. Спершу вона була Нохчичьо, а потім Нохчи Чьо, тому ми себе називаємо ще нохчи. Росіяни назвали нас чеченцями, коли прийшли на Кавказ. Тоді Верховна Рада та Президент вирішили назвати нашу країну Чеченська Республіка Ічкерія, і така назва залишилась й досі. Але, на жаль, зараз ця територія також окупована, як і територія України та Грузії. Але у нас вся країна окупована, є певні опори, але вони знаходяться лише в горах. І більшість людей щиро вірять, що скоро ця окупація закінчиться, однак заявляти про це відкрито вони не можуть, тому що там такий режим, як і в Північній Кореї.

- Чи можна сказати, що батальйон імені Джохара Дудаєва, а це перший Президент республіки Ічкерія, є подовженням Збройних Сил?

Адам Осмаєв: Так, можна саме так сказати. Наш генерал Іса Мунаєв, який загинув, був бригадним генералом Збройних Сил Ічкерії. Він займав високі посади в державі, був дуже близький з президентом Асланом Масхадова. Тому можна вважати, що це продовження Збройних Сил, така історична традиція, яка втілилась в Україні.

- Для тих, хто іще не знає: Росія завоювала територію Кавказу шляхом кількох кавказьких війн в дев’ятнадцятому століття, в цьому числі були завойовані території інгушів та чеченців. В 1829-1859 тривала війна під керівництвом Імама Шамиля, який за походженням був дагестанцем. І всі бойові дії були проведені на території Чечні, більшість загонів якої складали чеченці. В цій війні об’єднані кавказькі сили зазнали поразки. Імама потрапив в полон, його більшість війська та керівників були розбиті, а лише значна частина населення виїхали до Османської імперії. На Кавказі дальше тривав спротив. Черкеси боронили свою території до 1962-1963 років, доки не були практично винищені та витиснені з своєї країни. На місці проживання цих народів знаходиться Краснодарський край Російської Федерації. Скажіть, будь ласка, ким для вайнахів є Імам Шаміль?

Адам Осмаєв: Імам Шамиль для нас безумовно являється одним з героїв цих часів. У нас були ще такі історичні постаті до нього, які також вели боротьбу. Для нас Імам Шамиль був героїчною постаттю. Деякі люди відносились неоднозначно до цього факту, що він здався в полон. Адже був Хасуха Магомадов, який помер в глибокій старості із зброєю в руках. І навіть в Радянських роках цей дух не зламався. Хоча територію було окуповано, але люди все одно чекали підходящого часу, щоб заново піднятись.

- Можна так сказати, що війна фактично не закінчилася, а тривала весь цей час, змінивши форму?

Аміна Окуєва: Абсолютно правильно. Сучасники Хасухи є і надалі, хоча вони і похилого віків. І вони продовжують розповідати про те, що Хасуха Магомадов був герой, і коли люди плакали за ним, у всіх був траур, то це зовсім не було асоціальним елементом, вони насправді любили його і возвеличували. народ любить своїх бійців.

- Як він пережив депортацію? Адже відомо, що інгушів та чеченців депортували в степові райони Казахстану 1944 році.

Аміна Окуєва: Невелика частина людей зрозуміли всю ситуацію, і зуміли піти в гори й там залишитись. Вони й надалі там чинять опір. І ось Лайсат Байсарова, яка була інгушкою, займала високу державну посаду і, коли взнала про депортацію, вирушила в гори і дожила там до глибокої смерті. Вона була стрільцем, тому можна вважати, що вона була фізично підготовлено до цього.

- Я нагадаю, що в кінця двадцятого століття на рубожі двадцять першого століття точилися дві так звані чеченські війни в 1994 -1996 та 1999-2001 роках. І з 1994 року на 1995 було знищено велику кількість російської техніки, російських солдатів. Чи були ви свідками цих подій?

Адам Осмаєв: Я бачив лише наслідки, які відбулись в країні. Найкрасивіший центр Кавказу був повністю знищений тяжкою артилерією, авіацією. Мільйонне місто зрівняли із землею. І вже в 1996 році було героїчне визволення нашої Батьківщини. Як раз 6 серпня була 21 річниця цієї операції по визволенню міста Грозного. Коли 850 кадрових бійців Чеченської Республіки Ічкерія змогли ввійти в місто скритно, зайняти свої позиції і почати свою операцію.

- Як вдалося такій малій кількості бійців перемогти таку потужну машину? Адже в підручниках вже є приклад так званої трійки: кулеметника, снайпера, гранатометник, які діють абсолютно автономно та знищують техніку. Фактично Росія в той час втратила дві дивізії: із 150 танків вийшло лише 3. Адам Осмаєв: Якщо говорити про спробу шторму російської армії міста Грозного, то в новорічну ніч з 1994 на 1995 рік зіграв той факт, що вони недооцінили нашу армію і переоцінили свої можливості. Вони, як на параді, вийшли колонами з великою технікою, піхота яку не прикривала. Тоді наша армія скористалась цією нагодою, якою керував Аслан Масхадов, один з кращих офіцерів Радянської армії. Він рівномірно розподілив всі сили, які були, щоб вони нанесли максимальних ударів. Наше військо заходило з різних сторін міста скритно і основна частина ввійшла 6 серпня, яка почала атаку на найголовніші позиції блок-постів. Російські війська почали звати допомогу, і нова колона заново ввійшла в центр міста, наступаючі на ті самі граблі. І тоді наша армія блокувала їхню колону та знищила їх. Вже в другу війну вони діяли по іншому, просувались помалу, оглядаючи кожний дім.

-Як саме діяла вже Російська армія в другу війну, яка припадає на 1999-2001 роки? Як все відбувалось?

 

Адам Осмаєв: Вияснивши помилки першої війни, російські війська почали все змітати на своєму шляху важкою артилерією, ховаючи техніку під прикриттям піхоти. Вони оволоділи всією територією. А наші війська розуміли, що лоб об лоб воювати з російською армією немає смислу, бо вони не цінують свою силу. Наші почали відходити помалу, а тоді атакували партизанськими методами. Також ми дозволили зайняти їм блокпости, і в зручному для них часі та місці накинулись на них. І наша армія в ході такої партизанської боротьби втратила більше війська, ніж в звичайну «класичну» війну. Хоча до 2001 року вся територія була окупована, але російська армія зазнала великий втрат, і в той час Путін не міг нічого кращого придумати, ніж зробити ставку на зрадників, давши їм велику армію, владу, техніку. І ми тоді могли захопити все місто Грозне, чинити опір і надалі, але розуміли, що в цьому немає сенсу, оскільки російські війська знову почнуть його захвачувати, незважаючи на великі втрати. Аналогічно відбувається і на Донбасі, де українська армія може захопити його повністю, проте політична система в Росії ще не дозріла для того. І вони й надалі будуть вмішуватись. Тому всі чекають того, коли буде змога звільнювати територію. В Чечні люди в душі хочуть свободи, і вони мають зброю, зарплати, які їм дала Росія, але все одно продовжують чекати тієї нагоди, щоб взяти зброю в руки і звільнити свою територію.

- Що спонукало чеченців перейти на бік ворога?

Адам Осмаєв: В основному або фінансова зацікавленість, або наслідки першої війни, коли російські війська зазнали втрат в результаті бойових дій, і в них не було шансу йти за вільну Ічкерію, тому пішли служити Росії.

- Аміна, Ви брали участь в цих подіях?

Аміна Окуєва:  Так, в 2001 рокі брала участь в бойових діях, але в подальшому моя допомога полягала в інформаційній підтримці та логістиці.

- Який стан сучасного спротиву на Кавказі?

Аміна Окуєва: Ті борці, які на даний момент є, борються за свободу свого народу від Російської окупації. Основна ідея, яка їх мотивує, це звільнення своєї Батьківщини. На початку 2000-них років в наших горах було групування, яке налічувало 20 тисяч російських військ, яких загнали до нас. В нас був спротив, ми обходили один одного, дуже важко якось зживались. Але зараз немає необхідності, скільки тобі дають зарплату, посвідчення, автомат. Тому багато людей повернулись назад, відбудували свої дома та чекають підходящого моменту.

- Ви хочете сказати, що чеченці, які служать російській армії, в спецслужбах, поліції, підтримують ідею звільнення?

Адам Осмаєв:  Абсолютно вірно. Тому Путін платить Кадирову мільярди доларів, щоб він їх контролював, оскільки прекрасно розуміє, яка там сильна серцевина, яка в один момент може просто вибухнути.

- Чи є спротив саме світський, а не ісламський?

Адам Осмаєв:  Наші борці по релігії в основному мусульмани. Вони моляться п’ять разів на день. Але зрівнювати їх з радикальними терористами не правильно, адже вони боряться за свою свободу. Спершу вони навіть ходили захищати країни-сусіди, особливо Албанію, однак згодом зрозуміли свою помилку. Тому зараз на Чечні йде боротьба за право жити на своїй Батьківщині, як і в Україні за свободу.

- Скільки чеченців воює на стороні України?

Адам Осмаєв:  В різних підрозділах є чеченці, які воюються в складі, і особливо не світяться, оскільки допомагають своїм родичам. В нашому розділі на початку було до 100 людей. Але зараз немає такої потреби, оскільки йде спеціальна допомога. Ось наприклад, стосовно снайперів, то великої кількості там не потрібно. Там працюють декілька пар, які ефективно виконують свою роботу. Певна частина ввійшла в СВУ, частина займається своїми справами в резерві, а частина їде в гарячі точки допомагати.

- Чи знаходяться там ветерани першої чи другої війни? Чи вони насправді є прибічниками Ічкерії і саме тут знайшли свій фронт?

Адам Осмаєв:  Так, звісно.

- Чи навчають вони наших бійців специфічних навиків, які набули?

Адам Осмаєв:  На початку війни це було необхідно, а зараз українці мають і власний досвід, тому практично за весь період боротьби вони обмінялись власними навиками, і набрались нових.

- Чи загрожує на території Росії родичам якась небезпека цих людей? Чи їх там немає, вони виїхали?

Адам Осмаєв:  Так, загрожують, тому наш континент старається не показувати свої обличчя та дані. Росія не має ні моралі, ні совісті, тому вони на все здібні.