Місцева мешканка Краматорська про окупацію: Для мене герої – це люди, які не зважаючи на небезпеку, захищають своє

Місцева мешканка Краматорська про окупацію: Для мене герої – це люди, які не зважаючи на небезпеку, захищають своє

До п’ятих роковин оголошення антитерористичної операції на Сході України, Армія ФМ поспілкувалася з місцевими мешканцями Краматорська – міста, яке було окуповане росіянами одним із перших. Але і звільненим українською армією було також одним з перших. Про кілька місяців в окупації та п’ятий рік вільного життя неподалеку від фронту розповіла підприємець і волонтер міста Краматорськ Ірина Сергієнко.

Дар’я Бура: Офіційно 13-14 квітня 2014 року була оголошена антитерористична операція. Краматорськ зі Слов’янськом стали першими містами на Донбасі, які опинилися під так званим «ополченням». Розкажіть, як це відбувалось в Краматорську, коли для вас це все почалось, і як ви зрозуміли, що відбувається щось не те в місті?

Ірина Сергієнко: Це я побачила несподівано 1 березня, у вихідний день. У нас по центральній вулиці пройшла демонстрація невелика, але з російськими прапорами. Люди, яких я не знала, не бачила, це була така велика несподіванка. Потім на центральній площі пройшло три мітинги проросійських сил. Це були люди з рюкзаками, чужі люди у місті  Краматорську. І мій чоловік підійшов і запитав: «Хлопці, що там у вас у рюкзаках гримає  – вони кажуть: консерви. - А звідкіля ви? - А ми з Белградської області. У нас там роботи немає, а тут сказали, що приїдемо і отримаємо гроші». І таке було. Ми, підприємці Краматорська, маємо клуб підприємців. Ми оговтались 6 березня, організували в центра міста такий флешмоб з квітами, яблуками, картинами художників, зі скульптурами, пиріжками, кавою, з українськими піснями. І до нас підходили  чоловіки, незнайомі чоловіки і жінки казали: «Ви нам заважаєте проводити мітинг». На сходах Палацу культури – наша музика заважала. Мій чоловік розмовляв з ними, у жінки яка проводила цей проросійський мітинг питав: «А де ви працюєте?» Вона каже: «Ну вот началось». Потім  ми ту жіночку бачили у Дніпрі по відео і ще у якомусь місті. Це були гастролери. Це були чужі люди, не краматорські. Ну, і це стало приводом того, що місцеві активісти  збирались разом. Ми почали випускати листівки «мирного краматорчанина». Писали до росіян, що ми розберемося самі за Майдан ми чи проти, за Росію, чи за Євросоюз, не треба нам допомагати з танками. Наївні. Ці листівки ми розповсюджували по місту, але так сталося, що все ж таки, 12 квітня ввечері, у Слов’янську вранці, захопили поліцію…

Дар’я Бура: Це вже квітень був чи березень?

Ірина Сергієнко: Це 12 квітня. А 13 було оголошено про початок антитерористичної операції. І 14 чи 15 квітня на парашутах були скинуті  українські бійці «Альфи» біля аеродрому міста Краматорськ, котрий не працює. Вони не дали захопити бандитам аеропорт спочатку, а потім, їх, мабуть, змінили військові. Але аеропорт в Краматорську так і не став підконтрольним росіянам, російським бойовикам і  криміналістам.  Я говорю криміналістам, адже це видно було по їх поведінці. Я хочу розказати про той український мітинг 17 квітня. Прийшло десь 1500 тисяч людей, це для нас було багато, бо у нас не було досвіду виходити на вулицю. Цей мітинг був організований багатьма людьми. Кожен робив, як розумів. Але ми зустрілись на цьому місці. По-моєму, Марина Романцова написала у соціальних мережах, вона сказала 17-го  у 18 годин, місце вказала і час. А день був вибраний за добу. І в цей день був, одночасно був мітинг в Маріуполі, Донецьку і Краматорську. Навпроти нас стояв невеликий натовп людей, схожих на криміналістів. Між нами була поліція, у нас було багато прапорів. один із прапорів 17-го квітня пошила моя подруга, по-моєму, 30 метрів. Вже йшов мітинг, вона дошивала, потім цей прапор їздив у Нью-Йорк…

Дар’я Бура : Це той величезний, який ми бачили на фотографіях?

Ірина Сергієнко: Так. А після  25 квітня на аеродромі був збитий вертоліт з висоти 9-поверхової будівлі. Я не військова, але розумію, що такої зброї у місцевих не могло бути.

Дар’я Бура: А, місцеві «ополченці» не мали такої зброї, щоб збити?

Ірина Сергієнко: Так-так, ну і в цей час вже йшло полювання на більш активних людей у місті Краматорську. У підприємців Краматорська був список написаний, як 5-а колона разом з місцевими ЗМІ .

Дар’я Бура: Наскільки було небезпечно в Краматорську на той час, серед місцевих, навіть не рахуючи тих, що поприїжджали.

Ірина Сергієнко: Серед місцевих я б не сказала, що було небезпечно. Може, ми не розуміли в той час. Я б сказала, що мова йде про людей, які раніше були підготовлені на цій території, приготовлені росіянами, у нас в місці, для цих дій.

Дар’я Бура: Це зараз ще раз підтверджує Ваші слова, що це не сталося за кілька тижнів, це готувалося заздалегідь.

Ірина Сергієнко: Так. У нас працювали таксистами люди з Росії.

Дар’я Бура: У 14-у році поширювалася така інформація, зокрема там на Західну Україну, що Донбас здався, він хоче до Росії…

Ірина Сергієнко: Ви розумієте, ми підприємці, звернулись до нашого голови міста, з тим, щоб він зібрав (і він зібрав) силовиків. Це було в березні, у кінці березня. Ми розуміли, що вже пізно, але прийшли  з такими питаннями. Вже Крим захоплений був, були проросійські мітинги у місті, ми казали, можливо, потрібна допомога, можливо, треба цю народну дружину робити, а нам він сказав: «нічого, у нас все гарно». Я думаю,  що у нашому місті виконавча влада, просто не знала, що робити. Вона була, мабуть, не готова до цього. Місто Краматорськ, я думаю, не так постраждало, як Слов’янськ. Тому що там, все-таки, був Гіркин зі своєю командою, котрі вбивали, різали, знущались. У нас більше, я чула, забирали в міліцію і вимагали гроші.

Дар’я Бура: Тобто, «отжимом» займались?

Ірина Сергієнко: Так, така от різниця. Я за цей час зрозуміла, хто такі герої. Я почала вільно відповідати: «слава Героям!» після окупації Краматорська. Для себе зрозуміла, що це мирні люди, котрі виконують те, що вони не повинні виконувати. Вони, не зважаючи на загрозу працюють, вони роблять вигляд, що нічого не відбувається. І це дуже класно. У нас на підприємстві таких виявилось дуже багато. І тому 2 місяці підприємство не вмерло, як тільки Краматорськ був звільнений, то на 2 день вийшли працівники працювати, і за тиждень повернулись майже всі, хто виїхав з Краматорська. Це було класно, і я рахую таких людей героями.

Я думаю нам пощастило, дуже пощастило Краматорську, що ми вільні. І ми раді цьому кожен день. Хочу, щоб всі українці бачили, яка красива Україна, берегли її, і раділи, що вона в нас є.